Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 116

116

Ось за чим уганяється скажений тиран. «Після мене хай земля з вогнем змішається», тобто хай гине весь світ. А паскуда Нерон, за Светонієм, ще й цю репліку поправив: не після мене, а при мені. Ці пакосні слова, про які згадує Цицерон, lib. 3 de Finibus[432], і Сенека, lib. 2 de Clementia[433], Діон Нікейський і Свіда приписують цезарю Тиберію.

Розділ XXVII

Як Пантаґрюель розправляв про відхід душ геройських і про моторошні ознаки, що передували смерті блаженної пам’яті сеньйора де Ланже

— Хай і випало нам (провадив Пантаґрюель) у морську хуртовину стільки перетерпіти і стільки моцюватися, а все ж я радий, що вона нас заскочила, адже завдяки цьому ми почули все, що зараз добрий макробій нам повідав. Я цілком пристаю на те, що він сказав про комету, яка стояла за кілька днів до смерти героя. Душі цих героїв такі високі, що небеса за кілька днів заповідають їхнє конання і кончину. Подібно до того, як умудрений лікар попереджає, близький кінець хворого бачачи, жінку, дітей, друзів і близьких про видющу смерть мужа, батька і родича, щоб у відпущений йому термін вони умовили його розпорядитися щодо майна, побалакати з дітьми і благословити їх, подбати про вдову, забезпечити сиріт, аби смерть не застукала його раптово і аби він подумав і про свою душу і про свій дім, так само благовісні небеса, ніби новим блаженним душам радіючи, запалюють, як потішні вогні, комети й метеори, і через них заповідають людям і точно передрікають, що за кілька днів ці шляхетні душі покинуть свої тіла і землю.

Так колись в Атенах судді аеропагу, вироки злочинцям ухвалюючи, вживали в кожному випадку знаки: літера 6 означала кару горлом, Т — виправдання, Л — додаткову інформацію, бо справа ще не вирішена. Знаки ці, на видноці виставлені, втишували хвилювання і тривогу родичів, друзів та всіх інших, кому не терпілося знати, яка ж доля і яке рішення суду у справі злочинців, під вартою утримуваних. Достоту так і небеса з допомогою комет нібито пломінкими космічними письменами мовчки кажуть нам: «Смертні! Якщо ви бажаєте ще чогось від цих щасливих душ вивідати, навчитися, почути, узнати, добути щодо громадського або ж приватного добра і користи, то вспішіться до них по відповідь, бо розв'язка комедії близька. Потім шкодуватимете, та вже пізно».

Ба більше. Аби земні люди бачили, що вони недостойні жити, спілкуватися і вкушати радощі з такими небуденними душами, небеса дивують і лякають людей чудесами, різними дивами і предивами, різними чудерствами та всякими іншими надприродними призвістками. А ми їх навіч узріли незадовго до переходу на той світ славної, високої і геройської душі премудрого і шляхетного лицаря де Ланже, про якого ви згадали.

— Я його згадую (сказав Епістемон), і серце моє тріпоче і тьохкає на думку про премногі і страхопудні дива, які нам явилися днів за п'ять, за шість перед переселенням його душі. Сеньйори д'Асьє, Шеман, Маї-однозір, Сент-Іл, Вільнев-Лагюяр, метр Ґабріель, савіянський лікар, Рабле, Каюо, Масюо, Майорічі, Бюллу, Серкю-бурмістр, Франсуа Прус, Феррон, Шарль Жірар, Франсуа Бурре і многі інші приятелі, домівники і служники небіжчикові мовчки перезиралися, не пустивши пари з уст, і в глибокій задумі собі уявляли, що скоро Франція позбудеться лицаря без страху і докори, такого славути і такого вірного її оборонця, і те саме стверджували, як їм подоба і випада, небеса.

— Чубчиком на моїй відлозі свідчусь (сказав брат Жан), не бажаю я вус у молоко вмочити невіголосом. Як-не-як, а я тямкуватий. Так ось,

Як говорив король панам, А королева — діточкам, —

ці самі герої і напівбоги, про яких ви розводитеся, що ж вони, так і вмирають? Царице Небесна! А я, прости Господи, вірив-увірував, що всі вони безсмертні. А тепер ось превелебний макробій рече, що, зрештою, вони згасають.

