Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ангели помсти - Ульяненко Олесь - Страница 17
– Близько опівночі, точно не пам’ятаю, підкотила «Волга»… Да, чорна «Волга». Всі троє. Оці, а цього спочатку не було, і Батрак. Звідки його знаю? Хто його не знає? Ні, точно не брешу. Його навіть вурки обходять. Божевільний відморозок. Поки тверезий, умняки загогулює, але під кайфом – краще не попадайся. Тоді, в той день, Батрак на очі не бачив. Сказав, що треба наркоти, багато наркоти, що віддячить.
– А ви що?
– Гражданін начальник, ми чесні цигани. Ми цією гидотою не займаємося. Наші баби гадають на базарах, але цим – упаси…
– Ага. Так я й повірив… Якого чорта лигаєтеся з безногими? – вставив Титар і був з цього задоволений.
– Він, той, покійний, Царство Небесне йому, хотів налагодити гадальний бізнес. Тільки і всього.
– Да, кончили вашого ротшільда, мать його туди. Не ви? – забризкав слиною Титар.
– Царство йому Небесне, – цигани хором перехрестилися.
– А далі що?
– Тоді оцей, – циган ткнув пальцем у півкілограмовій золотій каблучці у Стаса, – повернувся до машини, ага, тримаючи в одній руці обріз, а в іншій – повну жменю золотих годинників. Гарні годинники, гріх обмовити. Але… Але у нас нічого не було.
– Тоді, блядь, як годинники опинилися у вас, а, рома?! – заверещав Титар і помахав значуще, треба сказати, валянком перед носом вожака.
– Цього я не знаю, – впевнено сказав він, наче комсомолець відповів. – Але вони прихопили з собою нашу дівчину. А отой… Да, отой… Тьху… Ще рома… Дверці відчинені, він вивалився і блює, а однією рукою тримається за верх машини. Х-м, довгорукий. Що? Так, я говорю, що вони забрали дівчину, а Батрак сидів, обхопивши руками коліна, і скиглив. Вона у нас дуже тиха була, від матері прийшла, мати у неї Зоя, да, живе на станції, з вашими. Можете її запитати. Посивіла вся.
– Ясно. А далі?
– І все, – вожак розвів руками, помацав пучками кульчика у вусі.
– Ага, ага… А хто поїхав шукати Батрака? – Титар грюкнув валянком по столі.
– Ми шукаємо Ліну, а не вашого Батрака. Нам ні вашого золота не треба, ані Батрака. Нам треба Ліна, – завівся вожак.
– Угу, – пробурчав Титар, – так я тобі, чорнозадий, і повірив. Ушивайтеся, але нікуди з міста ані ногою. Дякуйте, що камеру зайняли ваші послідовники. Затямив?
Титар сів, виставивши нижню губу, піт котився градом, а він склав руки на колінах і захитав скрушно головою.
– Так, пиздюк, будеш говорити? – і садонув валянком по голові Стаса. Той завалився на правий бік, злетів з табуретки і задриґав ногами, захарчав, пустивши піну. З розгону Титар увалив головою Кєшу.
– Давай розводь їх, – сказав я. – Іди до нашої інтелектуалки.
– Ти не так говорив про неї сьогодні, – визвірився Титар.
– Ага. Інтелігентки.
– Ага. Точно. Понтове слово. Щас я вас розведу, як в морі кораблі. Ану чекай, Гриша. – Титар нахилився над Стасом: – Зараз по всіх прикметах я бачу, що Стасік хоче говорити. Хочеш, Стасю, говорити? Заговориш – муки скоро, дуже скоро закінчаться. А то в Полтаві кинуть на прес-хату, і знаєш, що з твоєю жопою зроблять? Та німецький хрест буде заздрити твоїй жопі!
Титар усе довірливіше схилявся над Стасом. Допоміг йому звестися, налив стакан води і поклав перед носом дві капсули ноксирону.
– Ну, як?
Стас недоумкувато повів очима.
– Що ви робили після того, як забрали дівчину? Давай, не телися.
– Ми… Ми… Ми… того…
– Не чую. Що, Стасік? Давай розповідай. Бачиш? Це зараз твоє. І все боліти перестане.
– М-м-м-о-ж-на, – Стас повільно, наче боячись перелякати пігулки, простягнув руку.
Титар глянув на мене, не розгинаючись. Я кивнув головою. Стас ухопив капсули, запхав до рота.
– Запий, Стасіку, водичкою.
Стас хвилин п’ять конав стакан води. Посидів, потім обвів усіх присутніх зачудованим поглядом: обличчя розгладилося, навіть симпатичним видався мені, дарма що мало дірок у мені не наробив.
– Ну ж бо, починай, – заохотив його Титар.
