Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 97

97

Скажу навіть більше. Істоти невидимі робляться завдяки цій рослині зримими, вловленими, захопленими, затриманими і нібито ув'язненими; як тільки вони вловлені і затримані, одразу величезні і важкі жорна починають легко крутитися на пожиток роду людському. Та ось що мене дивує: як це давні філософи за цілі віки не додумалися до такого дуже вигідного способу, тоді як на тодішніх мукомельнях мірошники просто надривалися.

З допомогою цієї ж рослини, уловлювача вітру, величезні оркади, просторі таламеги, могутні галієни, хіліандри і міріандри[380] знімаються з якоря і пливуть з волі стерничих.

Завдяки цьому ж таки зіллю невідомі нам давніше народи, з якими ми через природні умови, здавалось, вічно будемо роз'єднані й порізнені, тепер їздять до нас, а ми до них, а це ж навіть птахам зась, попри все їхнє легесеньке пір'я і вміння в повітрі ширяти, надане їм Природою. Тапробана побачила Лапландію; Ява узріла гори Рифейські; Фебол побачить Телем; ісландці та гренландці нап'ються з Євфрату; завдяки йому Борей бачив виталище Австрове; Евр одвідав Зефіра. Духи небесні, морські і земні божества — всі вразилися, силою благословенного пантаґрюеліона побачивши, як арктичні племена перед очима антарктичних перепливли Атлантику, поминули обидва тропіки, обпливли жаркий пояс, виміряли цілий зодіяк і перетнули екватор, бачачи перед собою на обрії обидва бігуни.

І вони вжахнулися, боги-олімпійці, і гукнули:

«Це Пантагрюель, дією свого зілля, навіює нам важкі думи, яких не навіювали нам навіть алоади. Він ось-ось жениться, заведе дітей. Змінити його долю нам годі, бо вона пройшла через руки і веретена фатальних сестер, дочок Потреби. Може, його діти (а чом би й ні?) відкриють іншу рослину, такої самої моці, і з її помоги люди доберуться до ширини граду, до дощових водометів і до кузні блискавок, вдеруться в розлоги Місяця, ступлять на терени небесних тіл і там осядуть, хто на Золотому Орлі, хто на Овні, хто на Короні, хто на Лірі, хто на Леві, сядуть з нами за стіл, пошлюблять наших богинь і таким робом самі стануть богами».

Зрештою боги надумали зібрати раду й поміркувати, як цьому зарадати.

Розділ LII

Як деякі гатунки пантаґрюеліона вогонь не бере

Розказане мною, як бачите, це щось неймовірне й дивовижне; і як ви дасте віру ще одній божистій силі священного пантаґрюеліона, то я оповім і про неї. А втім, повірите ви чи не повірите, байдуже; мені важливо сказати одну істину. Цю істину я вам і скажу. Однак, перш ніж до неї добратися, а шлях до неї кремнистий і крутий, я поставляю вам одне питання: як я у пляшку наллю два котили вина й одну котилу води і все це гарненько змішаю, чи здолаєте ви потім їх відокремити? Здолаєте ви порізнити їх так, аби у воді не було вина, а у вині води й аби збереглася така сама міра і того і того?

Або так: якщо підводчики і моряки, доставляючи вам додому певну кількість барил, піп і бусарів гравського, орлеанського, бонського і мірвоського вина, дорогою відкупорять їх, половину вип'ють і доллють водою, як ті лімузинці, що возять аржентонське та сенготьєрське вино, то чи пощастить вам потім відцідити всю воду? Пощастить вам очистити вино?

Знаю, ви мені скажете про лійку з плюща. Про це вже писали, ваша правда, це підтверджено численними дослідами. Але хто нічого про лійку не чув і зроду її не бачив, тому це здасться не до віри. Ходімо далі.

Якби жили ми за Сулли, Марія, Цезаря та інших отаманів римських або ж у добу друїдів, що спалювали трупи своїх родичів та магнатів, і закортіло б вам хильнути доброго білого вина, на попелі ваших жінок і породителів настояного, як це зробила Артемізія з тліном свого малжонка Мавзола, або ж зберегти попіл цілим в урні чи в ковчезці, то як би ви відокремили попіл небіжчика від попелу багаття? Відповідайте! Достолиха, ви б ускочили в халепу! А я вас з халепи вирву. Ось що я вам скажу: візьміть цього райського пантаґрюеліона — десь так, щоб тіло небіжчика покрити, вгорніть гарненько в нього тіло. Вогонь крізь пантагрюеліон тіло і кості спалить і спопелить, сам же пантагрюеліон не стліє, не згорить, не втратить жодного атома з попелу, що всередині нього, і не пропустить жодного атома з попелу ватрового, і вийде він зрештою з вогню ще гарніший, ще біліший, ще чистіший, ніж коли ви його кидали в багаття. Ось чому назвали його асбестом[381]. Його хоч греблю гати в Карпазії і під Діясиєною, і там він дуже дешевий. Річ нечувана, дивовижна річ! Всежерущий, всезгубний, всепальний вогонь очищує і тільки вибілює карпазійський асбест-пантагрюеліон. Як ви мені не вірите і, мов ті жиди та недовірки, зажадаєте потверджень і наочних доказів, то візьміть сире яйце й загорніть його в божистий пантагрюеліон. У цій обгортці покладіть його в велике і палахке полум'я. Протримайте там його скільки заманеться. Зрештою яйце звариться, спечеться і згорить, а священний пантагрюеліон залишиться цілий і неушкоджений і навіть не нагріється. На цей досвід у вас піде десь п'ятдесят тисяч бордоських екю, без однієї дванадцятої частки піти.[382]

