Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь - Страница 49

Справа в тому, що головний кілер КГБ СРСР мочив і ліквідовував не тільки зовнішніх ворогів по всьому світу. Він не менш успішно справлявся і з ворогами внутрішніми. І він не винен, що їх так багато було серед вищого політичного керівництва СРСР та серед їхніх родичів. Там, нагорі, було видніше, чому ворогом став син члена політбюро Хрущова. Треба було більше уваги сім’ї приділяти, вихованням молодого покоління займатися. А потім товариш Лаврентій уже мусив доручати йому, Самоплатову, виправляти ці помилки виховання в родинах членів політбюро. А як виправиш, коли воно вже доросле, коли молоко вже висохло на губах? К стєнке – і в розхід! Але вони тільки не розгледіли одного – що цей галасливий вискочка обскаче всіх і опиниться на троні після Сталіна. Як же ж ти прогледів його, мудак ти, Берія?! Це ти сказав замочити Хрущова-молодшого.

Самоплатов просто благав долю, щоб тільки не за це його наказав посадити до клітки Микита Сергійович. Кару за тамплієрів він вважав би за нагороду.

Скільки люду тут, у Кедрівці, зібралося у 1672 році, коли граф Синєвірський перетворив відкриття церкви навпроти свого палацу на європейський саміт! Унікальний саміт, бо на нього були запрошені не тільки поважні гості – представники монарших дворів, а й знамениті зодчі, художники, філософи.

Чому центр Європи на один день перебрався до Кедрівки? По-перше, глава прадавнього українського роду, що жив тут і був меценатом новобудови, належав до найвельможніших родин, які правили тоді Старим Світом. Він був, так би мовити, вхожий до провідних правлячих дворів європейського монаршого істеблішменту. По-друге, кедрівську церкву будували італійці, яких Синєвірський припровадив із Рима та Падуї. Франческо Романус був сподвижником геніального Берніні. Він ще не завершив велетенський собор у своїй рідній Падуї, коли дав згоду українському графові розпочати будівництво храму в його селі. І, врешті, головне – ажіотаж здійняло те, що церква в українському селі стала майже точною, але зменшеною копією собору Святого Петра в Римі, який є епіцентром християнства, головною святинею в Європі. Цей відчайдушний задум ґрунтувався на творчій співдружності Берніні з Романусом, який був його найближчим учнем і отримав таке сміливе замовлення від українського аристократа.

Зрештою, у мистецьких салонах імпозантних столиць колишньої Священної Римської імперії лунало відоме прізвище вельможі з Кедрівки – власника однієї з найбагатших мистецьких колекцій у світі. Український граф був рушієм грандіозного походу цінностей епохи Відродження на схід. Саме з його іменем пов’язували цивілізаційну експансію Ренесансу, яка, на жаль, не пішла далі західноукраїнських земель. І це лягло незагоєним шрамом на тіло європейського суходолу, на якому утворив себе так званий Третій Рим із центром у Москві – із претензіями протиставлення Європі та її просвітницьким цінностям.

Якби Ренесанс сягнув географічної межі, тобто Уралу, цивілізаційний ландшафт протягом наступних трьох століть мав би зовсім інший вигляд. А відповідно, на ньому історія малювала б зовсім інші картини буття. Коли чесний і мудрий російський академік Дмитро Лихачов називав Львів єдиним у Радянському Союзі європейським містом, він знав, що говорив.

А тепер, за 300 літ, автомобіль заводу імені Лихачова пер угору, аби відтак скинути вершинний знак Ренесансу. На кедрівській церкві був не просто хрест, як це заведено у спорудженні християнських храмів по всій планеті. Над церквою височіла постать самого Христа. Але то не було розп’яття. Ісус сидів під хрестом. Сидячий Богочоловік – приземлений і втомлений своєю земною місією. Відчайдушний замах на канон. Духовний і мистецький. Але єдиний у світі не розіп’ятий, а сидячий Христос виглядав як звичайна людина, якою він, зрештою, був у своєму фізичному перебуванні на землі. Присів, утомлений працею, яку випало йому звершити. І кедрівська пишна церковна баня під ним уподібнювалася цій землі. Син Божий, на мить здоланий фізичною втомою, духовно височіє над планетою, височіє в глибокій задумі про гріховне людство.

