Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 111

111

Брат Жан на свій повний задовіл добре гилив червонопикому у спину і в живіт, у руки і ноги, в голову і в усю шкуру, так кресав, аж навіть здалося, ніби на смерть змордував. Потім простягнув йому двадцять екю. І тут мій плюгавець підхопився на рівні, так веселенько, буцімто він король чи навіть два королі.

Інші крючки теж в'язнули до брата Жана:

— Панібрате дияволе! Якщо вам кортить ще когось натовкти, то ми, пане дияволе, візьмемо з вас дешевше. Ми всі до ваших послуг, з усіма мішками, паперами, перами, з усім що не є!

Червонопикий на них накинувся і гарикнув:

— А, щоб вас усіх, голота нещадима, ви що ж це, на мою торговицю претесь? Хочете покупців перенадити і перебити в мене? Викликаю як рак свисне ваш кагал увесь на церковний процес! Я вас засуджу, ви в мене до самого воверського дідька повієтесь!

Потім, повернувшись до брата Жана, сказав з усміхненим, веселим видом:

— Преподобний отче дияволе! Якщо, месіре, я вам до вподоби і якщо вам угодно ще трохи розважитись і мене потасувати, то я готовий за півціни, зайвого не візьму. А вже ви мене не милуйте. Я весь як є до ваших послуг, пане дияволе, з головою, з легенями, з усіма тельбухами! Щиро вам кажу!

Брат Жан урвав його лебедіння і пішов собі. Інші крючки кинулися до Панурґа, Епістемона, Гімнаста та прочих і звернулися з покірним проханням побити їх за найскромнішу відщкоду, а то доведеться їм, крючкам, покласти зуби на полицю. Проте ніхто не став їх слухати.

Потім, добуваючи прісну воду для корабельної команди, ми здибали двох старих сутяжниць, згірчених і невтішних. Пантагрюель зоставався на судні і саме в цей час подав знак до відплиття. Ми були подумали, що це родички того крючка, якого брат Жан відмастикував, і спитали, чого вони так побиваються. Вони відповіли, що як же їм не плакати, коли щойно двом найстатечнішим громадянам Крючкарії зашморгнули шию.

— Мої пахолки (сказав Гімнаст) зашморгують ноги сплячим своїм товаришам. А зашморгнути шию означає повісити і вдавити.

— От-от (мовив брат Жан). Ви міркуєте достоту як святий Жан де ла Паліс.

Ми спитали, за що їх горлом скарали, і нам відповіли, що вони поцупили примусію меси і сховали її під рукавом парафії.

— Бач (сказав Епістемон), які у них страшні алегорії.

Розділ XVII

Як Пантаґрюель острови Тоху[414] і Боху[415] поминув, а також про химерну смерть Бренґнарія, вітрякожера

Того самого дня Пантагрюель два острови проминув, Тоху і Боху, де годі було щось засмажити: Брангнарій, великолюд, стріскав і згамкав усі пательні, сковороди, горнці, чавунці і каструлі, які тільки знайшов на трапку, бо вітряків, якими він годувався, вже не стало. Ось так він під ранок, під час травлення, тяжко заслаб — на живіт кородився, а все тому (як лікарі запевняли), що травна здатність, самою природою пристосована травити цілі вітряки живцем, дала збій перед пательнями і горнцями, зате казани і чавунці перетравлювалися незле, як це діягностували медики з осаду і слизу в тих чотирьох бусарах урини, яку він двома струями пустив уранці.

За всіма правилами медичної науки ужито два різні засоби. Проте хвороба була дужча за ліки. І бравий Бренґнарій того самого ранку сконав, і смерть його була така сама химерна, що після цього вас би не здумила і кончина Есхіла; Есхілові, так тому віщуни навіщували, що він загине під упалим на нього предметом; от Судного дня вийшов він із міста, обходячи десятою дорогою будови, дерева, скелі і все те, що могло впасти і поховати під собою. Спинився він посеред широкої луговини, віддався вільному і відкритому небу, мовляв, тут йому ніщо не загрожує, якщо тільки на нього небесна баня не завалиться, але це вже навряд. А проте я чув, що жайворонки дуже бояться падіння небесної бані, бояться, що як вона впаде, тоді їх переловлять.

