Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 64

64

П'ЯТЬ

Але ж сей Кінг не пташкою був, а людиною. Літати він не вмів, а тікати не мав куди. Бокова галявина спускалася з положистого пагорба, вид якого псувала лише бетонна брила, де міг бути або колодязь, або якийсь каналізаційний люк. Поза галявиною лежав пляжик, завбільшки як поштова марка, де теж було розкидано іграшки. А далі — тільки озеро. Чоловік добіг до берега, стрибнув у воду, а потім повернувся, та так незграбно, що ледь не впав.

Роланд посеред гонитви застиг на пляжному піску. Вони зі Стівеном Кінгом втупились одне в одного поглядами. Едді стояв ярдів за десять позаду Роланда, дивлячись на них. Знову розпочався спів, а разом з ним і гудіння моторного човна. Можливо, вони й не припинялися, проте Едді вважав інакше.

Чоловік у воді затулив собі очі долонями, як то роблять діти.

— Вас тут нема, — промовив він.

— Я тут, сей, — відгукнувся Роланд, голос його звучав м’яко й разом з тим благоговійно. — Прибери руки з очей, Стівене з Бриджтона. Прибери їх і добре мене роздивися.

— Можливо, в мене щось з нервами, — промовив чоловік у воді, але повільно опустив руки. На очах в нього були окуляри в простій чорній оправі, з товстими скельцями. Одну їх дужку було полагоджено шматочком клейкої стрічки. Волосся він мав чи то чорне, чи темно-русяве. От борода, та точно була чорна, з окремими яскравими пасмами ранньої сивини. Одягнений він був у сині джинси й майку з написами: RAMONES, ROCKET ТО RUSSIA GABBA-GABBA-HEY.[91] Скидався він на товстуна середніх літ, хоча насправді товстим ще не був. Високий, з блідим обличчям попелястого відтінку, як у Роланда. Едді без особливого здивування відзначив собі, що Стівен Кінг вельми схожий на Роланда. Через різницю в віці ніхто не сприйняв би їх за близнюків, а от як батька й сина… Авжеж. Легко.

Роланд тричі ляснув собі по горлу, тоді ще й головою струснув. Цього виявилося недостатньо. Це не допомогло. Едді зачудовано й злякано побачив, як стрілець вклякає на колінах серед яскравого іграшкового мотлоху, прикладаючи собі до лоба покривлену долоню.

— Хайл, творець історій, — промовив він. — Вітають тебе Роланд Дескейн з Ґілеаду, це я, та Едді Дін з Нью-Йорка. Чи ти відкриєшся нам, як ми відкриваємося тобі?

Кінг розреготався. Після таких сильних слів, промовлених Роландом, Едді вразив цей сміх.

— Я… чоловіче, цього бути не може. — А тоді до самого себе: — Чи може, може?

Роланд, стоячи так само навколішках, проваджував собі далі, ніби чоловік у воді щойно не сміявся і ні слова не проказав.

— Чи ти бачиш нас такими, якими ми є насправді, і те, що ми робимо?

— Ви, либонь, стрільці, якщо ви дійсно справжні. — Кінг уважно вдивлявся у Роланда крізь свої товсті скельця. — Стрільці, що шукають Темну вежу.

«Так воно й є, — подумав Едді, а голоси наростали і сонце зблискувало на синій воді. — Достоту так».

— Правду кажеш, сей. Ми потребуємо допомоги й підтримки, Стівене з Бриджтона. Можеш ти нам їх надати?

— Містере, я не знаю, хто ваш товариш, але щодо вас… чоловіче, то я вас створив. Ви не можете стояти там уже тому, що єдине місце, де ви насправді існуєте, розташовується тільки отут. — Він вдарив собі по лобі кулаком, немов пародіюючи Роланда. Тоді показав на будинок. Той його будинок, типу ранчо. — І ще там. Там ви теж існуєте, я гадаю. У шухляді стола, а може, в ящику в гаражі. Ви незакінчений текст. Я про вас не згадував уже цілих… цілих…

Голос його стишився. Ось він почав похитуватись, як робить той, хто прислухається до ледь чутної, чарівної музики, а потім коліна йому підігнулись. Він упав.

— Роланде! — заволав Едді, врешті кидаючись наперед. — Та в нього ж клятий серцевий напад! — У той же час розуміючи чи, либонь, тільки сподіваючись на краще. Бо спів аніскілечки не стишився. І обличчя серед дерев, і тіні залишалися так само ясними.

Стрілець нахилився і підхопив Кінга, котрий уже почав потроху очунювати, під пахви.

— Він лише знепритомнів. Та й хто б йому міг дорікнути? Допоможи мені віднести його до будинку.

