Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 30

30

XXXVII Брав із со­бою об­ра­зи чу­довні, І мощі, і ченців ста­рих, по­бож­них, І ри­зи, й ан­ти­мин­си нап­рес­тольні, Як ліки про­ти по­мислів три­вож­них. І два коші, слов'янський і ла­тинський, Усяк по-свой­ому Все­вишнього бла­га­ли: «Те De­um», [94] - хір гримів у полі римський, «Тебе, ми Бо­га хва­лим», - ви співа­ли, А спільні во­ро­ги суміли й тре­пе­та­ли…» - XXXVIII «Отим-то й ба! - оз­вав­ся тут ста­ренький Чернець, стро­итель «царст­вен­ної» Лав­ри. Вже впо­равсь ко­ло куб­ка, був п'яненький, Не до­ба­чав га­разд і в оку­ля­ри. - Те De­um ва­ше нас пе­респіва­ло: Було во­но, ма­буть, аж геть ро­та­те, Що всю Ост­рож­чи­ну мов по­ков­та­ло, - Усі хліби ду­ховні, всі па­ла­ти, А нам зос­та­ви­ло му­жичі тільки ха­ти. XXXIX Колись з Ост­ро­га, [95] з Дуб­но­го, [96] з Зас­ла­ва [97] До Лав­ри панські їзди­ли рид­ва­ни, І се бу­ла їй і ко­ристь, і сла­ва, Що йшли возів за ни­ми ка­ра­ва­ни. Колись чен­цям червінця­ми пла­ти­ли За па­на­хи­ди та со­ро­ко­вус­ти, Що над мо­ща­ми шлях­ти­чам слу­жи­ли. Тепер панів чорт­ма; пе­че­ри пусті: Одна муж­ва со­пе, на­ло­пав­шись ка­пус­ти. XL А ко­за­ки хо­ва­ються з гро­ши­ма, Акафістів не вельми-то ба­жа­ють. Їм не сверб­лять гріхи їх за ву­ши­ма: Своє й чу­же бай­дуж­но про­пи­ва­ють. Про церк­ву рідко хто з них спо­га­дає Після му­зик, танців та по­гу­лян­ки, Да й сей до нас на про­щу при­бу­ває, Однісши гріш ос­танній до шин­кар­ки… Не з роз­коші ко­зак і шлях­ту об­ди­рає. XLI Це все Те De­um ва­ше на­ро­би­ло, Пекельне сло­во, мов огонь же­ру­ще… Із Русі щед­рої во­но нам по­ро­ди­ло Перевертнів за­пек­лих код­ло злю­ще. Воно й під кня­зя Ва­си­ля нак­ла­ло [98] Чу­жих яєць, мов під дур­ну сіду­ху, В йо­го синів і до­чок на­ди­ха­ло Латинського не­на­вид­но­го ду­ху, Труїло бідну Русь, як не­обач­ну му­ху. XLII З Зас­ла­ва й Ост­ро­га зро­би­ло двері, Щоб ни­ми про­вес­ти до нас ла­тинст­во, Гидкі, без­божні, ідольські хи­ме­ри І підгор­ну­ти Русь під єзуїтство. Один ще тільки хліб зіставсь ду­хов­ний, - Ви хо­че­те й йо­го в ченців од­ня­ти, Щоб в унії ди­явольській цер­ковній Одступникам стольці по­роз­да­ва­ти І се­ред Лав­ри в нас Те De­um заспіва­ти!» XLIII Погладив голі що­ки Обор­ницький: Се був умов­ле­ний знак. До­га­дав­ся Гербований по­пи­хач єзуїтський І, куб­ком стук­нув­ши, за шаб­лю взяв­ся. Рече: «Вельмож­ний па­не Пле­те­нецький! Се ко­ро­леві ганьба і всій шляхті, Що так пе­ред пос­лом язик чер­нецький Розляпавсь у твоїй чесній па­латі, Мов пе­ред хло­па­ми у простій хлопській хаті. - XLIV І вда­рив­ши се­бе в па­церні гру­ди, - Клянусь моїми пред­ка­ми, мій па­не, Котрим ніхто не зав­да­вав огу­ди, Се привітаннє в вас гос­тей по­га­не! Коли б йо­го не ря­са зак­ри­ва­ла, Сього чен­ця ста­ро­го і п'яно­го, Моя б шля­хетська шаб­ля так ска­ра­ла, Що і до су­ду б не за­був су­да страш­но­го… Чи в вас в мо­нас­тирі та­ких бу­яків мно­го?» - XLV «Чудні у те­бе, па­не бра­те, речі, - Озвавсь до нього спрос­та Пле­те­нецький, - Спитай, чи мно­го ко­заків у Січі; Козацький зви­чай там, а тут - чер­не­чий. Коли б ми не бу­ли такі бу­яни, Давно б у Лаврі в дзво­ни в нас дзво­ни­ли Короткохвості римські обізя­ни, А го­ля­ки такі, як ти, слу­жи­ли І пра­вос­лав­ний мир ан­тих­рис­том ду­ри­ли». - XLVI «Бунт! Зра­да! Ґвалт! - гук­не тут Обор­ницький, Покинувши хо­ду ти­ху ко­ше­чу І всі свої зви­чаї єзуїтські, - Чернець роз­бу­до­ра­жив кров чер­не­чу. - Антихристом!.. О, ро­де суєвірний! Невіжества Со­до­ме [99] ока­ян­ний! Kлeвeт пас­куд­них мот­ло­ху невірний! Сліпого бе­зувірства слу­го п'яний! Да сни­дуть на те­бе всі бурі й гур­ри­ка­ни!..» ДУМА ТРЕТЯІвернуться

94

- Католицький церковний спів, що виконується як вдячний Богові; молебень (лат.). - Ред.

вернуться

95

- Острог - місто в Рівненській області на р. Вілії, відоме з 1100 р., значний національно-культурний центр.

вернуться

96

- Дубно - місто в Рівненській області на р. Ікві, відоме з 1100 р.

вернуться

97

- Заслав - місто на Волині на р. Горині. Колись називався Ізяславлем, відоме з 1127 р.

вернуться

98

- Князем Василем звано Костянтина Василя Костянтиновича Острозького.

вернуться

99

- Содом - у Ветхому Заповіті - одне із двох міст (інше Гоморра), жителі яких були дуже розпусні і за це їх Бог знищив вогнем із неба. Біблія зазначає, що Содом і Гоморра знаходились у долині Сілим, де тепер Солоне море.