Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ангели помсти - Ульяненко Олесь - Страница 24
Охоронник збирав валізи. Марго сиділа, склавши руки на животі. Вона повернула голову, посміхнулася.
– Любий, ти поїдеш зі мною.
– Ні, Марго.
Вона розуміюче похитала головою, і дві сльози покотилися по щоках. Я присів біля Марго на коліна, натиснув пальцем на носа. Марго пробібікала, обхопила, зовсім по-жіночому, незвичним жестом мене за голову. Батько демонстративно розвернувся спиною. Тут я вперше зрозумів, як це нічого не мати, але вміти і хотіти.
– Тобі треба їхати звідси, – сказала Марго.
– Так.
Заверещала електронна зозуля в настінному годиннику.
– Пора, Марго, – сказав батько, великий, з хлопчачим йоржиком чоловік. Він намагався не дивитися на мене, наче я відсутній, але якось не виходило, й очі у нього злодійкувато бігали. Копія Батрак, викапаний, лише окуляри і ніс у когось позичив. Він майже випхав у двері Марго й, обернувшись, сказав:
– Дзвони, Алекс.
Місяць ще я жив у цьому місті, серед гірких вітрів, пустирищ і заводських труб, радіючи зі своєї самотності, з книг і кінотеатрів, тягаючи за собою сум і кохання. Доки я ще жив на нашій квартирі, Марго кілька разів дзвонила, але здебільшого ми мовчали, і наше дихання хрипло повзало туди й сюди телефонними дротами. Весною, в березні, вона народила. Дитина померла відразу після народження. Дзвінки перестали мене будити зранку. Я місяць пив, курив анашу і ні з ким не спілкувався. Вона не дзвонила, а я, п’яний, намагався уявити нашу дитину, та нічого не виходило. Я чекав з місяць. Гроші закінчувалися. І якісь типи, зі специфічними тхорячими писками, зачастили до мого під’їзду. Я додзвонився до Марго, але мені там сухо відповіли, що її немає вдома, потім, що вона навчається, або несли казна-що. Я виїхав з квартири, влаштувався художником-оформлювачем до кінотеатру. Єдиним плюсом було те, що можна безкоштовно дивитися картини. На початку літа подзвонив Вєнька і сказав, що над Батраком і компанією відбудеться суд. За іронією долі напарником мені був безногий художник Шуман, німець з червоним носом, з ніздрів стриміло сиве волосся, з конячою пикою і рандольовими зубами і на додачу з дуже неспокійною вдачею. Його недолюблювали, але, як говорив сам Шуман: мої ноги, відсутність їх – мій страховий поліс. Я пив з ним пиво, стільки я ще не пив зроду, курив анашу. Після анаші здавалося, що світ висить у велетенській склянці води, але натомість було щось інше. Сама ж вода висіла чистим стаканом, і світанок падав у нього кораловими краплями крові… І так день за днем. Поки не подзвонив Вєнька. Я відпросився у Шумана і ввечері поїхав, ніяк не думаючи, що п’ятипале місто на затхлій затоці великої ріки бачу востаннє. Портові гудки злилися з вищанням кранів і криком брудних чайок, які залюбки копирсались у помийницях за містом і часто горіли у дротах високовольтної лінії.
Рівно о тій порі Марго зайшла у кавового кольору купе спального вагона. Провідник провів її завороженим поглядом, настільки дівчина була невимушеною, красивою, з плавними рухами, але про себе відзначив, що, напевне, холодна, може, зарозуміла. Марго була того дня бліда, спокійна, з виваженими рухами, навіть трохи манірна, але свіжа і приваблива. Молодий чоловік, у двобортному сірому костюмі, модно зшитому, з двома рядами порцелянових ґудзиків, супроводжував її у дорозі. Він говорив мало, але владно, як і належало людині, котра з часом стане дуже великою шишкою. Всю дорогу Марго мовчала, чемно дякуючи молодику, який, коли вони лишилися наодинці, зробився незграбним, навіть заїкався. Марго сміялася з його незграбності: мовляв, який ти смішний, але все ж такий милий, і мені хороше, що ми вирядилися разом у дорогу. Ти ведмедик, так вона говорила йому. А сама звертала увагу на одноманітні пейзажі за вікном. Вона виходила в тамбур і багато курила. Провідник її запам’ятав: «Красива сумна дівчина. Але погляд у неї, як у літньої жінки». Так він сказав. За нею в тамбур бігав молодий чоловік з одвислою круглою задницею. Звали його Діма Гальперін. Провідник зауважив своє здивування: «…такіє солідниє люді, шо ім дєлать в такой глухомані». Вони