ШІСТЬ

У хазяйській спальні в око впадали розкішний вид на озеро та огидний, пурпурового кольору килим на підлозі. Едді сидів на ліжку й бачив крізь двері ванної кімнати, як Кінг знімає з себе мокрі кросівки і верхній одяг, потім на мить зникає з прорізу дверей за викладеною кахлями стіною, щоб поміняти мокрі труси на сухі. Він не протестував, коли Едді пішов за ним до спальні. Щойно прийшовши до тями, — а непритомним він залишався не довше за тридцять секунд, — він проявив ледь не надприродний спокій.

Ось він вийшов з ванної і рушив до комода.

— Це чийсь жарт? — спитав він, риючись там у пошуках сухих джинсів і свіжої майки. Кінгове житло підказувало Едді, що тут водяться гроші — принаймні хоч якісь. Хтозна, про що міг промовляти його одяг. — Це те, що нафантазували Мак Маккатчен і Флойд Колдервуд?[92]

— Я не знаю таких людей, і це не жарт.

— Певно, що ні, бо це люди не реальні. — Кінг просунув ногу в холошу джинсів. Говорив він до Едді розсудливим тоном. — Маю на увазі, що це я їх вигадав!

Едді кивнув.

— Та я якось здогадався про це. Але він все одно реальний. Я разом з ним уже… — Скільки? Едді пригадати не міг. — …Досить довго, — закінчив він. — То ти вигадав його, а мене — ні?

— Ти вважаєш себе знехтуваним?

Едді розсміявся, але він і справді почувався так, ніби ним знехтували. Ну, хіба трішечки. Можливо, Кінг поки ще не дійшов до нього. Якщо так, то він не цілком у безпеці, хіба ні?

— Я не почуваюся так, ніби в мене щось з головою, — сказав Кінг. — Проте навряд чи хтось в собі таке помічає.

— У тебе все гаразд з головою, сей, але я добре розумію твої відчуття. Цей чоловік…

— Роланд. Роланд з… Ґілеаду?

— Правду кажеш.

— Я не пам’ятаю, чи в мене було щось про Ґілеад, — зауважив Кінг. — Треба б перечитати, якщо знайду той рукопис. Але звучить гарно. Як оте «Нема бальзаму в Ґілеаді».[93]

— Я щось не дуже розумію.

— Та все гаразд, я й сам себе до пуття не розумію. — Кінг узяв із комода сигарети «Полл-Молл» і закурив. — Розказуй далі.

— Він витяг мене крізь двері між його світом і цим. У мене теж було відчуття, ніби я з глузду з’їхав.

Едді було витягнуто не з цього світу — те саме, та трішечки не те, — а ще його тоді сильно кумарило, дуже хотілося героїну, але навіщо перевантажувати деталями й без того складну ситуацію. До того ж було одне питання, яке він бажав з’ясувати, перш ніж вони возз’єднаються з Роландом і почнеться справжня балачка.

— Скажи мені, будь ласка, сей Кінг, ти знаєш, де розташовується Кооп-Сіті?

Кінг перекладав монети й ключі з мокрих джинсів до сухих, праве око він заплющив від диму, що тягнувся вгору з затиснутої в кутику губ сигарети. Та тут він підвів голову й здивовано запитав у Едді:

— Це якась каверзна загадка?

— Ні.

— І ти в мене не вистрелиш з отого твого револьвера, якщо я відповім неправильно?

Едді злегка посміхнувся. Як на бога, Кінг виглядав не таким уже й неприємним дядьком. Тоді він нагадав собі, що бог убив його меншу сестричку, використавши як знаряддя п’яного водія, а також і його брата Генрі. Бог створив Енріко Балазара і спалив живцем Сюзен Дельгадо. Посмішка його зів’яла. Але він відповів:

— Ні в кого тут не стрілятимуть.

— У такому разі, я вважаю, що Кооп-Сіті розташовується в Брукліні. Звідки, судячи з твого акценту, ти й походиш. То як, виграв я ярмаркову гуску?

Едді здригнувся так, ніби його хтось вколов шпилькою.

— Що?

— Та це просто у моєї матері була така примовка. Коли ми з моїм братом Дейвом робили все, що було треба, і з першого разу так, як слід, вона зазвичай казала: «От тепер, хлопчики, ви виграли собі ярмаркову гуску». Жарт такий. То чи виграв я приз?

вернуться

91

«The Ramones» (1974–1996) — рок-гурт із Нью-Йорка, який іноді називають «першою панк-групою»; «Ракета на Росію» (1977) — назва їхнього третього альбому, безглузда фраза «габба-габба-хей» із пісні «Йолоп» стала гаслом їхніх фанатів; між іншим, саме «Рамони» написали титульну пісню до фільму «Кладовище домашніх тваринок» (1988), знятого за однойменним романом Кінга.

вернуться

92

Персонажі романів С. Кінга «Салемз-Лот», «Цикл Вовкулаки», «Воно».

вернуться

93

Початок фрази з біблійної книги Пророка Єремії 8:22: «Хіба ж нема бальзаму в Ґілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка Мого народу не приходить до здоров’я?»