Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер - Страница 96

— Ми можемо розраховувати ще на п'ятьох чоловіків. Сподіваюсь, цього буде досить.

Увесь вечір Джоуд просидів у своєму кабінеті, наводячи лад у ділових паперах.

Іще перед заходом сонця Роран, Лоринг, Бірджит, Гертруда та Нолфаврел, закутавшись у довгі плащі, аби ніхто не бачив їхніх облич, зібрались під брамою маєтку. Джоуд мав на боці рапіру, що доповнювала образ старого лицаря.

— Усі готові? — спитав він, засвічуючи ліхтаря.

Утікачі кивнули, і Джоуд прочинив двері, пропускаючи їх на вулицю. Ідучи, він сумно озирнувся, сподіваючись побачити Гелену, але її не було.

— Що зроблено, те зроблено, — підбадьорив його Роран.

— Знаю, — озвався торговець, замикаючи браму.

Утікачі поспішили перетнути вечірнє місто, намагаючись залишатися непоміченими. Одного разу вони почули кроки на даху будинку.

— Місто збудоване так, — пояснив Джоуд, — що злодії можуть безкарно ходити горищами.

Вони сповільнили ходу, діставшись східних воріт Тейрма. Ті вели до гавані й тому зачинялись щоночі тільки на чотири години, щоб не зупиняти рух товарів. Дехто, попри пізній час, уже проходив крізь браму.

Незважаючи на те що вони були готові до будь-яких несподіванок, Роран усе одно занервував, коли вартові зупинили їх, щоб спитатися про мету візиту до міста. Він облизав спраглі губи й спробував заспокоїтись, доки воїн вивчав папери, які дав йому Джоуд.

— Можете проходити, — буркнув за мить воїн.

— Добре, що він не вміє читати, — полегшено зітхнув торговець, коли вони вже були далеченько.

На причалі втікачі дочекались похмурих і мовчазних людей Джоуда. Їхні руки вкривали шрами, а волосся кожного було зібране у хвостики. Рорану сподобались ці зарізяки, але їм чогось не сподобалась Бірджит.

— Ти не сказав, що з ними буде жінка, — озвався до Джоуда один із прибульців. — Я не збираюсь вирушати в дорогу з якоюсь сільською шльондрою, що плутатиметься під ногами.

— Не смій так казати про неї, — процідив крізь зуби Нолфаврел.

— І її недомірка я теж не потерплю, — додав здоровань.

— Бірджит билась із разаками, — пояснив Джоуд. — А її син убив воїна Галбаторікса. Ти можеш цим похвалитись, Утхаре?

— Так усе одно не піде, — озвався другий чолов'яга. — Жінки нічого не вміють, від них тільки неприємності. Пані взагалі не має…

Тієї ж миті, не давши йому договорити, Бірджит зробила те, що не личило робити пані. Вона блискавично вдарила Утхара ногою в пах, а другому чолов'язі приставила до горлянки ножа. Потримавши бідолаху якусь мить, вона відпустила його, а Утхар лежав у неї під ногами, сиплячи прокльони.

— Може, ще хтось проти? — спитала Бірджит.

Мандел із роззявленим ротом не міг відірвати від матері очей.

«Добре, що вони не помітили Гертруду», — вдягнув капюшона Роран, ховаючи посмішку.

— То ви принесли те, що я просив? — спитав Джоуд, коли ніхто з моряків не наважився сказати щось розлюченій жінці.

Кожен із них дістав з-під бушлата кийок і кілька мотків мотузки.

Озброївшись, гурт вирушив до «Крила дракона», намагаючись пересуватися непомітно. Коли всі дісталися прибережних будівель, Джоуд згасив ліхтаря.

— Пам'ятайте, — прошепотів він, — найголовніше для нас — не здіймати галасу.

— Двоє вгорі, а двоє внизу, чи не так? — перепитав Роран.

— Авжеж, — озвався Утхар.

Обидва скинули одяг і, залишившись у самих штанях, похапали кийки з мотузкою й побігли до берега.

— Як я ненавиджу ці пізні купання, — тихо пробурчав Утхар, поринаючи в крижану воду.

— Ти вже робив це раніше?

— Зараз роблю вчетверте, — відказав здоровань. — Давай рухайся, бо змерзнеш.

Чіпляючись за слизькі стовпи прибережного настилу, вони допливли до пірса, де стояв їхній корабель.

— Я до якоря по правому борту, — прошепотів Утхар.

Роран кивнув і подався до лівого. Вчепившись у якірний ланцюг, він затис кийок зубами й почав чекати.

