Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 114

114

— Ось тепер, хлопче, принаймні, ти знаєш (сказав брат Жан), ким була твоя матір.

– Іти бейдевінд! Під усіма вітрилами! Румпель нагору!

– Єсть нагору (відповів матрос).

— Ріж навпростець! Провою на рейд! Гей, кренгельси! Поставити ліселі! Веселіше, веселіше!

— Добре сказано і продумано (сказав брат Жан). Нумо, нумо, нумо, хлопці, живо! Так! Веселіше! Веселіше!

— На штирборт!

— Добре сказано і продумано. Хуртовина, здається, перебуяла і вщухає. Слава тобі, Господи! Чорти від нас відстали.

— Попускай!

— Сказано влучно і капітально! Попускай, попускай! Душко Понократе! На Бога, сюди, бравий бахуре! Хто-хто, а цей блудодій як настругає, то тільки хлопчиків! Соколику Евстене! До бізані!

— Веселіше, веселіше!

— Добре сказано! Веселіше, веселіше! На Бога, веселіше!

— Нам боятися уже не випада, бо сьогодні Коляда, Коляда, Коляда!

— Цей келевм[426] (сказав Епістемон), ще й як до речі і мені до вподоби, бо нині і справді Різдво.

— Веселіше, веселіше! Молодці!

— О (гукнув Епістемон), наказую вам усім сподіватися! Праворуч оно сяє Кастор.

— Бе-бе-бе, бу-бу (сказав Панурґ). Боюсь, що це не зірка Кастор, а діптянка Гелена.

— По-справжньому (озвався Епістемон), це Міксархатеґ, аргівське її найменування, гадаю, тобі більше сподобається. Гей, гей, я бачу землю, бачу пристань, бачу стовковисько людей на пришибі. Бачу вогні маякові!

— Гей, гей! (гукнув лоцман). Обійти мол і рифи!

– Єсть обійти, — відповіли матроси.

— Добре йдемо (сказав лоцман), та й сторожовики вже на підході. Вип'ємо за вчасну допомогу!

— Святий Іване (сказав Панурґ), як же влучно сказано! Золотії слова!

— Му-му-му (сказав брат Жан), якщо ти дмухнеш бодай краплю, то хай чорт тебе дмухне. Чуєш ти, шкуро чортова! Ось вам, стерничий, повний келих найдобірнішого! Гей, Гімнасте! Принеси глеки і вужини, чи то пак, вудженини! Та гляди, не спіткнись!

— Мужайтесь (гукнув Пантагрюель), мужайтесь, хлопці! Покажімо, які ми зухи! Гляньте, до нас чаляться уже два човни, три галери, п'ять шипів, вісім каперів, чотири гондоли і шість фрегатів, — добрі люди посилають їх нам на підмогу з поблизького острова. Але хто цей Укалеґон, який розпустив ґавру і рве на собі волосся? Хіба я не тримаю щоглу міцніше і рівніше, ніж двісті кодол?

— Це (відповів брат Жан) бідаха Панурґ. У нього заяча пропасниця. Поп'яну він завжди ловить дрижаки.

— Якщо (сказав Пантагрюель) острах узяв його лише під час цього страшного борвію і грізної хуртовини, а в усіх житейських пригодах він по-молодецькому поводиться, це ні на волос не уймає моєї шани до нього. Подібно як постійний ляк — супутник мурмил і легкодухів (а такий був Агамемнон, сорому наївшись від Ахілла, який побачив у нього собаче око й оленяче серце), так само небоязкість свідчить про туподумство, а то й про цілковитий нерозум. Я не думаю, що після богохульби найстрашніше — це смерть. Я не збираюся Сократа й академіків переспорювати: смерть сама по собі не зло, смерти нема чого боятися. Але смерть за кораблетрощі — це все-таки страшно і ще й як страшно! Недарма Гомер казав, що загибель на морі болісна, нестерпна і неприродна. Еней під час бурі, що заскочила його флотилію біля Сицилії, шкодував, що не впав від руки моцака Діомеда, і казав, що двічі, тричі щасливіші ті, хто загинув на пожарі Трої. Але ж із нас ніхто не втонув. Хай буде хвален Бог, наш Спаситель, во віки віків! Ось тільки судна наші добряче пошарпало. Дарма, полагодимо! Глядіть, на мілину не наскочте!

Розділ XXIII

Як після бурі Панурґ знов душкою зробився

— Го, го! (закричав Панурґ). Усе гаразд. Буря минула. Будь ласка, дозвольте мені першим зійти. Мене чекають дуже важливі справи. Може, вам ще чимось підсобити? Ага, от я цю линву скручу. Зваги у мене подостатком. Страху я майже не відаю. Давайте, давайте, мій друже! Ні, ні, ми не страшкові діти. Хоча, признаюсь, як від прови до корми цей дев'ятий вал бухнув, я трохи тріпнувся.

