Кобза - Грабовський Павло Арсенович - Страница 4

4

ЗОЛОТО

Золото, золото, вславлене по світу! Все продаси ти, все купиш без розпиту. Добре тому, хто гребе тебе жменею; Важко без тебе - з пустою кишенею. Хлопцям ти втіху даєш, а на старості Скільки загнибід розплодиш та скнарості! Заради тебе, заради багатства ми Світ переповнили вкрай розбишацтвами; Заради тебе в болоті валяємось, Крадемо, шарпаєм, правдою граємось, Один другого щохвилі морочимо, Кров, наче воду, з братів своїх точимо. Чи не з тії лишень крові братерньої Блескіт твоєї принади химерної? Чи не від того так стало червоне ти? Мусим без тебе щоденно холонути, Ждучи від тебе, проклятого золота, Злидням кінця, що нас б’ють гірше молота. Слова людського не вчуєш за стонами, Наші благання зробились прокльонами. Багатирі, наче образу божому, Гріють поклони тобі не по розуму. Згинь же, брехливе, злочинств усіх джерело! Згинь, щоб зрадливо нас більш не химерило!

"Небагацько живу в світі..."

Небагацько живу в світі, А вже знаю горе; Сліз пекучих, мабуть, вилив Цілісіньке море. Задзвеніла пчілка божа, По саду літає... Пошукав би і я квітки,- Так де процвітає?

ДІВЧИНА В ТУЗІ

Плаче дівчина, Слізоньки ллє: Де ти, коханий, Серце моє? Нуджу я світом, Марно ждучи, Думку гадаю Вдень і вночі. Скільки молилась Богові я; Краю не бачить Туга моя. Тату, матусю, Благословіть: З милим до шлюбу В церкву ведіть! Пишно убралась В шати, квітки, В добре намисто, В ясні стрічки. Співи весільні Враз полились... Де ж ти, коханий, Так забаривсь? Нуджу я світом, Марно ждучи, Думку гадаю Вдень і вночі. Може, забув ти, Що говорив; Може, сміявся, Може, дурив? Всюди полину, Всюди піду,- Чи не зустріну, Чи не знайду? В’янути буду З горя сама; Друга немає - Щастя нема. Плаче дівчина, Слізоньки ллє: Де ти, коханий, Серце моє?

СВІТАЄ

Давно північ вже минула... Я прокинувся у сні, Чую - наче забриніли Старі гусла на стіні. Тихо, тихо гук злітає: «Скоро день - кругом світає!» Давно північ вже минула, Сплять і гори, і яри, Тільки вітер понад морем Повіває з-за гори, Шепче нишком - гук злітає: «Скоро день - кругом світає!» Давно північ вже минула, Не шиширхне по землі: Божа пташка стрепенулась На калині у гіллі; Тьохка - ранок, бач, вітає: «Скоро день - кругом світає!» Скоро день - кругом світає,- Годі ж спати, краю мій! Розганяє чорні хмари Промінь сонечка ясний,- Він загляне в надра темні, Скарби вкаже потаємні.

"Тяжко на сім світі..."

Тяжко на сім світі Жити сиротині Без милого роду, В журбі-самотині; Цілий вік тинятись Без дружини-пари, Знизу - люте горе, Зверху - чорні хмари.

НЕТЯГА

Впав нетяга край могили, На коліна став; Що за сили в їй спочили, У людей питав. Та й заплакав сіромаха, На хрест похиливсь, Всю ніч мучивсь бідолаха, Слізьми ввесь обливсь. Землі грудку взяв у жменю, В хустку зав’язав, Заховав собі в кишеню, А йдучи казав: «Прощавай довіку-суду, Матусенько, спи, Поки зовсім не прибуду...» І потяг в степи.

"Дівчинонько кароока!..."

Дівчинонько кароока! Гей, промов-скажи мені: Де взяла ти миле личко, Оченятка чарівні? Де взяла на божім світі Повні вустонька такі - Наче квітонька, рожеві, Наче полум’я, палкі? З поцілунку твого й досі Як дурний собі ходжу, Зовсім втратив дні веселі, За тобою все тужу.