Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ангели помсти - Ульяненко Олесь - Страница 21
– Підписка про невиїзд, – сказав я.
Титар дивився на її груди, а коли вона йшла, то обмацував очима круглі половинки сідничок.
– Прощайте, милі, – сказала вона.
– Люба, ми ще зустрінемося, – прохрипів старший лейтенант.
Коли Людка Батрак вийшла, Титаренко з шумом витягнув біломорину.
– Тут, Гриша, щось не клеїться, – сказав він і випнув губу.
– Все на місці, Вітя, – я позбирав усі папери на автоматі. Я бачив, куди воно вивертає. Цим падлюкам навіть по мінімуму не світило, якщо ми не притарабанимо Марго. А Марго щось знала, і не тільки. Може, в останньому дублі драми вона мала свою роль?
– Гриша, всі їхні балачки, занотовані у нашому мудрому протоколі, дійсно, – брєд сивої кобили, – Титар витягнув пластикову флягу зі столу і засмоктав. Кімнатою пішов солодкуватий дух самогону.
– Вітя, витри соплі. Все зрозуміло. Під кайфом все так і робиться. Береться моральний дебіл Едік Батрак і хитра сука Люда Батрак, розумна і хтива, яка в душі мріє бути повелителькою не дум, а хуїв, батенько. Вона, як і кожна інтелектуалка, мріє про вільне спокійне життя. Заарканивши колись Едіка, це стерво гадало, що зачепило всі гроші, всі родинні зв’язки. Але з дуже простих причин вона не стала частиною роду Джулаїв, лише тому, що була гнилішою за Батрака, за всю сімейку. Вітя, я ніколи не довіряв людям, які говорять правильні і правдиві слова, а роблять зовсім інше. Тобто Люда Батрак була розбещеною ще з пелюшок. Не знаю… Я ось трохи подлубався в її біографії, і мені того досить. Коли нашого Джулая у кручене життя кинуло каліцтво – півбіди. За стільки років, що я його знаю, живучи поруч, він не вліз в жодну мокруху, жодну смердючу аферу, якщо не вважати життя. А якщо траплялося, то принаймні виходив хитро з ситуації. Це не моє діло. Можеш перечитати досьє на нього, там всілякого гівна вистачає. Але він не був моральним виродком. Його помилка була в одному: калікою він тягнувся до нормального життя, злочинцем він тягнувся до нормального життя. За що і поплатився.
Титар відхлебнув і простягнув мені флягу.
– Випий. Дуже мудро говориш. Як на суді, – прохрипів він. – А я б виїбав цю моральну потвору.
– Хм. Знаю. Нічого особливого. Вітя, така якщо візьме в оборот, то ти грабонеш не одну ощадкасу… мене хвилює те, що Марго, попри докази, подали на розшук. Пацани в каталажці. А ця сучка переховає рижуху… Від неї чекати треба такого…
– Ти продовжуй далі. Мені так сподобалося, – Титар ковтнув самогону.
– Тоді слухай. Людка Батрак, вона ж Людмила Акуліна, присадила спочатку Едіка Батрака, сина мажорних батьків, на прості для неї балачки. До цього Батрак наш перебивався худосочними мислішками і був банальним збоченцем, блідим, як міль. Але Людмила хотіла багатства і керувати. Звісно, це у них з Батраком була нав’язлива ідея, спільна. Чому Едік ненавидів свого діда, котрий дав йому все, роз’ясняється дуже просто: він заздрив діду, він хотів перевершити його, бо відчував себе розумнішим, обдарованішим тощо. Батько у нього ніколи не асоціювався з боротьбою. Все це завдяки матері Батрака, доньки Джулая. Джулай умів приймати рішення, керувати, а зять – слинява амеба, як і Едік, що далі касок, ножів і ніцшеанської балаканини нічого не бачив. Але без грошей все не варто і дулі чокнутого Толі Вишняківського. Й ось цими балачками про свободу, про вибраність Людка втовкмачувала в голову між груповухами, наркотою думку про нещасну ощадкасу і задрипаного маланця Білявського. Вона наштовхувала його на просту річ – проявити себе справжнім мужчиною, а не сопливим наркоманом… Вона прекрасно знала, що це рано чи пізно спрацює. Але десь прогадала, або зіткнулася з чимось непередбаченим, або вони почали не в той день, або ощадкаса в її фундаментальні плани не входила. Або це простісінька збоченість, такий собі експеримент, і нічого від того мати Людка не хотіла. А швидше всього, все на купу.
– Да, або Батрак дочовпав щось таке…
– Що його підставили, як підставили і пацанів з цих донецьких ковбойок, – випалив я і сам здивувався.
