Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 104

104

— А коли ж ви вип'єте? Коли вип'ємо ми? Коли ж вип'є пан вірник? Чи не досить балачок і чи не пора випити?

— Як в око вліпив (відповів Пантагрюель). Звеліть стіл застелити в сусідній корчмі, он у тій, де над дверима висить фігурка сатира на коні.

Відтак для листоноші вірника написав він до Ґарґантюа такого листа:

«Добрійший мій батьку! Будь-які несподівані нагоди і пригоди цього куцого життя стрясають наші почуття і наші вітальні сили ще тяжче й згубніше (аж іноді душа розлучається з тілом, дарма що ґвалтовні вісті сприятливі і бажані), ніж коли б ми загодя до них подумки приготувалися; ось чому приїзд сюрпризом вірника вашого Малікорна збурив і сколошкав мене непомалу. Адже я не сподівався побачити когось із ваших челядників і мати від вас вісточку аж до самого кінця наших мандрів. А впокоїло мене те, що любий спомин про вашу найяснішу величність, врізаний, чи краще сказати, вкарбований, вибитий у задньому шлуночку мого мозку, мріє, світить і жевріє непогасно.

А що ви мене своєю благодією перебігли, такого зичливого листа пославши і свідченнями вірника про здоров'я і гаразд ваші і всього королівського роду духа мого піднявши, я мушу до того, що досі робив самохіть, а саме: по-перше, хвалити благословенного Спасителя нашого, чиїй

Божій ласці завдячуємо ми те, що Ви такий довгий вік при здоров'ї маєтеся; по-друге, вічно дякувати вам за ту палку і незмінну любов, яку ви плекаєте до свого недостойного сина і недбалого служника. За часів старожитніх такий собі римлянин на ймення Фурній сказав Цезарю Августу, який простив і помилував його батька, учасника змови Антонія: «Дарувавши мені таку велику ласку, ти зганьбив мене навік, бо я не можу за неї віддячитися, і мені випадає жити й померти з тавром невдячника». Ось і я можу сказати, що ваше безмірне отецьке прив'язання обрікає мене жити і померти невдячником. Хіба що спробувати виправдатися, згадавши стоїків, які бачили у благодії три сторони: давця, одержувача і віддячника; одержувач віддячується давцеві, якщо охоче його благодію приймає і пам'ять про неї повік зберігає, і навпаки: одержувач, згордувавши і забувши зроблену йому благодію, стає цілосвітнім невдячником.

Отож, незмірною вагою зобов'язань пригнічений, спричиненою вашою добрістю, і віддячитися геть-то безсилий, я принаймні хочу відвести від себе пеню про те, що пам'ять про вас зникне; до того ж, язик мій не втомиться признаватися і глаголати, що віддячитися вам достойно мені не вистачить ні сил, ні можливостей.

А втім, я покладаюся на милосердя і помогу Творця і маю надію, що кінець нашої подорожі буде суголосний із початком, і ми повернемося додому веселі й здорові. Якихось коментарів та ефемерид про наше плавання не посилатиму; про все ви дістанете звіт по нашому поверненні.

Тут мені трапився скитський таранд, звір дивоглядний і чудернацький, він змінює покрась своєї шкіри та шерсти залежно від сусідніх із ним предметів. Нас він тішить. Він сумирний і невибагливий, наче ягнятко. А ще я вам посилаю трьох молодих одноріжців, — кошенята, і ті не такі ручні й домашні. Я розтлумачив вірникові, як до них ставитися. Пастися попаски вони не можуть — довгий ріг на лобі заважає. Вони самі зривають із дерева овощ або ж треба насипати їм плодів до коритчат, або ще годувати з рук травою, колосками, яблуками, грушами, ячменем, житом, гречкою, словом, усяким овощем і плодом. Аж дивно, чому такими дикими, лютими, підступними старожитні письмаки їх уважали і казали, що живими їх навіч не бачили. Якщо хочете, візьміть їх на спиток, і ви переконаєтесь назопак: таких добрих тварин на світі не знайдеш, якщо тільки їх не кривдити.

А ще посилаю вам життя і подвиги Ахілла, на чудових і химерно гаптованих килимах уданих. Усі чудородії і дивізії, що тільки мені навинуться під руку серед тварин, птахів і каміння під час нашого мандрування, обіцяю вам привезти, а нашого Пана-Бога прошу берегти вас під своїм святим омофором.

Писано на острові Медамоті, юня п'ятнадцятого дня. Панурґ, брат Жан, Епістемон, Ксеноман, Гімнаст, Евстен, Ризотом і Карпалим шанобливо вам руки цілують і тисячу разів чолом б'ють.

Ваш покірний син і служник

Пантаґрюель».