Довкруж скульптури Ісуса під хрестом і над світом церкву в’язав докупи словесний пояс латинською та українською мовами:

«Trentovos omnes gui tramper vitam. Аttendete el est dolor sicut dolor! Зупинись кожен, хто проходить життям. Зупинись і збагни, чи є журба більша, ніж журба моя».

Люди, що з покоління в покоління продовжували рід людський тут, довкруж храму, у миттєвості скорботи і відчаю підносили уми і серця до Богочоловіка, що присів на мить під Хрестом. І його запитальне натхнення піднімало їх, притомлених, з колін.

Тут не знали таких земних бід, якими накрила цей благословенний край червона орда.

Паша мав план церкви, на основі якого розписав сценарій свого сходження на «пік комунізму».

План, який йому передали із обласного музею атеїзму, гласив: «Споруда розв’язана у характері високої ротонди діаметром 12 метрів, перекритої куполом. Її двоярусний каркас розчленований пілястрами і з фронтального боку збагачений широким колонним портиком, завершеним антаблементом із фронтоном.

Кедрівська колонада не має аналогів. Вона є зменшеним відтворенням собору Святого Петра автор ства найвидатнішого архітектора епохи Відродження Ф. Берніні».

Далі у досьє, яке представив музей за дорученням секретаря обкому партії Яцківа, подавалася довідка про головний собор християн у Римі: «Сто сімдесят шість літ кілька християнських поколінь зводили цей грандіозний храм над гробом Апостола Петра. Він був похований поруч із вбивцею Нероном, котрий розіп’яв його на хресті, на прохання Апостола, догори ногами. У XVI столітті перший проект цього архітектурного дива розробив геніальний Браманте, відтак його довершував Рафаель, потім тут вклав свій божественний дар Мікеланджело. Найбільша у Вічному місті площа перед собором увінчана колонадою, яка стала апофеозом творчості геніального Берніні. Великі бронзові ворота храму відкриваються один раз у 25 років на Різдво Христове.

Напис перед ворітьми сповіщає: внутрішня довжина собору – 186 метрів 36 сантиметрів. Зовнішня довжина, включаючи портик, – 211 метрів 50 сантиметрів. Висота купола – 119 метрів, висота центрального світильника – 17 метрів. Статуї у нішах – п’ятиметрові. Над апостольським гробом – 29-метровий бронзовий балдахін, витвір усе того ж неперевершеного Берніні».

Але Пашу найбільше надихало інше. У їхньому селі – копія цього святилища усіх християн, собору Святого Петра! Головна церква Ватикану!

Її настоятелем є сам Папа Римський. І це ще не все. Мало іменем якого апостола чи там святого можна назвати церкву. А тут не просто імені Петра. Це гробниця головного Апостола Петра. Головного при Ісусі. Перший Папа. Скеля, на якій Ісус звелів збудувати церкву.

І от цю скелю ми будемо лупати. «До основанья. А затем мы наш, мы новый мир построим. Кто был ничем, тот станет всем!»

От ким стане Паша Харкавий, коли зробить це. Він здолає Ватикан! На перший раз – копію. А далі – чого на світі не буває…

Цікаво, чи Микита Сергійович знає, що то не просто церква. Добре, якби не знав. При зустрічі Паша приголомшить його новиною. Хрест ліквідували над Ватиканом. Галицьким. І їх таких є тільки два собори Петра – у Римі і у Кедрівці.

Від думок таких Пашу аж розпирало.

А тим часом першими на свято приїхали крамарі із пивними бочками. Їх розмістили із чотирьох сторін горизонту по периметру церковної площі.

Сама площа сповнювалася торжествуючим людом. Активісти скакали із кузовів автомашин, що доставляли це поголів’я. Тут же по команді шикувалися у відведених місцях згідно із сценарієм і так само по команді горланили пісні Лебедєва-Кумача і Соловйова-Сєдого.

Комсомольці на повне горло демонстрували свій поп-арт: