Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 142

— Гарненька абатиця зі шкури пнеться, а цей барилькуватий ґевал біскупець затинає хропака. Ну та він у мене заспіває, лихо його матері!

З цим словом він закалатав у дзвінок, начеплений над кліткою; а проте що дужче він калантирив, то гучніше хропів біскупець і навіть і не думав співати.

— Гаразд (сказав Панурґ), старий балабане! Я тебе змушу співати іншим робом.

Він схопив каменюку і намірився просто в його митру. Але Едітус гукнув:

— Чоловіче добрий! Бий, трощи, убивай, закатруплюй усіх царів і принців на світі, хочеш — ножем у спину, хочеш — отрутою, словом, як тобі заманеться, зжени янголів з неба, — всі ці гріхи папець тобі простить. Але не займай священних цих птахів, якщо тобі дороге життя, благо і гаразди як твої, так і твоїх друзів і родичів, живих і мертвих, так само як далеких твоїх нащадків, яким теж буде непереливки. Поглянь на цей басейн.

— Отож-бо ліпше (сказав Панурґ) купряжити на відчай душі і гуляти.

— Він розсудливо мислить, пане Антитус (сказав брат Жан). Побачивши цих бісових птахів, ми не можемо від блюзнірських слів утриматися; зате осушуючи наші пляшки, ми не можемо не славити Бога. Ну то гайда, шелепнемо дзвінко! Оце сказав, як в око вліпив!

Третього дня, після гульні (як самі розумієте), Едітус із нами розпрощався. Ми йому подарували гарненького першського цизорика, і дарунку цьому він зрадів більше, ніж Артаксеркс коряку студеної води, який йому підніс скитський хлоп. Він красно подякував нам, послав на наші кораблі свіжини, побажав нам щасливої дороги, вернутися цілими-здоровими, успішно з усім упоратися і змусив нас заприсягтися Юпітером, що поворітьма ми до нього завітаємо. На прощання він сказав так:

— Ось побачите, друзі мої, на світі куди більше бахурів, ніж людей, пом'яніть моє слово.

Розділ IX

Як ми на Острів залізяччя виладувались

Животи ми мали добре напаковані, вітер дув ходовий, от ми звели бізань-щоглу і через два дні вже прибилися до Острова залізяччя, пустельного і безлюдного. Аж це гульк, а на деревах висить сила-силенна лопат, копаниць, оскардів, мотик, кайл, кіс, серпів, скребків, заступів, дзьобанів, сап, сокир, сікачів, колодачів, різаків, кліщів, свердел, коловоротів.

На інших деревах росли запоясники, кинджали, мечі, ножі, шила, шпаги, рапіри, списи, кривулі, шаблі, арбалетні стріли.

Хто хотів щось собі справити, трусив дерево, і зброя сипалася, наче сливи; ба більше: землю вкривала трава, схожа на піхви, і речі, падаючи, самі в них укладались. Ось тільки під час падіння доводилося пильнувати, щоб вони не звалилися вам на голову, на ноги чи на інші частини тіла, бо гупали вони сторчма, аби влучити у піхви, і могли прибити. Під якимись іншими деревами я побачив особливі ґатунки зілля, формою схожого на списи, піки, алебарди, рогатини, дротики, вила; виганяючись до гілля, вони діставали собі клюги і вістря, кому які підходили. Дерева зверхники це все їм загодя готували, ждучи, коли вони підростуть, — так дорослі готують своїм діткам одяг на виріст. А щоб ви віднині не сперечалися з Платоном, Анаксагором і Демократом (а чи ж вони не філософи?), додам, що дерева скидалися на тварин, і не лише тому, що мали шкіру, лій, м'ясо, жили, артерії, нерви, хрящі, залози, кості, шпик, соки, матки, мозок і зчленування, а що це саме так, Теофраст уже давно довів, а ще й мали голову, тільки що внизу, тобто стовбур, волосся, але тільки під землею, тобто коріння, і ноги, але тільки нагорі, тобто галуззя; так би вийшло, якби людина захотіла удати собою гіллястого дуба.

І як ото ви, подагрики, з болю в ногах і лопатках завбачаєте дощ, вітер, благоврем'я і всяку зміну погоди, так само будь-яке з цих дерев корінням, стеблами, клеєм, осердям відчуває, яке саме держалко росте під ним, і готує підхожу клюгу і вістря. Правда, все на світі, окрім Бога, іноді хибить. Природа теж цим грішить, появляючи на світ хох і виродків. Так само я зауважив помилки і в цих деревах: ось одна височенна напівпіка, виросла під цими залізистими деревами, вигнавшись до гілля, замість клюги дістала мітлу, — дарма, придасться сажу трусити. Протазан дістав щипці замість вістря, — дарма, буде чим знімати гусінь у саду. Держак алебарди здобув клепану косу і став якимсь гермафродитом, — не біда, косар і цим здобріє. Що Бог не робить, усе на благо.

