З півночі - Грабовський Павло Арсенович - Страница 7

7

ГРИЦЕВІ ГАДКИ

(Переробка) Затихає всюди, Гірш мороз крепить; Спати вклались люди, Та не всяке спить. Грицеві цікаво: Ніч ясна така... Блідний промінь мляво По стіні блука... Сумно крізь віконце Молодик зорить... Ба... Чого ж пак сонце Ярко так горить? Начитав про лиса... Хитрий - кат бери... Страшно серед ліса Темної пори... Повно скрізь ведмедів; Виє вовцюга... Всього б там угледів... От хоча б яга... Кажуть, ніби в ступі Їздить без коня... Мало чого глупі Плещуть навмання... Є місця, чувати,- Круглий рік весна... Добре б побувати, Що за сторона... Мабути - далечко... Може, там пташки Саме в’ють гніздечко, Розцвіли квітки... Що нам з того? Годі! Квапся заробить, Батькові в пригоді Трохи пособить. І за це спасибі: Є бідніші нас; Ми собі при хлібі, А ті й так під час. Тих згадати треба, Так міркую я; За отих до неба Вся мольба моя. Боже правди милий, Друже бідарів! Визволь люд похилий З вічних тягарів! Хай дуки байдужі До братів своїх - З голоду та стужі Вирятують їх. Щоб усіх огріли Ласка та привіт, Щоб усі зуміли Полюбити світ! Отак догадався Серед ліжка Гриць; Як уже не клався - Набік, горілиць,- Сон не йде хлоп’яті, Нужаться гадки... Хоч давно по хаті Вже хропли батьки.

ОСІНЬ [8]

І Осінню дмухнуло - Висохли квіточки; Хмуро, безпритуло Глянули садочки. Жовкне і травиця, Така її доля, Хіба зелениться Хлібець серед поля. Хмара небо криє, Сонечко не блисне, Вітер вовком виє, Дощ потоком висне. Швидко погнав води Струмок бистрохвилий; Пташка від негоди Подалася в ірій. ІІ Тільки ж то сіромі Нема куди дітись; Гибіти у стомі, Без кінця нудитись... Ще й не знати - за що, За чию провину, Всяк кричить «ледащо» На дрібну людину. Восени чи влітку, Взимку чи весною Борба без просвітку З долею сумною. Весна - краса року, Осінь - то відрада,- Гукає (нівроку) Співацька громада. Осінь всім багата, Досить є надворі, Не пустує хата, Надбано в коморі. Аж тріщить по клунях... Не життя, а солод! Так бринчать на струнах; Справді ж - лютий голод. Всюди - пекло. Зайдеш Часом до хатини - Хоч котись, не знайдеш Ані стебелини. Осінь - це потрібна Праці нагорода... Що ж така безхлібна, Скрутна для народа?

На гірке життя уродився я...

На гірке життя уродився я, Не зазнав і раз щастя змолоду; Знудьгувалася вся душа моя Серед вічної стужі-холоду. На шляху моїм скрізь хрести самі Якась іродська сила ставила, Святу молодість підтяла в ярмі, Мети людської нагло збавила. Слівця щирого не сказала ще, Не дала мені втіхи жадної... Люди, де ви є? Гострий біль пече; Не знести журби безпорадної. Все кругом мовчить; все кругом чуже... Хоча б капелька долі власної, Так нема її та й не буде вже... Сниться мла труни передчасної. Над проваллям я тяжко сльози ллю, Вкрай розпукою серце змучене... О, дмухни, розвій всю нудьгу мою, Почуття нове, з ділом злучене! Не дмухне воно, не розвіє сліз; Знову ділові не віддатися: Неминуче щось мене тягне вниз, Більш не здужаю з ним змагатися. На гірке життя уродився я, Не зазнав і раз щастя змолоду... Люди, де ви є? Мре душа моя... О, не кидайте серед холоду! вернуться

8

- Перша половина вірша «Осінь» (16 строчок) є перекладена, а друга - моя власна. (Приміт. П. Грабовського).