Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна - Страница 21

Прибігла Тонака, заскочила до операційноi, зачинила двері, підійшла до столу, поставила тецю і поклала вимірювальний пристрій:

— Що робити? Ой! Хто це? Дитина? Це ж не дитина, пане Коре? Юнак. Такий гарненький… А що з ним?

— Це прибулець… — коротко пояснив лікар і відразу приступив до справи. — Крім загального світла, під час операціi ви мусите тримати ось цю лампу там, де я буду робити надрізи, не відволікайтеся. Мусимо зробити все швидко, поки він не отямився.

— А зашивати?

— Не потрібно.

Тонака аж рота відкрила.

Лікар Коре увімкнув вимірювач радіактивних хвиль, провів ним тілом Гела і відразу почув характерний сигнал. Зробив перший надріз, кірідова скалка була на місці, застрягла у серцевій тканині, вона і заблокувала роботу серця, та витягати ii потрібно обережно — один невірний рух і вона зрушить з місця, далі розрізаючи м'язову тканину.

Рол прилетів на Копроконе на моєму малому тридцятиметровому катері, що був зовсім несхожий на сувору бойову техніку, але нафарширований зброєю, як подушка пір'ям. До складу озброєння входять і лазерні гармати, і вогнепальна зброя, реформована нещодавно і силові гармати та ще багато іншого, цікавого, небезпечного.

Катер ніби лежав на траві (насправді висів на гравітаційному полі в сантиметрах п'ятнадцяти над поверхнею), на невеличкій галявині у підніжжя скелі, біля провалля, у горах. Побачити мою машину неможливо, ii не було видно за голограмою, та я ii побачила іншим зором: видовжену форму краплі, чотири тонких складені стабілізатори і срібний візерунок по темно-сірому, матовому борту, вкритому кірідом. Тим самим кірідом.

Ми з Ролом влетіли на гравітаві до відчиненого трюму, я ледь встигла загальмувати. Люк трюму сердито ляснув, зачинившись за нашими спинами. І ми почули звичне буркотіння корабельного біокомп'ютера на ім'я Летос. Летос — це і є мій катер, це його душа, розум і тіло в одній назві, вірніше, в імені. Він живий, як людський мозок, у нього великий обсяг знань на кристалічних носіях і комп'ютерна логіка, а ще здавалось, він зумів набути живу душу. Летос сприймався нами як живий індивідуум, і навіть більше — ми були друзями, хоча він чомусь ставився до нас, як до дітей, якими він, дорослий розум, мусить опікуватись і котрих мусить оберігати. Та нічого, ми звикли до такого ставлення не тільки з боку біологічних розумників штучного походження, а й тих розумників, народжених смертними жінками, що сприймають нас молодими і нерозумними. Взагалі добре, що я встигла зупинити грав біля стінки, а не врізалась в неi, бо друг катер знає багато неприємних каверз, щоб віддячити за образливе, на його думку, з ним поводження. Бо Летос, він унікальний… Хоча я з ним згідна. Мало який комп'ютер витримає спілкування з такими нелогічними істотами, як я і Гел.

Трюм у Летоса невеликий, розрахований на два гравітава і невелику гравітаційну платформу, що дублювала палубу. Гвинтові сходи вели до верхньоi палуби, де була розміщена невелика каюта, маленькі кімнати для біологічних і складових потреб, а також рубка управління у носовій частині катера. Між каютою і рубкою невеликий коридорчик, з обох боків котрого верхні зовнішні вхідні люки, і двері, що ведуть до каюти і до самоi рубки. Я по гвинтових сходах влетіла на верхню палубу і вскочила до рубки, схилилась над пультом управління. Звичайно, я могла почати розмову ще у трюмі, та мусила зібратись з думками, з тим, щоб найскоріше відшукати ту злощасну Долину серед незчисленних військових баз Копроконе.

— Летосе! Потрібно знайти всі військові бази у цьому районі планети.

Рол майже нечутно зайшов до рубки, зняв свій довгий шкіряний плащ, і, розправляючи манжети сорочки, додав:

— І спробуй викликати на зв'язок лікаря Коре, може, відповість… Хоча навряд, він напевне зараз оперує Гела. Під час операціi він нічого ніколи не чує.

— База, ймовірно, називається Долина, — уточнювала я.

За великим лобовим ілюмінатором посвітлішало, ще з півгодини і зійде «сонце» — був похмурий ранок, над катером нависли важкі сірі осінні хмари.

— Я, звісно, можу і сотню операцій виконувати водночас, — відповів старий комп'ютер, — але ти, нахабо, могла би зі мною хоча б привітатись.