Поки Пантаґрюель цього листа мережив, Малікорна гратулювали, віншували і в обіймах мало не задушили. Годі списати, як усі святкували і які тільки не виголошувалися заздоровні слова. Дописавши листа, Пантаґрюель ковтнув із вірником і подарував йому масивний золотий ланцюжок вартістю вісімсот екю, в який були всаджені, в кожну сьому ланку, буйні діяманти, рубіни, смарагди, перлини, а всім ватажкам його роздав по п'ятсот екю з сонцем. Батькові своєму Ґарґантюа послав він таранда під саєтовим, золотошитим чапраком, килими, де було гаптоване життя і подвиги Ахілла, і трьох одноріжців під златоглавими попонами. Нарешті Малікорн відчалив від острова Медамоті, аби до Ґарґантюа повернутися, а Пантаґрюель, щоб верстати путь далі. У чистому морі він попрохав Епістемона почитати вголос книги, вірником привезені. Книги трапилися веселі й цікаві, і якщо ви гарненько попросите, я залюбки подарую вам копії.

Розділ V

Як Пантаґрюель зустрів судно з мандрівцями, що з Ліхтарії поверталися

П'ятого дня, обпливати бігун почавши і від рівноденника віддалятися, ми помітили торговий корабель: він ішов назустріч, розпустивши вітрила, лівим галсом до нас. Серця у всіх звеселилися, і в нас, і в купців, у нас тим, що прагнули вістей про море, у них тим, що чекали новин про суходіл. Зійшовшись, ми дізналися, що це французи, сентонжани. Пантаґрюель до них обізвався, о, та вони пливуть із Ліхтарії. Це наробило ще більше радости та веселости, почалися розпити про те, що за люд ліхтарський і якого звичаю, виявляється, наприкінці липця там скликається з'їзд усіх ліхтарів, і як ми прибудемо впору (а це нам було завиграшки), то побачимо чудове, статечне і веселе товариство ліхтарів; приготування у самому розпалі, ліхтарювати, то вже на всю губу. А ще нам сказано так: як повз велике царство Гіборим[403] пливтимемо, то цар Охабе[404], тих земельок владар, зустріне і пригостить нас по-царськи, і сам він і його підданці говорять по-французькому, туреньським суржиком.

Поки нам усі ці новини викладали, Панурґ уже за онучу збив бучу з тайбурзьким купчиком на прізвисько Гиндича. А погарикалися вони ось за що. Гиндича, помітивши, що Панурґ не при гульфику, а окуляри на ковпак начеплені, сказав своїм товаришкам:

— Чим не рогоносець!

Панурґ, завдяки окулярам, був уже не такий глушко. Отож почувши ці слова, він спитав у купця:

— Який же я у біса рогоносець, як я ще парубок? А ось тебе вже, певне, окрутили, якщо судити з твоєї не вельми симпатичної пики.

— Атож (відповів купець), окрутили. Але я не проміняю своєї жінки за всі окуляри Европи і за всі скельця Африки. Бо я одружений, не ображаючи нікого скажу, з найгожішою, найчестивішою, найцнотливішою з усіх сентонжанок Я везу їй коляду: гілку червоного корала, гарну, в одинадцять цалів завдовжки. А тобі чого треба від мене? Чого до мене в'язнеш? Хто ти такий єси? Відповідай, антихристе окулярнику, відповідай, як у Бога віриш!

— А я тебе питаю (сказав Панурґ). Що, як я, з дозволу і призволу всіх стихій, уже дравіщераздравідрав цю твою щонайгожішу, щонайчестивішу і щонайцнотливішу жону? А що, як дерзкий бог садів Пріап, який у мене на волі теліпається, а не сидить у матні під замком, як уштрикнеться в неї, то вже потім, помилуй Боже, і не виштрикнеться і зостанеться там заштрикнутий навік, хоч зубами тягни? Що ти робитимеш? Так там і залишиш? Чи зубами тягтимеш? Відповідай, Магомете баранячий, сто чортів тобі в печінку!

— А ось я дам (відповів купчик) по окуляристих твоїх вухах шпагою і заколю як барана! — 3 цим словом він схопився за шпагу, але вона застрягла у піхвах, — ви ж, самі здорові, знаєте, у морі всяка зброя легко ржавіє через надмірну сирість та азотистість. Панурґ покликав на поміч Пантаґрюеля. Брат Жан вихопив свій свіжогартований кінчак, і тут була б купчику секимбашка, якби судновласник і всі пасажири не стали благати Пантаґрюеля, аби він побою не допустив. Отож сварку впинили, Панурґ і купець подали один одному руку і на знак цілковитого примирення хлеснули добре-таки винця.

вернуться

403

Гіборим — вояки (івритом).

вернуться

404

Охабе — мій друг (івритом).