Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 150

Нарешті любителів швидкої їзди чекала під тарелею сила мулів у дорогих попонах, з оксамитовими чапраками, а також шлапаків під чоловічими і дамськими сідлами, бозна-скільки оббитих бархатом паланкинів і кілька фаррарських повозів.

Проте це все мене не здивувало, але я ще зроду не бачив, щоб хтось так їв, як пані цариця. Вона нічого не жувала, і не тим, що гарних міцних зубів не мала, і не тим, що подані їй страви треба було розжовувати, — просто такий був її звичай і обичай. Страву спершу куштували преґусти, потім за них бралися маситери і ловкенько їх розжовували, горлянка ж у них була на підбої з шарлату з золотими жилками і облямівками, а зуби з чудової слонівки, і ось, гарненько розжувавши такими зубами будь-яку поживу, вони вводили її цариці просто в шлунок через лійку з щирого золота. А ще ми дізналися, що спорожнявся за неї хтось інший.

Розділ XXIV

Як у присутності цариці влаштовано веселий бал-турнір

По завершенні трапези у присутності пані цариці було влаштовано бал-турнір, гідний не лише уваги, а й увічнення. Перед його відкриттям підлогу у залі вкрили величезним оксамитовим килимом у подобі шахівниці, тобто у білі і жовті кратки, кожна кратка зі стороною у три лікті. Потім до зали вступили тридцять двоє молодих бальовників і бальовниць, з яких шістнадцять були вбрані в золоту парчу, а саме: вісім юних німф, одягнутих, як колись Діанин почет, цар, цариця, двоє вежових вартівників, двоє лицарів і двоє лучників. Таким самим шиком вступили й інші шістнадцять, убрані в срібну парчу. Поставали вони на килимі так. Царі зосталися в останніх рядах, на чотирьох кратках; золотий цар на білій кратці, срібний на жовтій; цариці стали поряд з царями: золота на жовтій кратці, срібна на білій; поряд із царями і царицями як охоронці стали лучники; біля лучників лицарі, біля лицарів двоє вартівників. Наступні ряди обабіч зайняли вісім німф. Між двома рядами німф залишалося чотири ряди порожніх краток.

Кожна партія мала своїх музик у шатах особливих барв; їх було по восьмеро на кожному боці, і грали вони на різних і потішних інструментах, досягнувши чудової зіграности, з дуже приємним звучанням, інструменти на ходу міняли тон, темп і такт, і то навдивовижу зграбно, якщо зважити на їхні складні рухи: ходи, стрибки, скоки, повороти, виверти, западні, відступи і раптові напади.

Але при цьому найбільше вражали уяву самі бальовники, вони з льоту вловлювали музику, відповідну їхнім наступам і відступам, — тільки музики переходили на інший тон, як вони уже ставали у потрібну позицію, дарма що танцювали недавно щось інше.

Німфи, які виступали в першому ряду і починали бій, йшли прямо на ворога, займаючи наступну кратку, окрім першого ходу, коли їм вільно просунутись на дві кратки; на відміну від інших фігур, німфи ніколи не відступають. Якщо якась здолає добратися аж до царської ворожої лінії, то свій цар вінчає її на царицю, відтоді вона рухається як цариця, дістаючи всі її переваги; інакше німфи б'ють своїх ворогів лише по діагоналі, навскоси і тільки вперед. Проте німфам, як і всім іншим, не дозволено покидати свого царя без прикриття і під ударом. Царі ходять і б'ють своїх ворогів круг себе у всіх напрямках, але посуваються лише на одну кратку, з білої на жовту і навпаки, окрім першого ходу; якщо їхня лінія вільна від всіх інших фігур, окрім вартівників, царі мають право поставити вартівника на своє місце, а самі стають поряд під захист вартівника.

Цариці ходять і б'ють куди вільніше, ніж решта фігур, тобто скрізь і по-всякому, і по прямій лінії, якнайдалі, аби лиш цю лінію не заступали свої, і так само по діагоналі свого кольору.

Лучники посуваються і вперед і назад, і далеко і близько. Кольорів своєї діагоналі вони ніколи не міняють.

Лицарі ходять і б'ють глаголем, вони просуваються на одну кратку по прямій, навіть як там стоять свої чи вороги, а потім на другій кращі повертають праворуч або ж ліворуч, міняючи колір, і цей їхній стрибок дуже небезпечний для ворожої партії і змушує її матися на бачності, бо лицарі ніколи не б'ють ворога у лоб.

