Борги предків - Гудкайнд Террі - Страница 8

Еббі затамувала подих. Це слово вона вже чула.

— Хто такі Морд Сіт?

Чаклунка пригладила свої блискучі густе волосся. В очах її загорівся гнів.

— Морд Сіт — це жінки, які носять червоний шкіряний одяг і довгу косу. Червоний одяг та коса — відмітна ознака їхньої професії. Їх з дитинства вчать мучити і вбивати тих, хто володіє магією. Якщо той, у кого є дар, спробує боротися з Морд Сіт за допомогою чарівництва, вона перехоплює його магію і використовує її проти нього ж. Від Морд Сіт втекти неможливо.

— Але, напевно, такий могутній маг, як чарівник Зорандер…

— Навіть він не впорався б з Морд Сіт, — знову вступила в розмову Мати-Сповідниця. — Морд Сіт можна здолати лише звичайною зброєю, але магією — ніколи. Тільки магія сповідниць проти них ефективна. Я сама вбила двох. Морд Сіт взяли в полон кількох наших чарівників і чаклунок. Потрапивши до них у руки, ці нещасні не могли ні втекти, ні покінчити з собою. Перед тим, як померти, вони розповіли про все, що їм було відомо, і Паніз Рал дізнався про наші плани. Ми, в свою чергу, зуміли захопити декількох високопоставлених д'харіанців. Сповідниці допитали їх, і тепер ми знаємо, що саме відомо Панізу Ралу. На жаль, час працює проти нас.

Еббі витерла змоклі долоні об подол сукні.

— Але та людина, яка увійшла до Першого Чарівника переді мною, не могла бути вбивцею. Його охоронцям дозволили піти.

— Ні, він не був убивцею. — Мати-Сповідниця схрестила руки на грудях. — Безсумнівно, Панізу Ралу стало відомо про заклинання, знайдене чарівником Зорандером, і про те, що це заклинання здатне стерти Д'хар з лиця землі. Природно, Паніз Рал відчайдушно намагається не допустити цього.

Еббі відвела погляд і затеребила зав'язку торбинки.

— Все одно не розумію, яке це має відношення до того, що він відмовився врятувати мою дочку. У нього самого є дочка. Хіба він сам не пішов би на все заради її порятунку? Не зробив би все можливе, щоб повернути її?

Мати-Сповідниця, трохи схиливши голову, потерла пальцями лоб, немов намагалася вгамувати біль.

— Той чоловік, що був перед тобою, — гонець. Послання, яке він привіз, пройшло через багато рук, щоб не можна було відстежити джерело.

У Еббі по спині пробігли мурашки.

— І що це за послання?

— Локон волосся доньки Зедда. Паніз Рал пропонує життя дочки Зедда в обмін на те, щоб Зедд здався йому. Еббі судорожно вчепилася в торбинку.

— Але хіба люблячий батько не піде навіть на це заради порятунку дочки?

— Але яка ціна? — Прошепотіла Мати-Сповідниця. — Скільки людей загине без його допомоги? Він не може так вчинити навіть заради життя тієї, яку любить більше всего на світі. Перед тим, як відмовити тобі у проханні, він відкинув пропозицію Паніза Рала і цим прирік свою власну дочку на смерть.

Еббі відчула, як надія, що було зажевріла в її душі, знову гасне. Вона подумала про свою маленьку Яні, і по її щоках знову заструмували сльози.

— Але ж я не прошу його пожертвувати всіма заради її порятунку!

Чаклунка ласкаво торкнулася її плеча.

— Якщо дати легіону Анарго втекти, то потім д'харіанці переб'ють набагато більше безневинних людей, ніж загине в битві.

Еббі вхопилася за останню соломинку.

— Але у мене є мощі! Чаклунка зітхнула.

— Абігайль, чи не в кожного, хто приходить сюди, є з собою мощі. Шарлатани, які ними торгують, запевняють усіх, що вони справжні, і зневірені люди як ти їх купують. Люди, як правило, просять чарівників забезпечити їм життя, в якому немає місця магії. Набачившись жахів, які д'харіанці творять за допомогою чарівництва, люди починають ненавидіти магію і готові віддати все на світі, аби її взагалі ніколи більше не було, — сказала Мати-Сповідниця. — Більшість людей боїться чарівництва, і я побоююся, що тепер, з урахуванням того, яким чином д'харіанци використовують магію, багато хто взагалі готовий віддати все на світі, щоб ніколи більше не бачити ніякого чаклунства. Забавно, що про це вони просять тих, у кого є дар, і намагаються вдатися до допомоги речей, наділених магією.

Еббі моргнула.