За кілька хвилин, десь у себе над головою, Роран почув ходу Бірджит. Вона щось спитала у вартових, аби відволікти їхню увагу.

«Пора!» — смикнувся юнак і поліз нагору по якірному ланцюгу. Сягнувши борту, він легко застрибнув на палубу, де його вже чекав захеканий Утхар.

З кийками в руках вони рушили на корму, де двоє вартових, перехилившись через борт, гомоніли про щось із Бірджит. Оглушивши їх несподіваними ударами, вони подали знак, і невдовзі команда втікачів уже підіймалася на борт.

— Зв'яжи їх і запхай кожному в рота кляп, — наказав Роран розгубленому Нолфаврелу, кивнувши на непритомних вартових.

Геть усі, крім Гертруди, спустилися в трюм, аби знешкодити решту команди. Внизу вони знайшли стюарда, кока та його помічника й швидко всіх зв'язали. Бірджит, до слова, впоралась аж із двома бідолахами.

— Нам треба поквапитись, Роране! — гукнув Джоуд, коли полонених витягли на палубу — Утхар буде капітаном на «Крилі дракона», тож слухайтесь його!

Дві наступні години втікачі готувались до відплиття. Моряки Джоуда займались вітрилами, а Роран з односельцями звільняв трюм від завантаженої туди вовни.

— Хтось іде! — несподівано пролунало попередження, тож усі попадали на палубу, ховаючись за бортом. Лише Джоуд із Утхаром продовжували вдавати вартових. На щастя, це була Гелена.

Дружина Джоуда вдяглася в простеньку сукню, її волосся ховалося під хустиною, а за плечем висіла торба. Вона мовчки кинула її до каюти й стала поруч зі своїм щасливим чоловіком.

У небі над далеким Хребтом лише починало розвиднюватись, а моряки вже помітили на березі гурт селян. Треба було поспішати. Роран глянув на довгу валку втікачів, тішачись тим, що з Тейрма їх не видно, бо берег був усуціль забудований складами.

— Покваптесь! — гукнув Джоуд морякам.

Виконуючи наказ Утхара, вони принесли цілі оберемки стріл і діжку зі смолою, в яку опускали вістря кожної стріли, а потім заряджали ними арбалети.

Селяни на березі були вже зовсім недалеко, коли з міського муру їх помітила варта й почала бити на сполох.

— Запалюйте! — гукнув Джоуд.

Моряки кинулись виконувати наказ, і за мить дюжина вогненних стріл полетіла вбік берегових будівель.

— Заряджай! — наказав Утхар.

І вогненні комети знову зі свистом помчали на берег. Невдовзі полум'я охопило всі будівлі, й міській варті годі було дістатися до «Крила дракона». Роран радів з того, що через дим їх не бачитимуть лучники, але кілька стріл усе-таки дістали корабель.

— Мерщій! — гукнув селянам Утхар, і ті безладно кинулись по берегу, оминаючи палаючий пірс й ухиляючись від стріл. Нарешті втікачі добігли до корабля й почали здиратися на борт, загрожуючи перекинути судно. Бірджит та Гертруда заходилися ділити натовп на невеличкі групи, рівномірно заповнюючи корабельні трюми й каюти. А ті, кому бракувало місця знизу, залишились на палубі, прикриваючись щитами.

Аж раптом до селян звернувся Роран. Ті притьмом зібрались довкола свого ватажка, чекаючи на його накази. Юнак з радістю помітив серед них Мандела й кивнув йому на знак привітання.

— Гей, Бондене! — загорлав Утхар. — Розжени цих селюків по місцях, аби вони не юрмилися на палубі. Піднімаймо якір, усі на весла!

Роран кинувся розподіляти людей уздовж борту, а потім допоміг Джоуду з Геленою випхати полонену команду на пірс.

Після того як було піднято якір й відкинуто східці, барабан почав вибивати розмірений ритм для веслярів. Перевантажене «Крило дракона» повільно розвернулось і, набираючи швидкість, рушило у відкрите море.

Роран стояв із Джоудом на кормі, й обидва ще довго спостерігали за вогненним пеклом, що поглинуло узбережжя Тейрма. Пробиваючись крізь димову завісу, сонце здавалося кривавим жовтогарячим диском.

«Скількох я вбив тепер?» — подумав юнак.

— Це завдасть шкоди багатьом невинним людям, — немовби читаючи його думки, сказав Джоуд.

— А ви хотіли б потрапити до в'язниці лорда Рістхарта? — спитав Роран. — Не думаю, що буде багато постраждалих. Принаймні Імперія не погрожує їм смертю, як усім нам.