Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 4

4

Наприкінці книжки містився невеличкий трактатик під титулом Фрашки-антидоти. Пацюки й таргани чи там (щоб не збрехати) які інші шкідники сгрубили її початок; решту я тут доточую, лише з пошани до антйків.

Розділ II

Фрашки-антидоти, на давніх руїнах знайдені

…Це він, хто подолав кімврійську силу, Не зароситись щоб, летить, як змій. Узрівши це, люд розлива в барила Потоками духмянистий олій. Одна лиш бабця, стало страшно їй, Кричить вона: «О Боже милостивий! Драбину! Чи ловіть його мерщій! Адже зробився він такий дрисливий!» Слід капець лиш йому поцілувати, — Хтось міркував, — і тим перепросить. Та ось явився тип шахраюватий З країв, де ловлять краснопірку й пліть, І проказав: «Господь вас хай хранить! Нечисте щось таїться перед вами. Отож остерігайтеся, щоб гидь Не випливла раптово десь із ями». Ба глузду в цьому розділі прехитрім Десь стільки, скільки у теляти ріг. «Я чую, — гість промовив, — як у митрі Від холоду мій мозок геть застиг». Та при вогні, від токів запашних Розвареної брукви вгрівся скоро, Радіючи, що дурнів, знову їх, Вбирає, як голоблеників, в шори. Про Патрика святого йшлося щілку, Про Ґібралтар і сотні інших дір. Коли б вони загоїлись настільки, Що перестали ображати зір І вже б не дихали на нас з тих пір Страшним сопухом земляного газу, От ми тоді закрили б їх, повір, І здать в оренду вирішили б зразу. Відтак прийшов обскубувати крука Геракл з лівійських негостинних піль. «Ти бач! — гукнув Мінос сердитим гуком, — Крім мене, в вас тут гості звідусіль! По-їхньому, у мене тільки й діл, Що жаб і устриць їм на стіл носити! Якщо я дам їм продавать кужіль, Хай сатана мене візьме неситий!» Прибув уговкать їх К Б. кульгавий, І перепустку від шпаків приніс. Свояк Циклопа, цей чухрай на славу, Убив їх. Кожен висякай свій ніс! І всякого з содому цих гульвіс Обсміяно було на винотоці. Біжіть туди і роздзвоніте скрізь: Їх буде більше, ніж у тому році. Тоді Юпітера рішила птиця Побитись у заклад, але — гай-гай! Побачивши, як звикли вони злиться, Злякалась, що упасти може рай. Зате вогонь небесний — наших знай! — Украла з гаю, у рибалок десь там, І ввесь взяла в обладу небокрай, Як в давнину учили масорети. Всі згодились, начхати їм на теє, Що Ата там була, її охлялий зад, І видалася їм Пентесілея Бабусею, що продає салат. Гукав їй кожен: «Забирайсь назад, Потворо! Більше не підходь до мене! Це ж треба було підступом узять У римлян їхній стяг з веленя!» Юнона з пугачем-вабцем окатим З-за хмар на птахів зирила униз. Таку зуміли з нею штуку вдрати, Що позбулась вона усяких риз. Вона устигла — шпичку їй у ніс — Лиш два яйця забрати в Прозерпіни, А то за неї дружно б узялись І на горі припнули б до ґлодини. Через сім місяців (а, може, й більше) Солдат, що Картаген підбив до ніг, Спокійно в їхній круг ступивши, Свої маєтки повернути міг, Чи поділить належним чином їх Рівненько, як стібки завжди однакі, Як суп, розлитий під веселий сміх Вантажникам у їх порожні баки. Та самострілом, дном порожнім гарнця І прядками відзначиться цей рік, Коли згризуть під горностаєм пранці Цареві тіло все його і лик. Невже через святенницю повік Арпанів стільки має тут пропасти? Облиште! Ваша маска для калік, Тікайте! Згубить вас цей брат зміястий. А добіжить цей рік до краю скоро, На землю зійдуть мир і тишина. Минуться ґвалт, образи і роздори, А честь — у шані буде вже вона. І радість, що у заповідь дана Насельникам небес, зійде на вежу. І з волі царственого скакуна Стражденник запанує як належить. Часи ці протривають, аж допоки Прикутий Марс на ланцюгу сидить. А потім прийде муж веселоокий, Над усіма найкращий миловид. Радій же і лови, друзяко, мить, Бо тим, що душу віддали вже Богу, Даремно за минулим їм жаліть, Назад не відшукати їм дороги. І зрештою того, хто був із воску, Повісити взялись на жакемар. А звати паном навіть підголоски Тебе не стануть, якщо ти дзвонар. Ех, коли б шаблею відбить його удар, То зайві стали б хитрі визворотки, Тоді зав'язуй без усяких свар Всі прикрощі одним кінцем коротким.

Розділ III

Як мати Ґарґантюа виношувала його аж одинадцять місяців

Колись-то з Ґранґузьє був добрий паливода, тоді звичаєм його краю він добре пінної лигав і заїдав смачненько соленим. Для цього він припасав чимало майнцької і бойонської шинки, здобіль вуджених язиків бичачих, а про зиму силу-силенну ковбас, багацько солонини з муштардою, а ще в нього водився провансальський кав'яр і сосиски, але не болонські (він боявся ломбардської отрути), а бігоррські, лонгенайські, бренські і руарзькі.

Уже в літах одружився він з Ґарґамеллою, мотилькоцького царя донькою, дівчиною показною і гожою, і часто вони творили разом звіра з двома спинами, веселенько човгаючись одне на одному своїм салом, від чого жінка зайшла на доброго сина і носила його аж одинадцять місяців.