До своїх суден вернувшись, ми побачили, як за якимсь кущем якісь люди щось і якось робили і якось надто вже старанно клепали якесь справилля, яке десь там у них гоголіло.

Розділ X

Як Пантаґрюель на Острів викрутнів приплив

Через три дні причалили ми до Острова викрутнів, точної подоби Фонтенбло, бо земля тут така суха, що кості її (себто скелі) проривають шкіру; ґрунт піщаний, яловий, нездоровий і прикрий. Лоцман показав нам на два невисокі шпилі, схожі на правильні шестигранники, такі білі, аж здавалися чи то з алебастру, чи то засніжені; проте лоцман запевнив нас, що вони з гральних бабок. За його словами, всередині цих шпилів було семиповерхове помешкання двадцяти п'яти бісів азартної гри, у нас ці біси сущий пострах і прозвані вони так: найбільші дублети — Шестерики, найменші — Двоочкові, середні — Штерики, Четверики, Трійчатки, Двійчатки. А були ще такі назви: Шість-і-п'ять, Шість-і-чотири, Шість-і-три, Шість-і-два, Шість-і-один, П'ять-і-чотири, П'ять-і-три тощо. Аж це мені свінуло, що більшість гравців викликають нечисту силу, кидаючи бабки на стіл, вони у запалі вигукують: «Шестерику, друже, давай!» — це до старшого чорта; «Двоочковий, миньйоне, давай!» — це до молодшого; «Чотири-і-два, діти, давайте!» — і так вони викликають усіх чортів на імена та прізвиська. І не лише викликають, а ще намагаються показати, що вони з ними запанібрата. Щоправда, чорти іноді баряться явитися на зов, але вони мають на це свої причини. Саме під цей час вони можуть бути деінде, бо їх уже хтось викликав. А проте вони не байдужі і не глухі. Повірте мені — чуття і слух у них чудові.

А ще лоцман нас повідомив, що довкола й у стіп цих шестигранних шпилів сталося більше корабельних аварій і загинуло більше людських душ і цінного майна, ніж поблизу усіх Сиртів, Харибд, Сирен, Сцілл, Строфад, разом узятих, і в усіх хланях морських. Я охоче цьому повірив, надто як згадав, що в оні дні мудреці єгипетські значили Нептуна ієрогліфом першого куба, Аполлона одним очком, Діану двома, Мінерву сімома тощо.

А ще він нам сказав, що тут зберігається слоїк святого Грааля, річ божественна і мало кому відома. Панурґ так солоденько просив місцевих синдиків показати його, що вони змилосердилися, але провели при цьому церемоній і антимоній утричі більше, ніж як у Флоренції показували Юстиніанові Пандекти або ж у Римі рушник Вероніки. Я зроду не бачив стільки укривал, посвітачів, походень, апостольників і медалей. Насамкінець нам показали щось ніби мордочку смаженого труся. Найбільшу дивовижу, яку ми там побачили, це Веселий Лик, мужа Поганої Гри, а також шкаралупу від колись висиджених і знесених Ледою двох яєць, звідки вилупилися Кастор і Поллукс, брати Гелени Прекрасної. Шматочок цієї шкаралупи ми виміняли у синдиків на хліб. Перед відплиттям ми купили в островиків купу капелюхів і шапок, але тільки я не думаю, аби ми багато заробили на їхньому продажу. А втім, хто у нас їх купить, прогадає ще більше.

Розділ XI

Як ми пройшли Катівню, де домує Запазур, архідук Котів Пухнатих

У Прокурації ми вже побували, а тому залишили її осторонь, а також минули ще один пустельний Острів осуду; мало не поминули і Катівні, оскільки Пантагрюель не хотів там сходити, і добре зробив би, якби не зійшов, бо нас там за розпорядженням Запазура, архідука Котів Пухнатих, схопили й узяли під варту лише тому, що хтось із наших надсадив бебехи у Прокурції якомусь крючку.

Коти Пухнаті — бестії грізні і страшні, вони живляться малими дітьми і їдять на мармурі. Уявіть ви самі, заливахи, які з них мають бути кирпатенькі кирпи! Шерсть у них навиворіт, як емблему і девіз носять вони відкритий ягдташ, але тільки кожен по-своєму: ті обмотують ним шию замість шарфа, у тих він висить на заду, у тих на череві, у тих на боку, і всі небезпричинно. Пазурі у них довгі, міцні й гострі, а як загребуть щось лапами, то вже не вигребешся. Ті носять на голові ковпаки з чотириріжжям або чотиригульф'ям, ті ковпаки з закарвашами, ті ступкуваті шапки, ті щось ніби саван.