— Вітрила згорнуть!

— Слушно, слушно! Як, брате Жане, ви вакуєте? Хіба час оце пити? Хто його знає, ачей катюга святого Мартина нову хуртовину на нас нашле? Може, ще вам чимось підсобити? А, хай мене! Я вже тепер каюсь, та пізно: чому я не тримався вчення тих добрих любомудрів, за якими гуляти узмор'ям і пливти біля берега — так само спокійно і втішно, як іти пішки, коня за вуздечку ведучи! Го-го-го! Далебі, все добре. Не підсобити вам ще чимось? Давайте, давайте! Як чорт не перебаранчить, я чудово впораюсь.

Епістемон уже встиг, ванти перетягаючи, обдерти й скривавити руку, послухавши мову Пантагрюеля, він сказав:

— Бачте, сеньйоре, хуртовина перепудила і наполохала не лише Панурґа, а й мене. Ну і що ж? Я зі шкури рвався. Гадаю, що смерть фатальна і неминуча штука, але від святої волі Бога залежить, коли нам і якою смертю помирати. Тим-то треба до нього апелювати, звертатися, кликати його, просити, молити. Але самої молитви недостатньо: ми повинні теж докладати усіх своїх зусиль і здібностей і, як каже Святий посланник, сотрудничати з ним. А знаєте, що сказав консул Гай Фламіній, коли вскочив у Ганнібалові лабети і його оточили в Перуджі, біля Тразименського озера? «Діти мої (сказав він жолдакам), не сподівайтеся вирватися звідси коштом молінь і обітниць богам. Нас може порятувати наша потуга і звага, нам треба мечем прокласти собі дорогу серед ворогів». Так само Саллюстій наводить слова Марка Порція Катона про те, що помочі богів домагаються не марними обітницями і не жіноцьким голосінням. Чуванням, працею, надсилою — ось чим досягається бажаний і щасливий будь-якої справи вислід. Якщо в нужді і притузі людина бариться, мнеться і лінується, марно їй бити поклони богам: вона їх знемило-сердила і прогнівила.

— Хай дідько мене візьме… — почав був брат Жан.

— Мене вже він наполовину взяв, — увернув Панурґ.

— …та тільки сеїнський виноград був би обскубаний і сплюндрований, якби я з молитовником у руках виспівував Contra hostium insidias[427] вкупі з усіма опрочими чортами ченцями, а не вийшов із поперечиною відбивати виноградник від лернейських грабіжників.

— Крива вивезе! (сказав Панурґ). Усе йде як по маслу. Ось тільки брат Жан вакує. Його треба звати брат Жан Дармобит, він дивиться, як я хребтоношу і цьому поштивцю підсобляю. Пане перший матросе! Пане старшино! Перепрошую. Тільки дві слові! Які завгрубшки мостовини на нашому судні?

— Не бійтеся (сказав лоцман), у два добрих пальці.

– Ісусехристе (сказав Панурґ). Виходить, ми були повсякчас за два пальці від смерти. То це що, одні з дев'яти радощів шлюбного життя? Атож, пане старшино, ви чините слушно, що вимірюєте небезпеку ліктями страху. А от мені страх зовсім чужий, мене звати Гійом Небоюн. Хоробросте в мене на сімох, та не півнячого запалу, а лев'ячої зваги, безстрашшя вбивці. І я нічогісінько не боюся, окрім безголов'я.

Розділ XXIV

Як брат Жан заявив, що Панурґ трусився під час хуртовини даремно

— Здорові були, панове (сказав Панурґ), доброго здоров'я всім. Як дужі? Дяка Богові. А ви? Ласкаво просимо, будь ласка! Зійдімо на берег. Гей, веслярі, подайте трап! Човника ближче! Чи можу вам ще чимось підсобити? Я добре погрів чуба, працював, як чотири воли, і зголоднів, наче вовк. А місця тут гарні і люди славні. Хлопці! Підсобки вам не треба? Не шкодуйте, ради Бога, мого поту. Адама, сиріч чоловіка, створено, щоб порав землю і працював, як створено птаха, щоб літав. Господь побажав, чуєте, щоб у поту лиця ми їли свій хліб, а не били байдики, як оці чернецькі книші, брат Жан, який цмулить вино і зі страху конає. Хороша година. Лише нині до мене дійшло, яка слушна і мудра була відповідь шляхетного філософа Анахарсиса, — коли його спитали, який корабель, на його думку, найнадійніший, він відповів: «Той, що стоїть у порту».

вернуться

426

Келевм — команда-облік (грекою).

вернуться

427

Проти вражої навали (латин.).