Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 160

Пристрій був пречудовий, та ще більше вразила мене робота сницаря, який примудрився вирізьбити на поверхні кришталевої лампи завзяту і потішну драчу хлоп'ят верхи на дерев'яних кониках, з цяцьковими списиками і щитами, старанно складеними з перевитих винових кетягів, причому всі рухи і дії хлопців штука віддала так уміло, що природа, мабуть, так би не утяла, а завдяки такій мінливій усіма кольорами веселці, голубливому для очей світлу, яке пропускала крізь себе різьба, постаті дітей здавалися не різьбленими, а рельєфними, — так ліпляться з суцільного матеріялу арабески.

Розділ XLII

Як верховна жриця Бакбук чудородний нам водограй у храмі показала

Поки ми мліли і милувалися на чудородний храм і вікопомну лампу, перед нами постала шановна верховна жриця Бакбук зі своїм почтом, весела й усміхнена; побачивши, що ми вбрані як подоба, вона без вагання ввела нас досередини храму, де під згаданою лампою плюскотів пишний чарівний водограй з такого коштовного матеріялу і такої тонкої роботи, що нічого рідкіснішого і казковішого й уві сні не снилось Дедалу.

Лімб, плінт і нижня частина були з найчистішого, осяйного алебастру, у три долоні з гаком заввишки, у вигляді семиріжжя, всередині на рівні відтинки поділеного стилобатами, арулетами, чимазеллами і дорійськими борозенками. Серединна круглота так і круглилася. З осереддя кожного наріжного каменю виступала пузата колюмна, як балясина зі слонівки чи алебастру (у нинішніх архітектів це зветься портрі), і таких колюмн стояло семеро, по семи кутах. Їхня висота, від бази до архітраву, сягала семи з половиною ліктя, цей розмір точно відповідав діаметру внутрішнього обводу.

Колонада зводилася таким чином, що як ми з-за однієї колюмни дивились на протилежні, то пірамідальний стіжок нашого кута зору впирався у згадане осереддя, незалежно від його обсягу.

Перша колюмна, а саме та, що постала перед нами, щойно ми впали до храму, була з небесно-блакитного шафіру.

Друга, з гіацинту (на ній повсюди рябіли грецькі літери А й І), напрочуд вірно передавала колір тієї квітки, в який обернулася кров розсатанілого Аякса.

Третя, з анахитського діяманту, яскріла і висявала, наче блискавка.

Четверта, з рубіну баласа, рубіну чоловічого, грала й переливалася, наче аметист, пурпурно-ліловим вогнем.

Четверта, зі смарагду, була прекраснішою у п'ятсот разів, ніж смарагд Перапіса, і вражала куди більшою яскравістю і сильнішим блиском, ніж ті, що вставлено в очі мармуровому левові, який лежав біля царя Гермія гробівця.

Шоста, з агату, була веселіша, плямистіша і рожаїстіша, ніж той, який так цінував Пірр, цар епірський.

Сьома, з прозорого селеніту, білого, як берилл, мінливого, як гиметський мед, містила в собі місяць, достоту таких самих обрисів і в таких самих кватирах, як на небі, повня, підповня, старик і молодик.

Давезні халдеї і волхви встановили між цими самоцвітами і сімома небесними планетами тісний зв'язок. І ось, аби зв'язок цей всім і кожному був утямки, на першій, шафіровій колюмні над капітеллю було зроблено з коштовного очищеного олива зображення Сатурна, він стоїть випростаний, з косою у руці і з журавлем біля ніг, журавлем золотим і вкритим емаллю, колір емалі точно віддавав забарвлення Сатурнового птаха.

На другій, гіацинтовій, колюмні ліворуч стояв Юпітер з Юпітерової цини і тримав на грудях орла, золотого і покритого емаллю — наслідуючи його природне забарвлення.

На третій стояв Феб із щирого золота і в правиці тримав білого когута.

На четвертій — Марс із коринтської бронзи, з левом біля ніг.

На п'ятій — Венера з голубом біля ніг, подібна до тієї, яку Аристонід обрав для статуї Атаманта, чия рожевувата блідість мала передати той сором, що охопив Атаманта, коли він дивився на сина свого Леарха, який, падаючи, розбився на смерть.

На шостій — Меркурій як живе срібло, хай зараз застигле і нерухоме, з лелекою біля ніг.

На сьомій — срібний Місяць із хортом біля ніг.

Статуї тії були трохи вищі за третину кожної колюмни, і так уміло зроблені за кресленням математиків, що навіть Канона Поліклета, цього химородника в мистецтві, засунули б у кут.

