Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 144

144

Розділ XIII

Як Панурґ Запазурову загадку розгадував

Запазур, удаючи, ніби не чує, звернувся до Панурґа:

— Ке, а кете, а кете! Чого ж ти, вражий сину, мовчиш?

Панурґ відповів:

— Е, хай тобі біс! Бачу, чума на нашу голову, хай їй біс, як невинність тут не убезпечена, а біс, хай йому біс, відправляє похорон! Хай йому біс, я згоден за всіх заплатити, тільки відпустіть нас. Я більше не можу, хай йому біс!

— Відпустити? (сказав Запазур). Ке, а кете! За триста років ніхто ще звідси не йшов, не зоставивши шерсти, а найчастіше і шкури. Ке, а кете! Подумай сам, нумо, нумо: то що ж виходить, ми тобі кривду вчинили? Ти й так нещасний, а будеш ще нещасніший, як загадки не розгадаєш. Ке, а кете — що вона означає?

— Це (відповів Панурґ) чорний риляк, хай йому біс, від білого бобу завівся, хай йому біс, завдяки дірі, яку він у ньому прогриз, хай їй біс, і він то літає, то повзає по землі, хай йому біс. А Пітагор, первий прихильник мудрости, себто грекою філософії, хай їй біс, думав, що риляк через метемпсихоз, хай йому біс, ще й дістав людську душу, хай їй біс. Якби ви були люди, хай вам біс, то по вашій наглій смерті ваші душі, на його думку, ввійшли б у тіла риляків, хай їм біс, бо на цьому світі ви все тільки гризете і тлите, а на тому світі

Ви з нетерплячки навмання Прогризли б, мов гадюченя, Боки у матері.

— Тілом Господнім свідчусь (сказав брат Жан), я б з усієї душі бажав, аби діра у мене ззаду стала бобом і аби все круг неї було згризене ось оцими риляками.

З цим словом Панурґ шпурнув на середину зали тугу калитку, начинену екю з сонцями. Почувши дзвін побрязкачів, Коти Пухнаті заграли, всі як один, на своїх пазурах, буцімто на розладнаних скрипках, і занявкали на ціле горло:

— Оце помазало! Оце підмаслок! Усе тепер піде як з маслом! Що то порядні люди!

— Це золото (сказав Панурґ), дзвінкі екю з сонцем!

— Суд (сказав Запазур) правильно вас зрозумів. А нумо, нумо, нумо! Гайда, синки, гайда, не такі ми вже й чорти, хоть і чорні, ке, а кете, а кете!

З Катівні на пристань нас провели якісь крючкодери. Поки ми йшли, нас попередили, що перед відплиттям нам треба піти на ралець до пані Запазурихи і до всіх інших Кицьок Пухнатих, інакше нас знову відведуть до Катівні.

— Чорт із ними (відповів брат Жан), потрусимо нашу кубушку і спробуємо усіх уконтентувати.

– І на винце (сказали крючкодери) не забудьте підкинути нам, нетягам.

— Нетяги (сказав брат Жан) ніколи не забувають про вино. Воно упомку їм усякого часу й усякої пори.

Розділ XIV

Як Коти Пухнаті побирали

Не встиг брат Жан договорити, глядь, а в порт уже заходять шістдесят вісім галер і фрегатів; от він кинувся по новини, між іншим, дізнатися, який у них вантаж, виявляється м'ясо — зайці, каплуни, голуби, кабани, кози, чайки, курчата, качки, чирята, гусята та інша дичина. А ще він помітив кілька штук оксамиту, атласу і одамашка. От він запитав у мандрівців, куди і кому вони цей красний крам везуть. Вони відповіли, що все це для Котів Пухнатих і Кицьок Пухнатих.

— А як (спитав брат Жан) ви такий конт називаєте?

— Хабарем, — відповіли мандрівці.

— Хабарників (сказав брат Жан) хабарі й погублять. Це вже як стань. Їхні батьки зруйнували ту добру шляхту, яка, як подоба її рангу, присвячувала своє дозвілля ловам із соколами і псами, вправляючись і гартуючись на випадок війни, бо полювання — це не що інше, як подоба битви, і Ксенофонт слушно говорив, що з полювання, як із троянського коня, виросли всі славні привідці. Я людина невчена, але мені так говорили, і я цьому вірю. Душі цих самих мисливців, як запевняє Запазур, по їхній кончині переселились у вепрів, оленів, козуль, чапель, куріпок та інших тварин, яких вони ціле життя любили і сочили. А Коти Пухнаті не здобріли тим, що спустошили й пожерли їхні замки, землі, посілості, маєтки, зиски і бариші, вони ще зазіхають на їхню кров і душі в потойбіччі. Цей торботряс маху не дасть, він не даремно звертає нашу увагу на те, що годівнички у них над яслами!