– А так, глупа битовуха: баба пиляє мужика – піди, піди, піди укради свиню. Нарешті той одного вечора нажирається і краде ту свиню, але засинає з нею просто на вулиці, – Титар забулькав з фляги.
– Віть, як ти його без закусі смокчеш? Лишаються вірмени. Рижуха призначалася їм. Це точно. Перестань смоктати цю гидоту на порожній шлунок, – я боров хвилю нудоти.
– Давай, Гриша, посадимо хоч цих, – ще один бульк з фляги. – Або тих, пацанів, разом з Ульяненком.
– Слухай, перестань смердіти самогонкою, – вилаявся я.
– Як у Лимонадного Джо.
– Да, Мерилін Монро і трохи куряви.
– Піди до пацанів, – продовжував Титаренко, – непогані хлопці. Шкода, коли прикриють. Ще добу посидять – і пиши пропало.
– Ага. Гарні хлопці, – сказав я. – Але ніхто не заставляв їх чистити харю вірмешкам.
– Та… Забудь… – Титаря перло від благодушності. – Стоять один за одного. Не гнилі.
– Ага. Ще не перевелися мужики, – я перехопив у Титаря флягу, він потягнувся за нею, а коли я відпив, потеплів на очах.
– Хорол є Хорол, – крякнув він, розлягаючись у кріслі, – подорослішають, то самі приходитимуть з доносами. Знаю таких.
– Ага, – я передав йому флягу. – Але очухайся, Титар. Якщо ми не посадимо цих ублюдків, разом з твоєю красотулічкою, вони уб’ють Марго.
– Умно, – Титар потрусив флягою над вухом. – Але якого хєра їм її убивати?
– Вона зрозуміла що до чого відразу. Вони набузили, натравляючи вірмен на діда, щоб ті потрусили легендарний общак Джулая. Якого ніколи не існувало, а якщо й існував, то ходив, наче валюта. Хитрий старий. Він пускав його на будинки, на підкупи, на добро. Хіба що тисяч з п’ятдесят крутилося… Але доки пришелепуватий Батрак зі Стасіком бабахали по людях, Людка з Кєшою гайнули до Джулая. Ну, а там голяк. Марго, напевне, була там і все бачила, може, навіть з Ульяном, але відомо, що він ночував удома і вона вийшла від нього десь якраз о тій порі, коли Людка повинна була бути на місці з Кєшою. Але Марго все бачила – добре, що двір широкий. Хто убив Джулая, вияснить слідство та ексгумація. І як Марго вскочила в машину і підібрала дорогою Ульяна… І на кой воно їй було треба, а, Вітя?
– Гриша, любов – велика штука.
– Любов любов’ю, Вітя, якщо зазначити те, що Ульяненко з пацанами допомагали розбіркам з вірменами. Він теж просік, що до чого, і скинув стволи, з яких вони бабахали по вагонах. Значить, рило у пушку і в нього, а про Джулая і говорити нічого.
– Стаття 206, пункт 2, – Вітя подивився і розчаровано потрусив флягу.
– Скільки ти в органах, Вітьок?
– Рік. А шо?
– Аби ми за хуліганку саджали всіх, то сидів би ти не тут, а з усіма хорольськими дебоширами на кічі.
– Це точно, – Титар видудлив свою флягу, і зараз його вже нічого не втримувало на місці. – Але справа плутана, ох, яка плутана.
– Яка плутана. Убивці у наявності, як кажуть. Лишився масовик-затійник Батрак, за сумісництвом старший фюрер цього квакаючого болота.
– Угу, – Титар встав, похитуючись, підійшов до селектора. – Ану, хлопці, тягніть сюди Кєшу Романовича.
– Тільки не дихай на нього, – попросив я.
– Валянки, Гриша, не дихають і запаху не мають.
І я вийшов у прохолодний, пропахлий антонівками та чорнобривцями вечір.
…Циган, з жовтим більмом, широким і блискучим чорним оком, у червоній шовковій сорочці, в синіх «Вранглерах», витирав обличчя дівчинці. Та крутилась, а він говорив на тарабарській мові, «поверни отак голову», притримуючи незграбними клішнями її худі плечики. Пістолет був у рукаві джинсової куртки. Я смикнув плечем, опускаючи ствол донизу. Циган повернув до мене голову, оскалив ікло.
– Здоров, Ульян.
– Привіт, Петро.
– Які новини в Хоролі?
– Батрака бачив.
Циган завмер, і очі у нього по-собачому забігали.
– Повтори.
– Не смикайся, Петя. Ти ж знаєш, що я білку в око б’ю, а в тебе так точно влучу. Я прийшов поговорити.
- Предыдущая
- 21/56
- Следующая
