Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер - Страница 66

— А як далеко вона бачить, передрікаючи майбутнє?

— За пару годин наперед.

Притулившись до стіни, Насуада обмірковувала останні події свого життя. Отже, Елва могла бути могутньою зброєю, якщо тільки правильно її використовувати. З її допомогою можна було довідуватись про всі вади ворогів, а також про можливості порозумітися із супротивником. Так само дівчинка могла стати в пригоді для захисту варденів, коли Ерагона із Сапфірою не було поруч. Але без нагляду її залишати небезпечно, треба знайти когось, хто контролював би дії Елви. Тріанна для цього не годиться…

Насуада оцінювальним поглядом зиркнула на Анжелу. Хоч довіри до неї вона й не мала, але та завжди допомагала варденам. До того ж, іншої людини, яка розумілася б на магії та ще й була прихильною до її народу, під рукою зараз не було.

— Я розумію, — сказала дівчина, — що це доволі безцеремонно з мого боку, оскільки ти не моя підлегла… Але я проситиму тебе про одну послугу, гаразд?

— Що ж, гаразд! — махнула Анжела рукою.

— Чи не взялася б ти наглядати за Елвою?

— Звісно! — радо погодилась знахарка. — Я залюбки слідкуватиму за нею!

— Але є одна умова. Тобі доведеться про все доповідати мені, — уточнила Насуада.

— Що ж, без ложки дьогтю діжці, меду не бувати, — усміхнулась Анжела. — Утім, я гадаю, що впораюсь і з цим.

— То ти даєш мені слово?

— Так, даю.

Королева з полегкістю зітхнула й присіла на найближчий стілець.

— Що за безлад довкола! — стомлено мовила вона. — Що за халепа на мою голову! Я ж відповідаю за Ерагона як за свого васала… Але я ніколи не думала, що він так поведеться з дитиною. Це тавро й на мені також!

— Я ще поговорю з ним, коли він повернеться з Елесмери, — буркнула Анжела.

— Тільки дивись! — скинулася дівчина. — Не зашкодь йому! Він нам дуже потрібен.

— Спробую, — пролунало у відповідь.

ВІДРОДЖЕННЯ

Шалений подув вітру вирвав Ерагона зі сну.

Речі літали по всій кімнаті, одяг безладно валявся на підлозі, а ліхтарі дзенькали розбитим склом. Небо аж почорніло від грозових хмар.

Сапфіра бачила, як Ерагон, хитаючись, підвівся й, ледь-ледь тримаючи рівновагу, поплентався до вікна, щоб визирнути назовні. Дерево, на якому була розташована їхня оселя, гойдалося, мов корабель під час бурі. Хлопця мало не знудило, і він почав намацувати на зовнішньому боці стіни край ширми, аби захиститися від негоди. Щомиті він ризикував полетіти шкереберть із дерева.

— Зачекай, — гукнула Сапфіра, підкладаючи йому свого хвоста.

Ставши на нього, Ерагон таки дотягся до захисної тканини й зафіксував її в пазу стіни.

В оселі відразу ж стало затишно, бо ширма напнулася, мов той барабан, рятуючи мешканців від негоди.

— Я вражений вигадливістю ельфів, — витираючи чоло, зітхнув юнак.

— А кабінет? — нагадала Сапфіра, прислухаючись до навколишнього гармидеру.

Зійшовши по сходах нагору, Ерагон забіг до кімнати, вражений тим безладом, який тут панував. Пера, мов стріли, літали туди-сюди, а всі папери були розкидані по підлозі, нагадуючи перший сніг. Схопившись за голову, хлопець кинувся був до вікна, збираючись зачинити його без Сапфіриної допомоги, але раптовий біль пронизав його тіло. Знову ця клята спина!

Ерагон аж заревів від люті, одразу ж охрипнувши. Знизу було чути, як дракон намагається підвестися завузькими для нього сходами, хоч йому це не надто вдавалося. Тріщали дошки, сипався тиньк. Зв'язок між друзями поволі згасав, а незабаром юнак поринув у темряву.

Сяк-так прийшовши до тями, він виявив, що лежить на підлозі, знадвору шаленіє злива, а його дракон усе ще вовтузиться десь унизу.

— Сапфіро! — гукнув Ерагон.

— Я тут, малий, — озвалася та. — Ти можеш спуститися?

— Та зараз спробую.

Не в змозі підвестися, Ерагон доповз до сходів і, вчепившись у перила, почав спускатися. Несподівано він побачив перед собою голову дракона. Той усміхнувся й лизнув його в ніс.

