Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 62

62

Стрілець промовив:

— Найжахливішим для мене було б досягти Вежі й побачити, що горішня кімната порожня, так я гадав. Бог усіх всесвітів мертвий або його навіть не існувало ніколи. Але тепер… уяви собі, Едді, що там хтось справді є? Якийсь очільник, хтось, хто виявиться…

Він не зміг закінчити цієї фрази.

Її спробував закінчити Едді.

— Хтось, хто виявиться усього лиш черговим гівнюком? Ти це хотів сказати? Бог не мертвий, але він злостивий недоумок?

Роланд кивнув. Це було не зовсім те, чого він боявся, але, на його думку, Едді влучив принаймні десь поряд.

— Роланде, як таке може бути? Зважаючи на те, що ми зараз відчуваємо?

Роланд знизав плечима — мовляв, усяке трапляється.

— У будь-якому разі, чи маємо ми інший вибір?

— Не маємо, — з сумом підтвердив Роланд. — Все і всі служать Променю.

Хтозна, що то була за потужна, співоча сила, але надходила вона з дороги, яка вела знову в бік лісу, на захід від торговельного центру. Напис на вказівнику Канзас-роуд навернув думки Едді до Дороті й Блейна Моно.

Він перемкнув трансмісію їхнього позиченого «форда» і рушив уперед. Серце билося в грудях ритмічними, сильними зойками. «Чи не так почувався Мойсей, коли наближався до палаючого куща, в якому його чекав Бог, — подумалось Едді. — Чи не так само почувався Яків, коли прокинувся у таборі і побачив незнайомця, осяйного й гарного — янгола, з яким йому випало боротися?[89] Мабуть, що так», — вирішив він. Він був певен, що добігає кінця черговий етап їхнього походу — попереду чергова відповідь.

Щоб Бог жив на Канзас-роуд, у містечку Бриджтоні у штаті Мен? Таке мусило б звучати безглуздо, але виявилось, що ні.

«Тільки не вбивай мене на смерть, — подумав Едді й повернув на захід. — Я мушу повернутися до моєї коханої, тож, прошу, не вбивай мене на смерть, ким би або чим би ти не був».

— Друже, мені так лячно, — промовив він.

Роланд сягнув по його руку і стиснув її.

ДВА

За три милі від торговельного центру вони під’їхали до ґрунтового шляху, який відгалужувався ліворуч і зникав між сосен. Вони вже проминули кілька відгалужень, повз котрі Едді проїхав, не зменшуючи постійної швидкості тридцять миль за годину, але тут він зупинився.

Обидва вікна в машині були опущені. Чутно було шум вітру між дерев, невдоволене каркання якоїсь ворони, не дуже віддалене гуготіння моторного човна, вібрацію двигуна їхнього «форда». Не рахуючи складеного із сотень тисяч співочих голосів акорду, тільки ці звуки й було чутно. На табличці, якою було позначено поворот, містився лаконічний напис ПРИВАТНА ДОРОГА. Проте Едді кивнув.

— Це тут.

— Так, я знаю. Як твоя нога?

— Болить. Не переживай за неї. Зможемо?

— Мусимо, — сказав Роланд. — Ти правильно зробив, що привіз нас сюди. Саме тут друга половина ось цього.

Він поплескав себе по кишені, де лежав документ, за яким право володіння пустирем передавалося корпорації «Тет».

— Гадаєш, цей Кінг, він близнюк троянди?

— Правду кажеш, — посміхнувся Роланд тому, якими словами він це відповів. А Едді подумав, що вкрай рідко він його бачив аж таким сумним. — Ми набралися тих фраз, якими розмовляють у Кальї, еге ж? Першим Джейк, а тоді й усі решта. Але це минеться.

— Рушаймо, — промовив Едді. І це не прозвучало як запитання.

— Атож, і попереду небезпека. Хоча… можливо, не така вже й велика. То їдемо?

— Зажди хвильку. Роланде, ти пам’ятаєш, Сюзанна згадувала про чоловіка на ім’я Мозес Карвер?

— А, діля… тобто, діловий чоловік. Він перейняв на себе бізнес її батька, коли сей Голмс помер, я правильно кажу?

— Авжеж. Він іще й хрещений батько Сюзі. Вона казала, що йому можна цілком довіряти. Пам’ятаєш, як вона напосілася на мене з Джейком, коли ми припустили, що це він міг поцупити гроші компанії?

Роланд кивнув.

— Я довіряю її думці, — сказав Едді. — А ти як?

— Так.

— Якщо Карвер справді людина чесна, ми могли б запропонувати йому зайнятися подальшим вирішенням проблем, котрі ми маємо у цьому світі.

