Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 64

А становище його й справді було невеселе. Герствуд скоро побачив, що після того, як він перестав боятись арешту, йому не стало легше. Коли ця небезпека минула, нестерпним тягарем стали для нього турботи, викликані нестатками. Нікчемна сума в тисячу триста з чимсь доларів, коли треба на багато років забезпечити житло, одяг, їжу і розваги, не може тішити людину, яка звикла витрачати за рік у п’ять разів більше. Він багато міркував про це в перші дні після приїзду в Нью-Йорк і дійшов висновку, що треба діяти негайно. Герствуд переглянув об’яви в ранкових випусках газет і почав шукати сам.

Проте спочатку він улаштувався у власному помешканні. Як було умовлено, вони з Керрі пішли оглядати квартири і спинили свій вибір на одній квартирі на Сімдесят восьмій вулиці, недалеко від Амстердам-авеню, в п’ятиповерховому будинку, на третьому поверсі. Вулиця ще не суспіль була забудована, і тому з їхніх вікон виднілися на сході вершечки дерев у Центральному парку, а на заході — широкі води Гудзону. За шість кімнаток з ванною, розташовані вряд, вони мали платити тридцять п’ять доларів на місяць — ціна звичайна в ті часи, проте відчутна. Керрі помітила різницю в розмірі кімнат проти чікагських і сказала про це Герствудові.

— Нічого кращого ти тут не знайдеш, люба, — відповів він, — хіба що в старих будинках, але там не матимеш усіх тих вигод, які є тут.

Керрі спинилася саме на цьому помешканні, бо воно було зовсім нове і стіни були обшиті гарними дерев’яними панелями. Дуже зручне було й те, що цей новоспоруджений будинок мав парове опалення. Керрі також сподобалась велика плита в кухні, гаряча й холодна вода, підсобний ліфт, переговорні трубки і дзвоник до швейцара. В неї досить були розвішені господарські нахили, щоб належно це все оцінити.

Герствуд уклав угоду з меблевою фірмою, яка умеблювала квартиру за п’ятдесят доларів першого внеску, з дальшою сплатою по десять доларів на місяць. Потім він замовив табличку з написом «Дж. В. Вілер» і прибив її на своїй скриньці для листів у вестибюлі. Спершу Керрі вражало, коли швейцар, звертаючись до неї, називав її «місіс Вілер», але з часом вона звикла до цього імені і почала вважати його своїм.

Уладнавши домашні справи, Герствуд навідався по кількох газетних об’явах, цікавлячись можливістю придбати пайку в якому-небудь багатенькому барі в діловій частині міста. Після розкішного закладу на вулиці Адамс ті жалюгідні шинки, в які він потрапив по об’явах, викликали в нього огиду. Він згаяв на це кілька днів, і скрізь йому дуже не сподобалось. Зате він здобув чимало цінних відомостей із розмов з власниками цих барів. Він дізнався про впливовість організації під назвою «Таммані-хол»[6] і про те, як важливо бути в добрих стосунках з поліцією. Він виявив, що найбагатші заклади наживаються зовсім не на законному веденні справи, як це було у Фіцджералда і Моя. Найприбутковіші бари, як правило, мали шикарні окремі кабінети і потайні номери на другому поверсі. Весь вигляд власників цих закладів, їхні величні постаті, великі діаманти на крохмальних манишках, убрання від добрих кравців, — свідчили про те, що тут, як і скрізь, торгівля спиртними напоями — це справжнє золоте дно.

Нарешті йому пощастило знайти одного хазяїна, бар якого на Уоррен-стріт, здавалось, обіцяв непогані прибутки. Виглядав цей бар досить добре, можливі були і деякі удосконалення в ньому. Власник хвалився, що справи йдуть якнайкраще, та воно на те й скидалося.

— Наша клієнтура складається з людей найкращого кола, — сказав він Герствудові.— Це комерсанти, комівояжери, адвокати і таке інше, одно слово, все публіка чиста. Ніяких волоцюг! Ми їх і на поріг не пускаємо.

Герствуд прислухався до того, як часто дзвенить каса, і придивлявся деякий час до торгівлі.

— Чи досить тут прибутків для двох? — спитав він.

— Можете побачити самі, якщо знаєтесь на ділі,— сказав власник бару. — У мене є ще один заклад, на вулиці Нассау, і я не можу один доглядіти за обома. Якби я знайшов досвідченого чоловіка, добре обізнаного зі справою, я б не відмовився від того, щоб він порядкував тут і ділив зі мною прибутки.