Того самого страшились колись і прирейнські кельти: йдеться про шляхетних, мужніх, лицарських, войовничих і звитяжних французів. Александер Великий спитав якось їх, чого вони найбільше на світі бояться, сподіваючись почути своє ім'я, на його великі пруеси, звитяги, завоювання і тріумфи зважаючи, але вони відповіли, що не бояться нічого, опріч обвалу бані небесної, проте це не завадило їм, як вірити Страбону, кн. VII, та Арріану, кн. І, пристати до ліги і здружитися з таким завзятим і великодушним царем. Плутарх у книзі Про лик, що на поверхні місяця появляється, оповідає, що такий собі Фенак боявся, як би на землю не впав місяць, і бідкався та вболівав над тими, хто під ним живе, тобто над етіопами і цейлонцями: ачей рухне на них така озія! А ще боявся за небо і землю, бо вони, на його думку, не досить міцно стоять і тримаються на Атлантових стовпах (в уявленнях, як це засвідчив Арістотель, Meta ta phys, lib. V[416], стародавніх людей).

Есхіл, хоч як берігся, загинув через запаморочливе падіння на нього черепахи; звалившись із піднебесся з пазурів орла, черепаха розчерепила йому голову своїм панциром.

Десь так помер і поет Анакреон, подавившись кісткою від винограду. Як помер претор Фабій, заглитнувшись козячим волосом у чашці з молоком. Як нагло сконав один добродій, стримуючи бздо і соромлячись перднути у присутності римського цезаря Клавдія. А ще такий собі римлянин, при Фламінієвій дорозі похований, скаржиться у своїй епітафії: помер через те, що його вкусила кицька в мізинець. А ще Кв. Леканій Бас раптово сконав від уколу, майже непомітного, голкою в палюх лівої руки. А ще нормандський лікар Кенло нагло помер у Монпельє через те, що цизориком незграбно вирізав кліща, який уп'явся йому в руку.

А ще служник Філемона, приготувавши для свого пана свіжі фиґи, пішов по вино, а в цей час до хати прибився заблудлий осел і почав ласувати розкладеними на столі фиґами. Філемон, явившись і простеживши за трапезою осла сикофаґа, сказав після повернення служникові: «Оскільки осел розправився з фиґами, дай йому запити добрим вином, що ти оце приніс». І тут на Філемона напали такі нестримні веселощі, що він диким реготом зайшовся і реготав так довго, аж від напруги коси подих йому перетявся, і він помер наглою смертю.

А ще Спурій Сауфей сконав через те, що після лазні мнякенько зварене яйце з'їв. А ще Боккаччо розповідає, як один добродій нагло помер, подлубавшись у зубах стеблом шавлії. А ще Філіппо Плакут, здоровий нівроку і в розквіті віку, зроду-віку не хворіючи, взяв та й помер, з боргами поквитавшись. Маляр Зевксіс нагло помер зо сміху, дивлячись на портрет баби, ним же намальований. А ще чимало таких випадків можна знайти у Веррія, у Плінія, у Валерія, у Баптиста Фульґозе, у Бакаберіса-старшого.

Добрий же Бренгнарій (леле!) подавився шматком свіжого масла, який він наминав біля самих челюстей гарячої печі, — таку дієту лікарі йому прописали.

А ще ми довідалися, що куланський цар на Боху погромив сатрапів царя Мехлота[417] і каменя на камені не залишив від фортець Беліми[418]. Потім ми минули острови Тю і Тьху, потім острови Теленіабін і Енеліабін, прегарні і клістирясті, і, нарешті, острови Еніґ та Евіґ, через які колись вийшла похибка з ландграфом Гесенським.

Розділ XVIII

Як Пантаґрюеля сильна морська хуртовина заскочила

Другого дня зуспіли ми по правому борту дев'ять кораблів, а на них ченці: яковити, єзуїти, капуцини, ерміти, августинці, бернардинці, целестинці, бенедиктинці, театинці, егнатинці, амадейці, кордельєри, кармеліти, мініми та прочі Святі Отці, вони їхали на Кесильський собор, щоб відстояти догмати щирої віри від новонасталих єретиків. Побачивши їх, Панурґ духом піднісся: адже така зустріч заповідає удачу не лише на цей день, а й на довгу низку наступних, а тому, віддавши чесним отцям чолом і сповіривши душі своєї спасіння святим їхнім молитвам, він звелів скинути на їхні кораблі сімдесят вісім тузінів окостів, кілька десятків кілець ковбаси, подостатком кав'яру та ще чимало іншої ікри і дві тисячі ангелотиків на помин душі усопших.

вернуться

414

Тоху — порожнеча (івритом).

вернуться

415

Боху — пустеля (івритом).

вернуться

416

Метафізика, кн(ига) V (грецьк.).

вернуться

417

Мехлот — хвороби (івритом).

вернуться

418

Беліма — ніщо (івритом).