— Привіт! — зрадів вірний друг і засмикав шиєю, намагаючись визволитись із пролому на сходах.

— Що сталося? — збентежився юнак.

— Здається, я добряче застрягла, — сумно сказала Сапфіра.

Ерагон не міг стриматися від сміху — становище й справді було кумедним.

— Не сиди там, як бовдур… Ще й сміється! — знову засмикався дракон, розгойдуючись так, що аж стіни хиталися. — Хутчіш допоможи мені!

Усе ще посміюючись, Ерагон уперся ногами в драконову морду й щосили почав штовхати, а Сапфіра енергійно йому допомагала, потроху звільняючи голову з пролому. За якийсь час їхні зусилля увінчалися успіхом.

Відсапуючись, хлопець випростався й роззирнувся довкола. Здається, сходи були вщент зруйновані.

— Принаймні це зробив не я, — почухав він потилицю. — А тобі ельфи вже якось вибачать. Вони ж годні щодня співати балади своєму любому драконові.

Махнувши рукою, Ерагон прошкандибав сплюндрованою кімнатою до Сапфіри й упав у її ліжко. Надворі скаженіла негода, а під боком дракона було затишно…

— Як ти гадаєш, котра зараз година? — промимрив юнак.

— Ми ще маємо пару годин до зустрічі з Оромисом, — відповіла Сапфіра. — Тож ти відпочивай, а я повартую.

Засинаючи, Ерагон подякував, заколисаний гойданням дерева, на якому йому судилося віднедавна мешкати.

ЧОМУ ТИ БОРЕШСЯ?

«Ну чого ти так репетуєш?» — нетямився юнак. Оромисів годинник гудів, наче велетенський шершень, відлунюючи Ерагонові у вухах, аж доки він не підкрутив механізм.

Його забите коліно набрякло й боліло. Давалися взнаки і напад, і ельфійський танок Змії та Журавля, отож, юнак лише знеможено захрипів. Але найгіршим було те, що все не могло минутися скоро, і рана від Смеркового удару ще довго його непокоїтиме. Від такої думки ставало зле, вона позбавляла сили та волі.

— Між нападами минуло так багато часу, — сказав Ерагон, — я вже почав був сподіватися, що мене зцілили… Гадаю, це справжнє диво, що я й досі живий.

— Але ж ти не сам, малий, — витягши шию, Сапфіра потерлася об його руку. — Я зроблю все, щоб тобі допомогти.

Ерагон знехотя посміхнувся. Зрадівши, дракон лизнув його в обличчя й нагадав:

— Ти мусиш підготуватися до від'їзду.

— Знаю, — юнак прикипів поглядом до підлоги, не в змозі поворухнутись. Потому він поплентався до купальні, де насилу помився й, скориставшись магією, поголився.

Він уже майже закінчив гоління, коли несподівано відчув, як хтось втручається в його свідомість. Не вагаючись, Ерагон одразу ж почав лаштувати захисні бар'єри, але миттю збагнув, що небезпеки нема: до нього звертався Оромис. Учитель наказав захопити із собою меча, і зв'язок урвався.

— Не завадить бути обачнішим, — перевівши подих, сказав юнак Сапфірі. — А якби це був ворог?

— Але ж я завжди з тобою! — відгукнулась та.

Після водних процедур Ерагон захопив пергамент, сів на дракона верхи й прилаштував Зарок на згині руки.

Сапфіра злетіла, здійнявши куряву, і взяла курс на будинок Оромиса. Згори було дуже добре видно, якої шкоди завдав ураган, що пронісся над Ду Вельденварденом. І хоча в Елесмері не впало жодне дерево, далі, там де магія ельфів ставала слабшою, буревій зламав безліч сосон, а вітер ще й досі не вщух, розгойдуючи велетенські стовбури. Над лісом здіймалися хмари золотавого пилу.

Під час польоту Ерагон із Сапфірою згадували все те, чого вони навчилися на попередніх уроках. Юнак розповів про те, що він дізнався про життя червоних мурах і прадавню мову, а дракон натомість — про свої пригоди в повітрі.

Отож, коли вони приземлилися й Оромис почав розпитувати Ерагона про успіхи Сапфіри, а Глаедр питав у Сапфіри про успіхи Ерагона, обидва учні могли відповісти на будь-яке запитання.

— Дуже добре, Ерагоне, — похвалив учитель.

— Так, добре, — сказав Глаедр Сапфірі.

Потому дракона зазвичай відсилали на навчання з Глаедром, а Ерагон залишався з учителем. Але цього разу юнак і Сапфіра вирішили тримати зв'язок, аби знати, чого саме навчають кожного з них.