Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Садівник з Очакова - Курков Андрей Юрьевич - Страница 28
— Для чого ж тобі перегорілі лампочки? — здивувався Ігор.
— Мама шкарпетки і панчохи штопає, так зручніше — на лампочці.
Розмова, як і залишки вечірньої бадьорості, була знову «запечатана» двома склянками білого сухого. Ігор роздягнувся, склав форму на табуреті, біля його ніжки поклав на підлогу авоську із загорнутими в газету глосиками і ліг на диван.
16
Ігор виринув зі сну близько полудня, почувши крізь прочинені двері кухні життєрадісне мугикання матері та апетитні пахощі смаженої риби.
В спортивних трусах, босий, Ігор заглянув на кухню.
— Дякую, синочку, — Олена Андріївна відірвала погляд від шиплячої сковорідки.
— Я ж обіцяв, — кивнув Ігор. — Сподіваюсь, цього разу ти сусідку на обід не кликала?
Мати заперечливо похитала головою.
— Степан прийде, — додала вона. — Він собі костюм купив.
— Костюм?! — думки Ігора заклинило на цій новині. — Костюм для обідів? — уста Ігора склалися в єхидну посмішку.
Мати, здавалось, образилась за Степана.
— Тобі, до речі, я перший костюм на випуск купувала! А є люди, які жодного костюма в житті не зносили!
Ігор здвигнув голими плечима.
— Я нічого не маю проти костюмів, — відказав він спокійно. — Хочеш, я також костюм одягну на обід, щоб глосиків їсти?
— Дай спокій зі своїми жартами! — без злості відмахнулась мати і почала перевертати на сковорідці рибу.
Через півгодини глосики танули в роті. Варена картопля з кропом і мариновані огірочки склали смаженій рибі смачну компанію. Степан прийшов на обід не в костюмі, а в своєму звичайному одязі. Проте Ігор зауважив, що садівник старанно поголився перед цією спільною трапезою. «Отже, — подумав тоді Ігор, — запрошення за хазяйський стіл для нього щось таки означає!» Виховання тут явно нічого не важило — хто міг дати йому пристойне виховання? Друзі незрозумілого батечка чи одеські родичі?
— Новини від дочки є? — спитав мимохідь Ігор, досипаючи в свою тарілку вареної картоплі.
Степан обернувся до нього, звівши брови.
— Настане час — будуть новини, — коротко відповів він.
Олена Андріївна поклала Степанові на тарілку ще шматочок риби.
— Дякую. Досить, досить мені, — запротестував він.
— Дочка ваша не одружена? — обережно поцікавилася господиня.
— Ні, зараз хорошого чоловіка непросто знайти.
— Як і хорошу дружину, — погодилась Олена Андріївна, кинувши погляд на сина.
Степан також втупився в Ігора, про щось розмірковуючи. Не витримавши двох перехресних поглядів, та ще в контексті тверджень, що пролунали за столом, Ігор похлинувся і закашлявся.
Степан підскочив і гупнув хлопця межи плечі. Ігор звів догори руки, зупиняючи метушню, що виникла через нього.
— Кісточкою вдавився, — швидко пояснив він, намагаючись зупинити свій кашель.
Обід продовжували в мовчанні. Тільки Степан раз у раз задумливо поглядав на Ігора. Вже коли Олена Андріївна почала прибирати тарілки зі столу, Степан встав і, звернувши свій погляд на Ігора, промовив: «Може, серед твоїх знайомих знайдеться гідний наречений для Оленки? Вона вже не без посагу!»
— В мене не дуже багато знайомих, — серйозно відповів Ігор. — А друг взагалі один, Колян.
— Це той, що в банку працює?
— Так.
— Познайомиш?
Ігор здивувався проханню.
— Він сюди якраз на пікнік збирався. До речі, він любить випити!
Степан подякував господині за обід і вийшов надвір.
За якийсь час задзвонив мобільник. Дружина фотографа повідомила, що фотографії готові і можна за ними приїжджати.
Зрадівши, Ігор швидко зібрався. Взяв із собою п’ять відзнимкованих Іваном плівок.
Над Києвом світило осіннє сонце. Світило не яскраво, проте теплом ділилося. Ігореві здалося, що і температура тут, у старій частині міста, градуси на три вища, ніж в Ірпені. Хоча, що ті три градуси можуть дати? Тільки моральне задоволення, та й то лише тим, хто живе не в Ірпені, а в столиці. Мешканці передмістя жодних моральних задоволень під час візитів у Київ не відчувають. Особливо ті, що колись були мешканцями столиці.