— Привіт, мій любий Летосе, я за тобою скучила і дуже рада тебе бачити тут, на цій привітній планеті, - відповіла я.

— Привітна планета, що й казати, тільки цікаво, чому ти у крові? — бурчав катер.

— Добре, що лише в крові, - кинув сердито Рол, — добре, що голова ще на плечах залишилась.

Я проковтнула шпильку, бо, дійсно, ми с Гелом самі винні у тому, що тут з нами сталося.

— А що з Гелом? — відразу ж поцікавився комп'ютер.

— Його поранено кірідовими кулями, — стримано відповіла я, сідаючи у друге крісло.

— Так поранено, що ти його, мертвого, не відчуваєш. — Вбивча логіка моєi машини. Я тільки головою трусонула, катер бачив той жест відчаю своiми сенсорами і камерами, тому замовк.

Рол спохмурнів. Я роздивлялась його гарне обличчя, світло-жовте пасмо прямого волосся тінню ховало сумні, сталевого кольору, очі, бліді губи стиснуті від відчуття небезпеки. Він несподівано запитав:

— Ти думала над тим, звідки у них та зброя?

— Думала… Поки сидиш за гратами багато чого можна передумати. Та що тут думати — ворог, який зазвичай ловить нас у кірідові пастки — один! Та мені здається, той кірід не для нас власне, вони хотіли спіймати простих калтокійских диверсантів і перестрахувались на випадок, якщо до iх лап потрапить щось довговічне, чи безсмертне, он і лідеанців про всяк випадок притягли, — відкинулась на спинку красла підібрала ноги, робот приніс мені ковдру я загорнулась, і продовжувала розповідати накопичені думки, — хоча місцеві напевне не знають властивості тієi зброi. Я маю припущення що наш Зерон (бо кірідом саме він міг забеспечити організаторів інтриги) розпочав політичні ігри заради територіii. І мислю я що союзники у Зерона є саме на Ракірлі, і до того ж то наближені до Володаря Коаліціi люди, радники чи міністри. Бо знаючи нашого давнього ворога я і помислити не можу щоб він домовлявся с таким політичним мізером як Такароне. Так от ті ракірлійські радники-зрадники куплені нашим Зероном вважають що здійснивши переворот вони отримають владу над розширеним формуванням з двох систем де центром буде сяюча Ракірла. Наiвні та підлі. І вже ті кого купив Зерон домовились з агресивним і дурним Такароне що той забезпечить iх військовою підтримкою, надали кошти на переозброєння і переформування копроконськоi арміi. А калтокійці iм потрібні були лише як заручники, аби наші кораблі не втрутились у місцевий конфлікт. Та пан Такароне виявилось також має власні думки, і він за рахунок калтокійців вирішив сам очолити Коаліцію, це у нього б вийшло якби він увійшов на Ракірлу на наших кораблях, якби. Та то лише припущення… А ще я припускаю що Зерон ще не знає, що саме ми потрапили до рук копроконців. Якби знав, то вже б проявив себе, бо таку нагоду нас прибрати до рук не пропустив би.

— Маю надію що він не зафіксував те невеличке відкриття порталу, бо на такі дрібниці і звичайні маги здібні, - спантеличено мовив Рол.

— Може і не помітив, його Ракірла цікавить, Копроконе це вже інструмент самих ракірлійців, — з впевненністю аби не засмучувати чоловіка відповіла я.

— Біокоди ти теж вирахувати зараз не можеш… — процідив Рол. — А я виказати свою присутність тут тепер не наважусь, і телепорта достатньо…

— Невже ми можемо тільки чекати, поки спрацюють засоби зв'язку? — з відчаєм питала я.

— Тепер так, — твердо відповів Рол і замовк. — Чи коли отямиться Гел.

Рол сидів похмурий, я вже не наважилась втручатись навіть у його думки.

І Летос мовчав, теж думав, мусив все проаналізувати. Він у цілковитій тиші вивів на монітор карту того континенту Копроконе, на якому ми зараз перебували і висвітив на тій карті жирними червоними крапками всі об'єкти, які знайшов. Я спочатку зацікавилась тими базами, які були найближчими до столиці. Бо напевне літаки, про які казали у підвалі, не літають дуже швидко, а гравітаційні двигуни на Копроконе, судячи з усього, застосовуються напевне тільки правлячою елітою в екстрених випадках. Чому, не знаю… Може, усьому виною чутки, що «поплавки», які змінюють масу, полярність і полюси магнетизму, викликають смертельні хвороби? (Взагалі ті чутки — перебільшення, тільки одна людина з мільйона відчуває тимчасову слабкість під час роботи сучасного гравітаційного двигуна).