Вартівники ходять і б'ють лише по прямій, праворуч, ліворуч, вперед і назад, як і царі, зате не можуть, як царі, забиратися якнайдалі по вільній лінії.

Завдання двох партій зводилося до того, щоб обложити і замкнути царя супротивника, позбавивши його змоги кудись вислизнути. Коли царя замикали, він уже не міг врятуватися втечею і не діставав підмоги від своїх, тоді бій припинявся і обложений цар програвав. Але щоб уберегти його від такої недолі, всі його прибічники ладні були жертвувати собою, і під звуки музики і та і та сторона полонила одна одну.

Коли хтось брав у полон ворога, то вклонявся йому, плескав по правиці, вилучав його з поля і ставав на його місце.

Коли ж під ударом був цар, то противник не мав права його полонити; за правилами, всякий, хто ставив його під удар або ж загрожував йому, мав низько вклонитися і попередити про небезпеку словами: «Хай Бог вас береже!» — аби служники встигли оборонити його і прикрити або ж сам він міг кудись перейти, як, на лихо, допомогти йому було годі. Хай би там як, ворожа партія не брала царя у полон, а, вклякнувши перед ним на ліве коліно, вітала: «Добридень!». І на цьому турнір завершувався.

Розділ XXV

Як тридцять два бальовники змагалися

От як дві компанії по своїх базах розташувались, музики упекли войовничий і дуже грізний марш, ніби до бою кличучи. Тоді два табори стрепенулись і в очікуванні тієї хвилини, коли вони зійдуться з ворогом поза табором, наготувались до атаки. Музики срібних зненацька змовкли, сурмили тільки інструменти золотих. Ми зрозуміли, що наступ почнуть золоті, і так воно й сталося насправді, бо скоро музики заграли іншу мелодію, і тут ми побачили, що німфа, перед царем поставлена, повернулась ліворуч кругом до царя, буцімто питаючи у нього дозволу вступити у бій, а відтак уклонилась усій своїй партії. Потім скромненько собі переступила дві кратки і віддала чолом ворожій стороні, яку зібралася атакувати. Аж це золоті музики стихли, і засурмили срібні. Тут мушу сказати, що уклонилась німфа своєму царю і всій своїй партії на знак того, щоб і вони не вакували. Ті теж, ліворуч кругом обернувшись, відклонились їй, окрім цариці, яка повернулась до свого царя праворуч, і цього ладу дотримувалися всі учасники: поки бал тривав, і та і та сторона кланялася саме так.

Під сурмління срібних музик виступала срібна німфа, перед царицею поставлена, вона гожо уклонилась своєму царю і всій своїй партії, а ті, так само як золоті, теж їй відклонились, та тільки вони поверталися праворуч, а цариця до свого царя ліворуч; срібна німфа теж переступила дві кратки і, віддавши чолом своїй ворогині, опинилась саме навпроти неї, зовсім упритул, — здавалось, обидві вони от-от вступлять у бій, проте німфи мають право бити лише навкіс. Подруги пішли за її прикладом; як золоті, так і срібні, почали наступати клинцем і вдали, ніби бій сточують, тобто золота німфа, вийшовши на поле перша, ударила по руці німфу срібну, поставлену ліворуч навскіс від неї, тим самим вивела її з шику і стала на її місце; трохи згодом, проте, за нової мелодії її саму вдарив срібний лучник. Тоді лучника стала тіснити ще одна золота німфа; тут вийшов на поле срібний лицар, а золота цариця стала попереду свого царя.

Срібний цар, побоюючись нападу на себе золотої цариці, перемінив позицію і став на місце свого правого вартівника, місце, як йому здалося, надійно укріплене і добре захищене.

Два лицарі, поставлені ліворуч, як золотий, так і срібний, рушили і полонили кількох ворожих німф, бо тим не було куди відступати; надто відзначився при цьому лицар золотий, цілком захопившись цим ясируванням. Срібний лицар повів битву хитрішу: приховуючи свій задум, він золотих німф не чіпав, а пробирався далі і, зрештою, забравшись у ворожу гущу, уклонився золотому королю і сказав: «Хай Бог вас береже!». Золоті, діставши це попередження рятувати свого царя, здригнулися, виручити царя вони могли завиграшки, але при порятунку його вони безповоротно втрачали правого свого вартівника.