Проте осіннє сонце Ігора все ж таки тішило. Якраз вчасно воно засвітило, ніби намагаючись підтримати і зміцнити його гарний настрій. Очікування дива прискорює кроки. Ігор ніби і поспішав, проте якось легко, без задишки і напруги. Хоч піднімався він цього разу по Прорізній знизу, від Хрещатика.
У потрібному місці завернув у прохідний двір і підійшов до знайомих дверей. Натиснув на дзвінок.
Двері відчинила дружина фотографа. Привітавшись кивком, пропустила всередину. Повітря в приміщенні цього разу було іншим. Не було запаху ні свіжозмеленої кави, ні ментолових сигарет. Тільки якісь молекули хімічних сполук плавали у повітрі. Не можна сказати, що це подразнювало ніс, просто запах був надто професійним, не житловим. У кімнаті з диванами і кріслами висіли і сушилися на шворках чорно-білі фото солідного розміру.
«Невже мої?» — стукнуло серце Ігора в грудях.
Зробив крок уперед. Дружина фотографа, не зронивши ні слова, зникла за кухонними дверима.
На сохнучих фото голі дівчата з мітлами межи ніг зображали відьом. Ігор пройшовся вздовж фотографій. Цього Іван Самохін фотографувати точно не міг. Особливо в Очакові 1957 року!
Ігор озирнувся. Підійшов до дверей кухні. Побачив дружину фотографа в синьому сарафані і пантофлях, яка стояла спиною до нього, обличчям до кавоварки.
— Каву будете?
— Так, дякую.
— Присядьте отам, — вона кивнула в бік «робочої вітальні» з диванами і кріслами. Вернулася з підносом, на якому стояли три горнятка кави.
Десь поряд з шумом відслонили штори. Полилася вода.
До кімнати через інші, внутрішні, двері зайшов фотограф, знову у картатій сорочці, тільки цього разу іншого кольору. Верхні гудзики знову розстібнуті. Сорочка майже вибилася із джинсів. Фотограф, помітивши погляд відвідувача, також зауважив це і заправив сорочку.
— Я зараз, — сказав він і, зайшовши за ширму, оббиту чорною тканиною, зашелестів там паперами.
— Ось, милуйтесь своєю знахідкою! — простягнув він Ігореві об’ємний конверт, сідаючи на сусіднє крісло.
Ігор витягнув з конверта пачку фотознімків. Поклав їх на стіл перед собою і взяв верхнє фото. На ньому перед ворітьми, за якими було добре видно одноповерховий будинок, стояла огрядна жінка з двома важкими сумками. Дивно, що вона не поставила сумки на землю, а тримала їх у руках. При цьому на обличчі, навіть у посмішці, читалася вага цих сумок, точніше відповідна вазі напруга.
— Це ж мати Івана! — зрозумів Ігор, вдивляючись в обличчя жінки. — І за це я віддав сто баксів!
З острахом він узяв друге фото. Тепер, завдяки підсвітці зверху, не було потреби примружуватись або підносити знімки до самих очей. На другому фото з порогу будинку Чагіна спускався чоловік років п’ятдесяти-шістдесяти із вилицюватим обличчям і невдоволеною гримасою на ньому. Він дивився собі під ноги. Ігор намагався зрозуміти: звідки, з якого положення знимкував цього чоловіка Іван. Все свідчило про те, що Іван мусив лежати або сидіти навприсядки зліва від воріт за парканом. «Там, здається, дерево?» — пригадав Ігор. Далі на двох десятках фото ще якісь люди, чоловіки без усмішок, биті життям. Три обличчя повторювались декілька разів. На одному фото можна було роздивитись профіль самого Чагіна.
І раптом — три фото з базару, з рудою Валькою. На одному вона нахвалює комусь свою рибу. На другому розмовляє з невисоким чоловіком з винуватим виразом обличчя.
— Яскравий типаж! — пролунав зліва голос фотографа.
Ігор озирнувся, відірвавшись від перегляду.
Ігор-фотограф показав пальцем на Вальку.
— Руда, напевно, — сказав він, відпивши кави.
— Звідки ви знаєте? — здивувався відвідувач.
— Риси обличчя, — спокійно пояснив фотограф. — У всіх рудих особливі риси обличчя і міміка інша: широка, нахабна.
Ігор замислився. Намагався пригадати: чи є в нього серед знайомих руді? Серед сьогоднішніх знайомих?
- Предыдущая
- 28/54
- Следующая