Українські поезії - Гулак-Артемовский Петр Петрович - Страница 5

5

1 декабря 1820 года, Харьков

ЛІКАР І ЗДОРОВ'Я

(Приказка) Йшов Лікар у село - селу на безголов'я, А із села біжить, злякавшися, Здоров'я: «Куди, Здоров'ячко? - пита він.- Як ся можеш?» «Та цур тобі!.. я йду, куди ти не заходиш!»

1 декабря 1820 года, Харьков

ТВАРДОВСЬКИЙ

(Малоросійська балада) «Нуте, хлопці! швидко, шпарко! Музики, заграйте! Гей, шинкарю, гей, шинкарко, Горілки давайте!» Ріжуть скрипки і бандури, Дівчата гопцюють; Хлопці, піт аж ллється з шкури, Коло їх гарцюють. Бряжчать чарки, люльки шкварчать, Шумує горілка; Стук, гармидер, свистять, кричать, Голосить сопілка. Пан Твардовський в кінці стола З поставця черкає. «Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!» - На ввесь шинк гукає. В батька й матір отамана І громаду лає; Скрутив жида, як гамана, Ще й усом моргає! Сікнувсь улан - він вздовж його Шаблюкою тріснув. Улан - тю-тю!.. га-га!.. го-го!.. Зайцем в кутку приснув. Взяв набакир писар шапку, Пан грішми забрязкав. Аж гульк! писар - верть в собаку І на всіх загавкав. А шевцеві пан Твардовський В такі знаки дався, Що, мабуть, із час московський Барилом качався. В ніс втеребив дві бурульки; З бурульок, мов з кухви, Б'ють під стелю через рульки Джерела сивухи. Б'ють джерела... пан-гульвіса Кухоль підставляє; Аж зирк в кухоль! - що у біса? В'юн на дні іграє! «Дух святий; миряни, з нами! Вилупіть лиш баньки!» В'юн утік, а цап з рогами Вилазить із склянки. Мекнув, мов його родимець Почав мордувати. Та й стриб в комин; аж гульк - німець Стоїть серед хати! Ніс - карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині; Ніжки курячі, собачий Хвіст, ріжки цапині. Дриг ногою!.. Круть ріжками!.. В пояс поклонився: «Ну, Твардовський, час, із нами Щоб ти розплатився! Гуляв єси, верховодив, Усім взнаки дався; Дівчат дрочив, жінок зводив, Над всіма знущався. Чого душа забажала, Мав всього ти стільки!.. Курей, ковбас, м'яса й сала, Бочками горілки. Нагрів і нам ти чуприну, Як сам здоров знаєш: Окульбачиш, мов скотину, Та всюди й гасаєш. Годі глузувать з чортами, Слова - не полова. Чи забув, яка між нами З тобою умова? Лиса гора... бритва... палець... Паперу під карти... Гайда в пекло!.. Кров на смалець,- З чортами не жарти. В письмі стоїть, читай сміло: На кагал бісовський З начинкою душу й тіло Одписав Твардовський. Служить йому чорти мають (Так прийшлось в умову), Поки в Римі не піймають, Амінь сьому слову! Що тепер, Твардовський, буде, Про те в пеклі знають: Сю корчму хрещені люде Римом називають». «Бач, чортяка!., бач, падлюка!.. Як умудрувався! Се вже, бач, німецька штука,- Твардовський озвався. Та вже ж чи йти в пекло справді, То й підем, байдуже! Але й ти роби по правді І не чванься дуже. Заглянь в контракт свій зі мною,- Яка там умова?» «Ще три штуки за тобою; Витнеш - ні півслова!» «От, бач, висить над дверима, Завбільшки із цапа, Перед твоїми очима Мальована шкапа. Нехай шкапа підо мною Огиром гарцює; Нехай крутить головою, Стриба і басує. Ти тим часом піску в жменю: Гарапник трійчатий Сплети з піску, як з ременю, Коня поганяти; Ще ж попасать коня треба, Стать на одпочинок: То вже, гляди, щоб, як з неба, Вродився будинок. Будинок з лушпин горіха, Отам за байраком; Із борід жидівських стріха, Цвяхована маком. От і гвіздок на починок Чверть ліктя завдовжки. По три в кажду вбий з мачинок, А менше - ні трошки». Біс перистий свиснув, кляснув,- Аж кінь вже басує; Батіг з піску в руці ляснув... Твардовський сумує. Скік в стремена, давай драла... Аж що за одмінок? Стріха в хмарах заблищала, І стоїть будинок. «Виграв справу! Бач, псяюха, Задихавсь, мов скажений. Ну, тепер скупайсь по уха В водиці свяченій». «Змилуйсь, свате, я в сій зроду Лазні не купався». Скорчивсь, зморщивсь - шубовсть в воду Та й назад порвався. Захлинувся, чхнув і приснув, Тричі закрутився, Тричі тупнув, тричі свиснув, Аж шинк затрусився. Хмара, як ніч, налетіла, І сонце сховалось; Галок, круків, ворон сила На стрісі зібралось! Крукають, кавчать, мекечуть Всіма голосами: То завиють, то шепечуть, Бряжчать ланцюгами! «Ну, Твардовський, другу справу Виграли чортяки!» «Не кваптесь лиш: ще на славу Втру я вам кабаки. Куц програв, куц виграв справу. Ще як доведеться. Виграй третю,- глянь на лаву: Що тобі здається? Цмокнись з жінкою моєю, Вона твоя буде; Як я жив на світі з нею Про те знають люде. Будь ти їй за чоловіка (Остання умова). Присягайсь любить довіка, Та тогді й ні слова! Нехай піп вам руки зв'яже, Тепер, по сій мові, Люде добрі, що чорт скаже,- Бувайте здорові!» А чортові не до соли: Хвостиком киває, Ніс скопилив, мов ґринджоли, І дверей шукає. Стриб по хаті, хап за клямку, Твардовський - по пиці, Трісь по гирі - розбив склянку І горщик з полиці. «Ей, не бийсь,- кажу,-- Твардовський! Гвалт, рятуйте, люде! Бо вилаю по-московській,- Сором слухать буде». А тим часом скік к одвірку - Ну цапом стрибати! З прогонича зуздрів дірку - Та й шморгнув із хати. «Ой, держіть, ловіть псяюху!» - Усі загукали, А псяюхи нема й духу: Поминай, як звали! «Жінко люба, годі плакать,- Твардовський озвався,- Хотів з чортом вас посватать,- Та й чорт одцурався. Мабуть, всі чорти - бурлаки, Та ще й розум мають, Знають, де зимують раки,- Од жінок втікають. Може, в пеклі інше діло, В нас сього немає: Жінка гризе душу й тіло, Мужик попиває! Нуте ж, хлопці, швидко, шпарко! Музики, заграйте! Гей, шинкарю! Гей, шинкарко! Горілки давайте!»