Не порівнюйте пантагрюеліон з саламандрою — це помилка. Я визнаю, що солом'яний вогонь може її веселити. Але в великій печі, овва, вона, як усяка звірючка, задихнеться і згорить. Це ми бачили на досвіді. Ґален давно довів це і обгрунтував у кн. III De Temperamentis[383], і такої ж думки Діоскорид (кн. II).

Не нагадуйте про галун і про піренейську дерев'яну вежу, що її ніяк не міг спалити Луцій Сулла, бо Архелай, царя Митридата намісник, звелів усю її натерти галуном.

Не порівнюйте її і з тим деревом, яке Олександер Корнелій назвав еоном і в якому побачив схожість з обвішаним омелою дубом, бо воно, мовляв, і в воді не тоне і в огні не горить, достоту як омела на дубі, і з нього було збудоване і споруджене славетне судно Арґо. Розповідайте це комусь ще, а мене увільніть.

Не порівнюйте його і з чудодійним деревом, що в горах Бріянсона та Амбрена росте; з кореня цього дерева виходить чудова губка, зі стовбура — прегарна живиця, яку Ґален не вагається прирівняти до терпантину; на гожому його листі збирається ніжний мед, воістину манна небесна, гумувата і оліювата, але відпорна на вогонь. Грекою і латиною це дерево називається larryx[384]; ув альпійських мешканців воно називається мельзою; ув антеноридів та венеційців лареґом, звідки пішла назва п'ємонтської фортеці Лариґнум, що ошукала Юлія Цезаря, коли він рушив на ґаллів.

Юлій Цезар віддав наказ усім мешканцям Альп та П'ємонта підвезти спорядження і харчі до привалів на воєнному шляху, яким ішло його військо. Цього його наказу послухались усі, окрім ларигнійців, — розраховуючи на неприступність своєї місцевости, вони не захотіли виконувати контрибуцію. Щоб покарати їх за відмову, Цезар рушив своє військо на фортецю. Перед брамою стояла вежа, збудована з грубих ларикових колод, складених кратами, як дрова у стосі, і така висока, що з бійниць вельми зручно було скидати бруси і каміння на напасників. Цезар, дізнавшись, що обложенці не мали чим оборонятись, крім брусів і каміння, що вони могли їх докинути не далі апрошів, звелів воякам навалити круг вежі в'язанки хмизу й підпалити. Наказа виконано негайно. Хмиз загорівся, високе полум'я так і шугнуло вгору, накривши всю фортецю. Римляни гадали, що вежа скоро згорить і обвалиться. Коли ж спалили увесь хмиз і полум'я вщухло, вежа була цілісінька, без найменшої шкоди. Тоді Цезар розпорядився провести довкола фортеці лінію фос і траншей на безпечній від каміння відстані. Після чого ларигнійці здалися. З їхніх оповідей Цезар дізнався про чудові властивості дерева: воно не горить, не палає і не звуглюється.

За таку якість його слід було поставити поряд зі справжнім пантагрюеліоном, тим паче, що Пантагрюель наказав зробити з цього дерева всі хвіртки, двері, рами, ринви, жолоби і обшивку для Телема; а ще він звелів був обшити ним прову, корму, камбуз, верхній чардак, поздовжній прохід і башти своїх великих каррак[385], суден, галер, ґаліонів, бригантин, шхун та інших кораблів у Талаському порту, але потім виявилось, що ларик, куди вогнетривкіший, ніж інші деревні породи, зрештою все ж від вогню псується і розсипається, немов каміння у випалювальні. Один лише асбест-пантагрюеліон не так змінюється і псується, як оновлюється й очищається. Отож,

вернуться

380

Оркади — вантажні судна, таламеги — великі кораблі з каютами, хіліандри і міріандри — кораблі з екіпажем 100–10 000 душ.

вернуться

381

Азбест — непальний (грекою).

вернуться

382

Піта — мідна дрібна монета.

вернуться

383

Про темпераменти (латин.).

вернуться

384

Модрина.

вернуться

385

Карраки — великі судна.