– Я не з самого початку…
– Починай з чого хочеш, – довірливо сказав Титар.
Так, рівно о третій пополудні, коли сонце нагадувало солодку патоку, Стасік, розправляючи ноги, осміхаючись, підбадьорюючись, по-ідіотськи кривляючись, розповідав, тягнучи слова, що ледь встигали за дією ноксирону. Мені наче хто вимкнув звук: мов у кіно, я бачив, як рухаються ожилі губи Стасіка, як злітають ніжні рудуваті брови над чистими кіноекранними очима, рухи повільнішають, вирівнюючись з нервової смиканини, переходячи у системну впевненість. Чомусь із досадою подумав, що страх у нього вже пройшов; його не було, наче ця вишколена, вигодувана та вихована гнида не тямила того, що накоїла. І я, і Титар знали, що не сьогодні, так завтра тато його, відомий партпрацівник, пришле когорту коршунів-бодрячків, і тоді цей виблядок не буде труситися під валянком Титаря, а статечно розказувати, як, коли він буде робити те і те. Мені зробилося нудно. Подумалося: коли частіше скоюють злочин – від нестатків чи від ситості? У кожного свої нестатки. Злидень потерпає, що не може придбати мотузки з милом, а багатий – що ніяк не нашкребе на третю платинову труну. Ось так. Це до справи не мало ніякого стосунку.
– Значить, ми приїхали. Стали відразу на повороті. Біля старого ринку. Ближче до дубків. Батрак перед цим казав, що частина циган живе у порожньому бараці, діти і жінки, а ці – у будівельному вагончику. Нас усіх теліпало.
– А де був Кєша?
– Не перебивай.
– Правильно, – засвідчив Стасік. – Фрагментарність подій спонукає до більших деталей і точнішого викладу.
Титар скрипнув зубами і потягнувся за валянком. Я поклав йому руку на плече і відчув, що Титаря трусить, піт холодний, наче його ламає, а не цього мажорного виблядка.
– Перед цим Батрак висипав майже жменю барбітури і запив пляшкою шампанського. Він понтувався, але я бачив, що йому страшно. Це тут він міг понти на місцевих когутів наганяти, а переді мною фасон давити… Я в Донецьку не таких бачив, але прямо скажу, що таких збоченців ще треба пошукати. Еклектика філософії і садизму. У нас обходиться все без філософії, без мудрованих понтів: сказав – зроби, і так по висхідній, але це не означає, що ми ідіоти і нічого не читаємо. Ну, у порівнянні з вашими ми просто гарвардці.
– Чого ти ліпиш горбатого? – Титар ухопив валянок, але я його зупинив.
– Да, слово ментовське міцне, – потягнув Стасік, але відразу якось чудернацько мотнув головою, що аж у шиї затріщало. Тільки пізніше я побачив стиснутий кулак Титаря.
– Ти мені ще попизди. Вставай. Тобі, Стасік, штрафне очко. Зрозумів? Зрозумів, запитую? От і молодець. А зараз продовжимо.
Стасік схаркнув червоний згусток, потер щелепу, але промедол зняв больовий шок.
– Ну… Да… А цей до всього, ну, Батрак, прив’язував, до всього умняки прив’язував. З цих-то умняків у той день усе і почалося… – Він помацав язиком щоку. – Значить, стали ми біля дубків. Батрак вилазить і кричить: «Гей, ромале! Я відтепер ваш бог і цар, і мені поклонятися та служити будете!» Я стою у нього за спиною, мене штормить, барбітуру-то всю Батрак вижер, розумієте, а я доганяюсь шампусіком. Тож дивлюся: з усіх дірок злазяться чорносракі. А Батрак штовхає їм різуху про космос і велике призначення арійської нації. Коротше кажучи – в пополамах. Потім нагнувся, виблював білим чимось і противним, я думав, що язика заковтне. Барон їхній підійшов і запитав, що нам, мовляв, потрібно. «Наркоту давай!» – хрипить Батрак. Стоїть раком і ригає, потім простягає руку до мене і говорить: «Стас! Розрахуйся з моїми людьми!» Я ідіот ідіотом пішов до «Волги», витяг цяцьки, ті, що ми взяли у Білявського, прихопив обріз, у Батрака була чехословацька помпівка.
– А тепер стоп, Стасік. Зараз ти помаленьку, потихеньку, у подробицях розкажеш, як ви брали Білявського й ощадкасу.
Стас мило усміхнувся, відхилив голову до лівого плеча, жартуючи:
– А це вже на більше потягне. Вмажете, тоді і балачка буде.
5
Я стиснув Титаря за плече, а сам кажу Стасу:
- Предыдущая
- 17/56
- Следующая