Здавалося б, це абсолютно нікчемна тема, порівняно з тією силою, що, як відчував Едді, нуртує навкруг нього, але він вважав інакше. Їм може випасти лише один шанс на те, аби вберегти троянду і забезпечити її подальше існування. Вони все мусять зробити правильно, і, як розумів Едді, це означає зважати на волю долі.

Словом, на ка.

— Сюзі каже, що «Голмс Дентал» коштувала вісім, а то й десять мільйонів, коли ти, Роланде, вичепив її з Нью-Йорка. Якщо Карвер такий фахівець, як мені хочеться про нього думати, ця компанія мусила б зараз коштувати від дванадцяти до чотирнадцяти мільйонів.

— Це багато?

— До фіга, — підтвердив Едді, обводячи обрій помахом руки, і Роланд кивнув. — Звучить дивно, використовувати прибуток від стоматологічних операцій на спасіння всесвіту, але я кажу саме про це. І гроші, котрі їй залишила зубна фея,[90] можуть стати лише початком. Той же «Майкрософт», наприклад. Пам’ятаєш, я казав про це Тауеру?

Роланд кивнув.

— Пригальмуй, Едді. Заспокойся, я тебе прошу.

— Вибач, — погодився Едді, набираючи повні груди повітря. — То на мене так це місце подіяло. Цей спів. Обличчя… ти бачиш ці обличчя крізь дерева? Серед тіней?

— Дуже добре бачу.

— Я трохи божеволію від усього тут. Зрозумій мене. Я кажу про те, що можна було б об’єднати «Голмс Дентал» і «Тет», а тоді скористатися нашим знанням майбутнього і перетворити це утворення на чи не найбагатшу корпорацію за всю історію світу. Зрівнятися ресурсами з Корпорацією «Сомбра»… а може, навіть і з самим «Північним центром позитроніки».

Роланд знизав плечима, а тоді підняв руку, ніби запитуючи в Едді, як той може балакати про гроші в присутності неймовірної сили, що лавою суне осереддям Променя і крізь них самих, від цієї сили в них сторч стоїть волосся на потилицях, тремтить у переніссях, а кожна лісова тінь перетворюється на задивлене лице… так, ніби тут зібралися юрми народу, щоб побачити, як вони будуть грати апофеоз їхньої драми.

— Мені зрозумілі твої відчуття, але це теж важливо, — наголосив Едді. — Повір, це дуже важливо. Ти можеш уявити собі таке, що ми могли б швидко акумулювати капітал і купити «Північний центр позитроніки» ще до того, як він ввійде в силу у цьому світі? Роланде, ми маємо можливість повернути справи по-іншому, так само, як однією лопатою можна спрямувати в інший бік навіть наймогутнішу річку, якщо зробити це у її верхів’ї, там, де вона усього лише струмочок.

Роланд на це блимнув очима.

— Перейняти владу, — промовив він. — Спрямувати її діяльність на досягнення нашої мети, а не Багряного Короля. Так, це, либонь, можливо.

— Так воно чи ні, але ми мусимо пам’ятати, що ми граємо не тільки за 1977-й чи 1987-й рік, звідки я сам, або за 1999-й, до якого потрапила Сюзі.

Едді усвідомив, що до того року Кельвін Тауер уже може померти, а Аарон Діпно мертвим буде напевне, їхній фінальний акт у драмі «Темна вежа» — врятування Доналда Каллагена від Братів Гітлера — давно буде зіграно. А їх обох зметено зі сцени. На галявину в кінці шляху, разом з Ґешером і Гутсом, Бенні Слайтменом і Сюзен Дельгадо,

(Калья, Каллаген, Сюзен, Сюзанна)

і Цок-Цоком, ба навіть Блейном з Патрисією. Роланд і весь його ка-тет також відійдуть на ту галявину, рано чи пізно. Наприкінці — якщо їм вистачить самовбивчої відваги і фантастично поталанить — залишиться стояти лише Темна вежа. Якби їм пощастило вщипнути «Північний центр позитроніки» ще у пуп’янку, можливо, вдалося б урятувати і всі ті Промені, що вже було зруйновано. Та навіть якби й не вдалося, принаймні щоб підтримувати Вежу на її місці, вистачило б і двох Променів: троянди в Нью-Йорку і чоловіка на ім’я Стівен Кінг у штаті Мен. Едді не мав аргументованих доказів щодо цього… лише просту віру в своєму серці.

вернуться

89

Алюзії на Біблію: книги Вихід, 3 та Буття, 32.

вернуться

90

Персонаж традиційної міфології у багатьох народів. Зубна фея, коли дитина втрачає молочний зуб, дарує їй гроші або якусь цінну річ.