— Досвід у мене чималий, — відповів Герствуд спокійно, проте не зважився згадати за Фіцджералда і Моя.

— Ну що ж, у такому разі, дивіться самі, містере Вілер, — промовив хазяїн бару.

Він пропонував тільки третинну пайку у всіх прибутках— з товарів, устаткування й обслуговування; від компаньйона вимагалося тисяча доларів внеску і керівництво баром. Нерухомого майна той заклад не мав, бо приміщення орендувалося.

Пропозиція здалася Герствуду підходящою, але поставало питання, чи дасть третина прибутків з бару в цій частині міста ту суму в півтораста доларів на місяць, яку Герствуд вважав необхідною, щоб жити більш-менш у достатку. Проте після стількох невдалих спроб знайти підходяще місце ніколи було вагатись. Третина прибутків, очевидно, і зразу становитиме доларів сто. При доброму веденні справ і деяких удосконаленнях бар даватиме більше. І Герствуд погодився ввійти у справу і вніс тисячу доларів з тим, щоб назавтра стати до виконання своїх обов’язків.

Спочатку він дуже радів і говорив Керрі, що, на його думку, надзвичайно вдало влаштувався. Проте з часом виявилось багато такого, що примушувало замислитись. Характер у партнера був досить неприємний, а підпилий він часто ставав просто брутальний. Такі стосунки в ділі були для Герствуда річчю незвичайною. Та й саме діло було зовсім відмінне. Нічого схожого на ту постійну клієнтуру, до якої Герствуд звик у Чікаго, в цьому барі не існувало. Він побачив, що тут не скоро заведе друзів. Люди заходили похапцем і хутко виходили, не цікавлячись нічиєю дружбою. Бар не був місцем, де б збирались і просиджували годинами. Так минали дні за днями, потім цілі тижні, а він ні від кого не чув таких щирих вітань, до яких звик у Чікаго.

Крім того, Герствудові дуже не вистачало знаменитостей, — тих елегантних представників вишуканого товариства, які надають блиску навіть барам середньої руки, при-носячи новини з недосяжних вищих кіл. Тут таких людей він не бачив місяцями. Вечорами, сидячи в барі, він натрапляв у вечірніх газетах на згадки про події з життя знаменитостей, з якими він був знайомий, з якими не раз випивав. Ці люди відвідують такі бари, як «Фіцджералд і Мой» у Чікаго або «Гофман» в Нью-Йорку, але тут, у себе, — Герствуд був певний, — він їх ніколи не побачить.

До того ж бар не давав сподіваного прибутку. Торгівля трохи пожвавилася, але все ж Герствуд бачив, що доведеться бути ощадливому в домашніх витратах, а це він вважав принизливим для себе.

Спершу було так приємно о пізній порі повертатися додому і знати, що там чекає тебе Керрі. Він улаштував справи так, що залишався дома вранці до дев’ятої години, а між шостою і сьомою забігав додому пообідати, але з часом новизна стерлась і він почав відчувати обтяжливість своїх обов’язків.

Перший місяць у Нью-Йорку ще не минув, як Керрі одного разу зауважила між іншим:

— Я збираюсь на цьому тижні в місто, щоб купити сукню.

— Яку саме? — спитав Герствуд.

— Так, щось для вулиці.

— Гаразд, — відповів Герствуд, усміхаючись їй, хоч собі подумав, що для його фінансів було б куди краще, якби вона утрималась.

На другий день про це не було мови, але ще через день уранці він спитав:

— Ну, як із сукнею, вже купила?

— Ні ще, — відповіла Керрі.

Він трохи помовчав, ніби замислившись, потім сказав:

— Чи не можеш ти відкласти це на кілька днів?

— Можу, — відповіла Керрі, не розуміючи, до чого він хилить.

Вона ніколи доти не уявляла, що в нього можуть бути якісь труднощі з грішми.

— А чому? — спитала вона.

— Та бач що, — сказав Герствуд. — Мені доводиться вкладати в справу дуже багато грошей. Я сподіваюся дуже скоро все повернути, але саме зараз у мене з грішми скупо.

— Ой! — вигукнула Керрі.— Ну, то звичайно, любий. Чом ти не сказав мені про це раніше?

— Бо не було потреби, — відповів Герствуд.

6

Таммані-хол — реакційна організація, зв’язана з гангстерами, яка підкуплює чиновників і посилав на всі виборні посади своїх ставленців.