— Але ж (сказав Панурґ мандрівцям) оголошено указ великого вашого царя, що ніхто під страхом кари горлом не сміє полювати на оленів, ланей, вепрів і козуль.

— Воно то так (відповів мандрівець за всіх). Але ж великий цар милостивий і справедливий. Зате Коти Пухнаті такі скажені і так християнську кров п'ють, що ми ладні вже великого царя не послухати, зате підмогоричимо Котів Пухнатих, тим паче, що завтра Запазур видає свою Кицьку Пухнату за розжирілого і препухнатого Котюгу. Колись їх називали сіноїдами, але, гай-гай, сіна вони більше не їдять. Нині ми узиваємо їх зайцеїдами, куркоїдами, бекасоїдами, фазаноїдами, курчатоїдами, козулеїдами, трусеїдами, вепроїдами, іншої харчі вони не торкаються.

— От лайно (сказав брат Жан). Наступного року їх називатимуть котякоїдами, дристнеїдами, гівноїдами. Вірите мені?

— Атож, атож! — відгукнулася вся команда.

— Зробімо (сказав він) дві справи. По-перше, забираймо собі всю цю дичину. Остогидли вже мені ці соління. Кишку мені попалили. Ми за неї добре відплатимося. По-друге, вернімося до Катівні й обдерімо всіх цих бісових Котів Пухнастих.

— Ба ні (сказав Панурґ), я туди ні ногою. На вдачу я трохи аяйкало.

Розділ XV

Як брат Жан Зубарь обдерти Котів Пухнатих розігнався

— Рясою свідчусь! (сказав брат Жан). Що це у вас за подорож? Це подорож серунів, ми тільки й робимо, що бздимо, пердимо, серемо, паскудимо, каляємо, лупаємо очима і ні за холодну воду. Головою Господнею свідчусь, це не по мені; як я не учворю чогось геройського, то не засну. Виходить, ви взяли мене з собою лиш на те, щоб я правив службу і сповідав? Писанками присягаюсь, перший, хто прийде до мене на сповідь, накладу на нього покуту і замість Чистця кину його в морську хлань, та ще сторч головою. Чому Геркулесова слава гримітиме повік? Чи не тим, що, пустившись на галай-балай, Геркулес визволяв людей від тиранів, від манівців, від лиха і гніту? Він убивав усіх зарізяк, усіх чудовиськ, усіх отруйних гадів і всю нечисть. Чому б і нам йому услід не ступити і не чинити так, як він, у всіх тих краях, кудою наш шлях лежить? Він знищив стимфалід, лернейську гідру, Кака, Антея, кентаврів. Сам я людина невчена, але так мовлять люди вчені. Наслідуючи його, ми йдемо драти і грабувати Котів Пухнатих, це бісове насіння, і визволимо цей край від тиранів! Я відкидаю Магомета, а проте якби я був такий дужак і силак, я б у вас ні підсобки, ні ради не просив. Нумо, нумо! Гайда! Ми переб'ємо їх завиграшки, запевняю вас, а вони макогона оближуть, я в цьому нітрохи не сумніваюсь, адже вони стерпіли від нас більше образ, ніж десять свиней здатні випити помий. Гайда!

— Образи (сказав я) і обмови їм до спини. Їм залежить, щоб у торбешках брязкали екю, хай навіть і загівняні. Може, ми заломимо їх, як Геркулес, але нам бракує наказу Евристеєвого. У мене зараз одне бажання: хай би Юпітер дві години збавив у них так само, як колись коротав час у Семели, матері доброго Бахуса.

— Господь (сказав Панурґ) своєю всеблагою ласкою порятував нас від їхніх пазурів. Щодо мене, то я туди більше ні ногою; я й досі ще не оговтався після всіх пережитих мною там мук. А розтроюдився я з трьох причин, по-перше, тому що розтроюдився, по-друге, тому що розтроюдився, і по-третє, тому що розтроюдився. Настав сюди своє вухо, брате Жане, бахуре мій незграбо, щоразу, як ти захочеш піти до всіх чортів, поставитись перед судом Міноса, Еака, Радаманта і Дита, я ладен за тобою ушняпитися, пройти з тобою Ахерон, Стікс, Копит, осушити повен келих летейської води, заплатити за нас обох Харонові на перевозі, а як тобі заманеться вернутися до Катівні не одному, а з ким-небудь, то шукай собі іншого сопутця, а я пас, я туди ні ногою, і слово моє тверде, мов той підмурок з бронзи. Як мене туди не потягнуть ґвалтом і принукою, то сам я, поки живий, не підступлю туди ближче, ніж Кальпа відлежить від Абіли. Хіба Одисей не вертався по свій меч до печери Циклопової? Їй-богу, ні. У Катівні я нічого не забув, і я туди вже ні ногою.