— Але я їх не купувала! Це справжній священний обов'язок. Моя мати на смертному одрі сказала мені про це. Вона сказала, що цим боргом пов'язаний сам чарівник Зорандер!

Чаклунка недовірливо примружилася.

— Абігайль, істинний священний обов'язок зустрічається вкрай рідко. Можливо, у неї просто були мощі, а ти подумала…

Еббі прочинила торбинку і дозволила чаклунці заглянути всередину. Чаклунка кинула погляд і замовкла. Мати-Сповідниця теж подивилася в торбинку.

— Я знаю, що сказала мені мама, — наполягала Еббі. — І ще вона говорила, що чарівник може перевірити мощі. І тоді він дізнається правду, тому що цей борг переходить до нього від його батька.

Чаклунка погладила вишивку на комірі сукні.

— Він може зробити перевірку і дізнатися правду. Але навіть якщо це дійсно священний обов'язок, з цього не випливає, що він може бути виплачений на першу вимогу.

Еббі вперто дивилася на чаклунку.

— Моя мама сказала, що це справжній борг і повинен бути виплачений відразу. Делора, прошу вас! Адже ви розбираєтеся в цьому! Я так розгубилася, бо навколо всі шуміли, що не попросила його перевірити мощі. — Вона повернулась і схопила Матір-Сповідницю за руку. — Будь ласка, допоможіть мені! Розкажіть чарівникові Зорандеру про ці мощі і попросіть його провести перевірку!

Деякий час Мати-Сповідниця роздумувала. Нарешті вона заговорила:

— Це борг предків, пов'язаний магією. Такі речі вимагають серйозного підходу. Я поговорю з чарівником Зорандером і попрошу його надати тобі особисту аудієнцію.

Еббі щільно стиснула повіки, щоб утримати сльози, які знову були готові политися, цього разу від радості.

— Дякую вам!

Зарившись обличчям в долоні, вона розплакалася від полегшення. Вогник надії розгорівся знову.

— Я сказала лише, що спробую! — Мати-Сповідниця обняла її за плечі. — Він може відмовити мені в проханні. Чаклунка безрадісно розсміялася.

— Навряд чи. Я теж накручу йому вухо. Але, Абігайль, це не означає, що нам вдасться переконати його допомогти тобі, незалежно від того, є у тебе мощі чи ні.

— Я розумію. — Еббі витерла сльози. — Дякую вам. Дякую за розуміння і підтримку.

Чаклунка пальцем змахнула сльозинку з підборіддя Еббі.

— Як мовиться, дочка чаклунки — дочка всіх чаклунок.

Мати-Сповідниця піднялася і поправила сукню.

— Делора, може ти відведеш Абігайль в готель, де селяться жінки? Їй треба відпочити. У тебе є гроші, дитя моє?

— Так, Мати-Сповідниця.

— Добре. Делора покаже тобі, де ти можеш переночувати. Повертайся в замок перед світанком. Ми зустрінемо тебе і скажемо, чи вдалося нам вмовити Зедда перевірити мощі, які ти принесла.

— Я буду молитися добрим духам, щоб чарівник Зорандер прийняв мене і допоміг моїй дочці. — Еббі раптом стало соромно. — І помолюся за його дочку теж.

Мати-Сповідниця погладила Еббі по щоці.

— Молись за всіх нас, дитя. Молись, щоб чарівник Зорандер обрушив свою магію на Д'хар перш, ніж буде пізно для всіх людей в Серединних Землях — і старих, і дітей.

По дорозі в місто Делора розмовами намагалася відвернути Еббі від турбот і важких думок. Це нагадало молодій жінці бесіди з матір'ю. Чаклунки уникали говорити про магію з тими, хто був позбавлений чарівного дару, навіть якщо це були їхні власні дочки. Еббі їх розуміла: напевно, їм було так же ніяково вести з необізнаними такі бесіди, як було ніяково їй, коли Яна запитала, яким чином у мами в животі заводиться дитинка.

Незважаючи на досить пізню годину, вулиці були повні. Делора відвела Еббі на ринок і змусила купити пиріг з м'ясом. Еббі була не голодна, але чаклунка взяла з неї обіцянку з'їсти все до останньої крихти, і жінка, не бажаючи накликати на себе її незадоволення, пообіцяла, що з'їсть.

Готель розташовувалася на вузенькій вуличці, де будинки стояли впритул один до одного. Шум ринку розносився по всій вулиці, обтікав будинки і проникав в крихітні дворики. Еббі дивувалася, як люди можуть жити в такій тісноті і не бачити з вікон нічого, крім інших будинків і людей.