— Не всі (відповів Пантагрюель). Стоїки запевняють, що смертні всі, опроче одного, і він безсмертний, недвигадушею, невидимий. Піндар ясно мовить, що богиням гамадріадам відміряно не більше нитки (себто життя) від кужеля і прядива Доль і неправедних Парок, ніж деревам, які вони опікають, тобто дубам, а від дубів, як це доводять Каллімах і Павсаній у книзі про Фокіду, дріади і випали, і такої думки Марціял Капелла. Щодо напівбогів, панів, сатирів, сильванів, домовиків, егіпанів, німф, героїв і демонів, то многі з них, виходячи з різного реченця життя, Гесіодом підрахованого, живуть до дев'яти тисяч семисот двадцяти років — число це складено так: одиниця додається до учетвереної двадцятки, і сума множиться на три і на уп'ятерену двійку у третій степені. Це ви знайдете у Плутарха в його книзі Упадок оракулів.

— Про це (сказав брат Жан) у служебнику моєму нічого не сказано. Ну та гаразд, повірю вам на слово.

— Я гадаю (сказав Пантагрюель), що всі розумні душі уникають ножиць Атропоса. Усі безсмертні: янголи, демони, люди. Ось я вам розповім історію, хоть і химерну, одначе многими вченими і тямущими історіографами записану й засвідчену.

Розділ XXVIII

Як Пантаґрюель про смерть героїв розповів дуже зворушливу історію

— Епітерс, Еміліана-ритора батько, плив із Греції до Італії на судні, з різним крамом і численними подорожанами на борту, аж це надвечір, біля Ехінських островів, поміж Мореєю і Тунісом, вітер нараз переліг і судно до острова Паксоса прибило. От як вони причалили, хто з мандрівців заснув, хто не спав, а хто пив і заїдав, аж це на острові Паксосі чийсь голос гучно вимовив ім'я Тамус. Від цього крику всі отетеніли. Хоча єгиптянин Тамус був стерником їхнього судна, але його імени не знав ніхто, поза кількома мандрівниками. Удруге покликнув цей страшний голос: він знову озивав Тамуса. Ніхто на нього не відгукнувся, всі мовчали і трепетали; тоді утретє пролунав той самий, ще грізніший крик, і Тамус нарешті відповів: «Я тут. Чого ти від мене хочеш? Чого тобі треба від мене?» Тоді цей голос ще гучніше гукнув до нього і звелів, по прибутті до Палоди, звістити і сказати, що Пан, великий бог, сконав.

Ці слова, як розповідав потім Епітерс, великим дивом здивували і великим жахом ужахнули всіх моряків і подорожан. І заходились вони радитися між собою, що ліпше: промовчати чи оповістити те, що велено; Тамус подав свою думку: якщо дутиме ходовий вітер, то він пройде мимо, нічого не сказавши, якщо ж море буде спокійне, то він ознаймить вість. І от сталося так, що як вони до Палоди підпливали, ні вітру, ні хвиль не було. Тоді Тамус, піднявшись на прову й обернувшись лицем до землі, сказав, як йому велено, що вмер великий Пан. Не встиг він вимовити останнє слово, як з берега почулися глибокі зітхання, гучний лемент і престрашенний репет, кричав не один голос, а цілий хор.

Звістка (бо чули її многі) поширилася швидко в Римі.

І ось Тиберій, тоді цезар римський, послав по Тамуса і, вислухавши, повірив його словам. Поцікавившись у людей учених, яких тоді при дворі і в Римі було чимало, хто цей Пан, він узнав, що це син Меркурія і Пенелопи. Це саме засвідчив Геродот, а за ним і Цицерон у третій книзі Про натуру богів. Сам же я бачу за тим великого Спасителя вірних, якого ницо скарали в Юдеї мстиві і нечестиві понтифики, книжники, священики і монахи мозаїчного закону. І таке тлумачення, як на мене, за вуха не притягнуте: адже по-грецькому його цілком можна назвати Пан, бо він наше Все: все, ким ми є, все, чим живемо, все, що маємо, все, на що уповаємо, — це він; усе в ньому, від нього і через нього. Це добрий пан, великий пастир, який, за твердженням палкого пастуха Коридона, всім серцем возлюбив не лише овець, а й пастухів. І в годину його кончини зітхання і ячання, голосіння і лементування сповнили увесь безмір Усесвіту: небо, землю, море, пекло. І за часом моє тлумачення підходить, бо цей всеблагий, всевеликий Пан, єдиний наш Спаситель, помер у Єрусалимі за царювання римського цезаря Тиберія.

вернуться

432

Кн(ига) 3, Про межі (добра і зла) (латин.).

вернуться

433

Кн(ига) 2, Про кротість (латин.).