зійшли на пероні станції Хорол, з глухим бронзовим дзвоном, що його не забували начищати щоп’ятниці. І Марго стала навшпиньки, витягнула шию і ткнула пальцем у пивницю, а тоді у німий бронзовий дзвін. Вона усміхнулася, погляд був відсутнім, наче вона зайшла за якусь стіну, і тому Діма Гальперін розхвилювався. Марго була радісна і щаслива. Вона рушила на зупинку, заглядаючи у вікна, і здивований Діма відзначив, що останнім часом він не бачив такого просвітленого і щасливого обличчя своєї коханої. Пізніше вони поселилися в готелі, якраз біля того місця, де люди її діда проткнули одного вірмена, – вона надула губки, насупила брівки, пригадуючи його прізвище. Діма Гальперін спитав: «Що ти таке, сонечко, говориш?» Уперше за цілий рік вона голосно розсміялася, прямо таки захлинулася від сміху. І вони пішли снідати. В ресторан. Там вона зустріла Вєньку, але привіталася стримано, з бісиками в очах, так, наче він у чомусь винен, але, швидше за все, до неї погано доходило, що вона приїхала сюди не на прогулянку. Діма Гальперін з неприхованою відразою копирсався у тарілці і, ледь-ледь підвищуючи голос, говорив, що треба було попередити батьків. Марго ніжно гладила його руку, покусувала губи, була бліда і шепотіла: «Нічого, Діма, нічого. Це нам обом треба пережити…» Марго мазнула його мізинцем у соусі. Пізніше, займаючись коханням, він стандартно, зі знанням справи, відкинувся на спину, тихо сказав їй, що вони обвінчаються, а тоді виїдуть з цієї країни, де все смердить, де навіть вітер… Він не подумав, а Марго злякалася того, що сказала: «Тут навіть вітер убиває людину». Так, ствердив Діма, син дипломата, студент останнього курсу МДУ. Ранком вони пішли на місцевий ринок. Купили повний кульок золотих абрикос, а Діма захопився місцевою говіркою, метушливо бігав за Марго між рядами торгуючих і все прицмокував: «Який колорит, зайчику. Який колорит». Місто сонно розчинялося у полудні, й був медовий Спас, свято Маковія, і жінки, баби поверталися з церкви з невеликими букетами, з пучками маку. Одна літня жінка підійшла і простягнула Марго букет, а та стояла бліда, з безвільно опущеними руками, і сльози наверталися, наверталися, наверталися. Діма Гальперін перехопив букета, чемно подякував. Марго сказала, що хоче в готель.
Так, пізніше я дізнався, що ми приїхали разом. Іноді у мене виникала божевільна думка, що ми разом дивилися на низьке небо, на зупинку, на дзвона, що горів проти сонця маленьким пророцтвом. Я дістався до центру, поблукав там, зайшов до Кабана, і ми добряче випили. Кабан сказав, що не треба було приїжджати, але нехай, ти знаєш, що робиш, інакше ти ідіот; звісно, якщо я хотів бачити Марго, то це докорінно міняє справу, але вона тут з якимось товстосраким московським пацюком.
– Марго тут… Якого фіга тут робити Марго? От кому-кому, Кабан, а Марго тут робити нічого.
– Гени, гени, – багатозначно сказав Кабан, водячи пальцем перед носом.
– Багато ти знаєш про гени, чумирло, – визвірився я.
– Суд довго відкладали. Тягли слідство. Аби не перебудова, то все б спустили з коліс. А зараз закрутиться. Батраку точно не минути лиха. Батрак конав спочатку під дурника, на дурдом хотів. Батько був підв’язався, але куди там, – Кабан розлив горілку, але я перевернув стакан. Кабан потер лисину, подивився своїм недолугим дитячим поглядом і запитав:
– Ти чого? – і від’їхав.
Був вечір, жовтий хорольський вечір, теплий, з мороським дощем, і я зловив себе на тому, що подумав про Марго. Я знову був у центрі, намагаючись вишукати якусь здорову думку, потім нахлинули спогади, але хміль вивітрювався з космічною швидкістю і голова починала боліти, а в роті був присмак сивушного самогону. Піднявши комірець шкірянки, я посунув містом: ні фіга тут не змінилося, навіть двірники захололи у часі, як пам’ятники. Дощ припустився, і я заховався під дашок старого універмагу. Темрява і дощ, попереду дірка ночі, з нав’язливими спогадами, з думками, які кортить вимкнути, щоб голова зробилася чистою і пустою. Потім до мене дійшло, що хтось дихає біля мого плеча. Я повернув голову. Марго стояла і дивилася на мене широко відкритими очима.
- Предыдущая
- 24/56
- Следующая