Підмурки колюмн, капітелі, архітрави, зоофори і карнизи були фригійського робу, масивні, з тоншого й щирішого золота, ніж те, яке несуть Лез під Монпельє, Ґанг в Індії, По в Італії, Гебр у Тракії, Тахо в Гишпанії і Пактол у Лідії. Арки між колюмнами були з того самого каменю, що й сусідні колюмни; шафірова арка примикала до гіацинтової колюмни, гіацинтова до діямантової тощо. Над арками і капітелями з внутрішнього боку зводилася баня, правлячи за накривку для водограю; починалася вона за низкою планет семиріжжям і поступово ставала сферою, і кришталь її був чистісінький, прозірчастий і гладенький, цільний і одностайний на всьому протязі, без жилок, затемнень, вузлів і волокон, — сам Ксенократ такого не зрів. На її кулястому тілі красувалися ладком гожі, майстерно різьблені дванадцять знаків зодіяка, дванадцять місяців року з їхніми особливостями, обидва сонцестояння, обидва рівнодення, лінія екліптики і найбільші нерухомі зірки довкола антарктичного бігуна та інших місць, і все це виконано з таким мистецтвом і з такою експресією, що під цією роботою міг би підписатися цар Нехепс або ж стародавній математик Петозиріс.

На чолопку бані, якраз над центром водограю, були три однакові, як сльозини, чистої води перлини, разом вони утворювали квітку лілеї завбільшки з долоню. З чашечки квітки вилонювався з струсяче яйце карбункул таким собі семигранником (число улюблене природою), препишний і предивний; звівши на нього очі, ми мало не посліпли, бо яскравістю і силою блиску він забивав і соняшне світло, і блискавку. Та й, певна річ, перед ним померкла б пантарба Ярхаса, індійського волхва, як меркнуть ополудні зірки перед сонцем. А безсторонні поцінувачі, мабуть, визнали б, що згадані ліхтарі й лампи затьмарюють усі химерії і багатства, сховані у надрах Азії, Африки та Европи, разом узятих.

Хай тепер Клеопатра, цариця єгипетська, нахваляється двома перлинами, начепленими в неї у вухах, з яких одну, подарунок тріумвіра Антонія, вона розчинила в оцті і ковтнула, оцінену в сто тисяч сестерцій.

Хай Лоллія Пауліна пишається своєю мінливою сукнею, всипаною смарагдами і перлами, на подив усьому людові Рима — а це ж місто було пивницею і складом для звитяжних цілосвітніх розбишак.

Вода грала і прискала з трьох рурок, або ж каналів, викладених дрібним жемчугом і утверджених на трьох наріжних каменях, і канали ці звивалися симетричними спіралями. Оглянувши їх, ми звернули увагу на інше, аж це Бакбук звеліла нам прислухатися до хлюпоту води, і ми почули гук напрочуд милозвучний, правда приглухуватий і нерівний, ніби попідземний чи дуже дальній, але нам він так голубив вуха, аж здавався чітким і близьким, отож наш дух, крізь вікна наших очей навколишню красу вбираючи, зарівно втішався тим, що через вуха вбирав у себе цю гармонію.

Нарешті Бакбук нам сказала:

— Ваші філософи заперечують, що рух може робитися силою самих фігур; послухайте ж, що я вам скажу, і ви побачите все навпаки. Ось завдяки цій роздвоєній спіралі у взаємодії з п'ятьма хлипавками у внутрішньому заломі (як порожниста жила там, де вона впадає в правий шлуночок серця) і працює цей сакральний водограй, породжуючи гармонію, яка сягає навіть ваших морів.

Потім вона наказала принести келихи, коряки, золоті, срібні і порцелянові кубки і звичайненько закликала нас випити тієї вологи, що струмувала з водограю, і ми зголосилися з великою радістю. Хочу вам сказати навпростець: ми не з тих ото горобчиків, які починають пити лише потому, як їх плеснуть по хвосту, або з телят, які теж беруться їсти і пити потому, як їх віддухопелять. Хто нас ввічливо попросить випити, тим ми зроду не відмовляємо. Відтак Бакбук спитала, чи нам смакує. Ми відповіли, що це чудова студена джерелівка, прозоріша і сріблястіша, ніж вода Аргіронда в Етолії, Пенея в Тесалії, Аксія в Македонії і Кидна в Килікії; Александер Македонський, побачивши цю останню такою гарною, погожою і холодною у літню спеку, завагався між блаженством скупатися і страхом перед хоробою, яку могла спричинити ця коротка втіха.