Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 8

8

Х Так си­на сей са­ма­ря­нин [38] нав­чає, Бистрого, як лег­ка стріла, Ах­ме­та, І ми­ло­сер­де він, і злість яв­ляє В ім'я сво­го про­ро­ка Ма­го­ме­та. Сусід страш­ний для Польщі й Ук­раїни! Бог та про­рок; не хо­че більш він зна­ти Ніякої свя­щен­ної докт­ри­ни… Світ, прав­да, честь - оце йо­го дог­ма­ти: Світ у Ко­рані, честь і прав­да у бу­латі. XI «Мечем Кри­ва­вим я зо­вусь, мій си­ну, В ім'я То­го, хто ми­ло­серд без міри, Хто за­повідав нам ме­ту єди­ну - Всю зем­лю по­ко­ри­ти правій вірі. Тяжкі гріхи впи­ни­ли предків на­ших Од нас­ту­пу на землі хрис­ти­янські: За брехні на­ших гетьманів най­стар­ших Аллах вер­нув їх під царів по­ганських, І, мов об ске­лю, ми б'ємось об му­ри лядські. XII Колись дав­но, мій си­ну, на За­ході, Де не­бо на­хи­ли­лось над зем­лею, І мо­ре-оке­ан гу­ляє на сво­боді, Облігши світ бе­зод­нею своєю, - Ми всі царст­ва бу­ли за­во­юва­ли, Розкішне Біле мо­ре, [39] мов ру­ка­ми, З За­хо­ду і Вос­то­ку обійма­ли, Під гор­дий Рим хо­ди­ли бай­да­ка­ми, Із пиш­них ба­зи­лик прес­то­ли срібні бра­ли. XIII Тепер у тих царст­вах си­дять по­га­не, І ко­ролі їх ли­жуть папі но­ги, А пра­вовірні наші му­сульма­не І від ко­зацт­ва доз­на­ють три­во­ги. Но прий­де час, що, мов на морі хвилі, Ми вста­не­мо страшні пе­ред джа­ву­ром. Не обо­ро­няться по­ганці не­чес­тиві Ні шаб­лею, ні по­ро­хом, ні му­ром… На по­жа­рищі в них ми ста­не­мо аву­лом. XIV Осман, [40] ви­со­кий учень мій в ли­царстві, В ко­го я ду­шу влив по­лом'яную, Тепер си­дить, як бо­жест­во, на царстві І на­го­то­вив їм вой­ну страш­ную. Про се ж то ми й ру­шаєм до Ду­наю… Я матір по­ве­зу до ро­ду в гості, А ти з Доб­руджі [41] та з лісно­го краю Отабориш во­юв­ників при мості. Сю пра­цю я тобі з бра­та­ми по­ру­чаю. XV Вже наш ясир дійшов до Ца­рег­ра­да, А всі до­бут­ки, пев­но, за Ду­наєм… Жде від Ос­ма­на щед­ра нас наг­ра­да, Та й по ба­за­рах гро­шей наз­би­раєм… Простуй, Ах­ме­те, в юрт, щоб за­раз ма­ти Відхаяла сю бідо­лаш­ну жінку, А я проїду повіз наші ча­ти, І бу­ду в юрті за ма­лу хви­лин­ку. Всіх мурз із їх кошів ве­че­ря­ти поз­ва­ти. XVI Сьогодні по ве­чері бу­де ра­да Про все, як нам до­ро­гу сю верс­та­ти. Кликни по ча­ба­ну до нас із ста­да… Та щоб відха­яла сю ба­бу ма­ти. Нам сто й три­над­цять раз по­веліває Святий Ко­ран на вбо­гих і не­щас­них Дивитись так, як з не­ба по­зи­рає Аллах на нас, ко­зя­вок бідо­лаш­них: Він ми­ло­сердієм нам ду­шу на­ди­хає».

ПІСНЯ ТРЕТЯ

ДУМА ПЕРВА Над сте­па­ми сон­це сяє, Вітер по­ди­хає, Подихає, мов у коб­зу Тихострунну грає. Поначіплювано гус­то Струни зо­лотії На сте­пи, бал­ки з річка­ми, Байраки крутії. Сяє сон­це, вітер віє, Тирсу на­хи­ляє, До стру­ни стру­на на кобзі Стиха про­мов­ляє. Бачиш оком, чуєш ухом, Серцем ро­зумієш, А ска­за­ти-заспіва­ти Голосно не вмієш. Несказанно, не­ви­мов­не Кобза про­мов­ляє, І свя­ти­ми по­чут­тя­ми Серце на­ди­хає, І воз­но­сить сер­це вго­ру Від зем­но­го ло­на, Мов кри­латі ду­хи-коні Бога Апол­ло­на [42] Щоб спог­ля­ну­ло з-під не­ба На се жизні мо­ре, Де, мов хви­ля го­нить хви­лю, Віра віру бо­ре; І ши­ро­кої наб­ра­лось Правди та сво­бо­ди, Що на­сильство витісняє З людської при­ро­ди; І по­езії спа­сен­ним Надихом спов­ни­лось, До всіх вір і всіх язиків Рівно при­хи­ли­лось. І по­езії, й бра­терст­ва Праведним натх­неннєм До всіх крот­ких ду­хом крот­ким І бла­го­во­леннєм. ДУМА ДРУГА Рушив табір, і в концерті Скрип коліс гарбових Злився з копотом і ржаннєм Коней табунових І, мов стадо голубине Замигтіло крильми, Крутять в полі веремія Делібаші кіньми. Кругом табору танцюють Той танець татарський, Що не раз крутив-морочив Голови лицарські. На юнаків-делібашів Старці позирають, Про свою юнацьку славу Любо споминають. І холодне в грудях серце Гріє кров гаряча, І завзятість оживає У душі козача. На юнаків-делібашів Дивляться дівчата, І мов іскрами стріляють Зорі-оченята. Познають своїх летучих, Що, мов блискавиця, В степових пилах, у тучах Зникне й загориться. Про юнаків-делібашів Кобзарі співають, Дзвонять в струни, невмираків Хвалять-прославляють. Обгорнула юрт молодіж, Мов густії тучі, Що вітрами гонить-крутить Гуррикан летючий. Серед юрту гарби-будки Стиха коливають; Білі поли, мов лебіддє, Крила надимають. І кричать колеса в будках Серед співу й дзвону, Як колись в нас на Посуллі [43] Заволоки з Дону. Се доспівувалась пісня, Що діди Бояни [44] Древнім русичам, нам рідним, Голосно співали. Під перстами в них живії Струни промовляли І хоробрим золотії Славу рокотали. І, мов стадо лебедине, Співи розлітались, Не в одній вони людині Любо відзивались. І лицарське на Вкраїні Серце залунало І луну із серця в серце Аж до нас дослало. І ясним, незлобним оком Світ ми обіймаєм, Між Заходом і Востоком Бучі споминаєм. І вбачаємо в тих бучах Спільну жизнь єдину: Про Гординщину [45] сумуєм І про Україну. Лях, москаль, татарин, турчин Проміж себе браттє: Розлучило їх попівське Нависне завзяттє, Як любові й правди Бога Без попа познаєм, - Всіх братів ми до одного Серцем привітаєм. Як туман попівський зникне В сяєві науки, Міліонам по всім світі Буде менше муки. вернуться

38

- Самарянин - житель Самарії, спершу біблійного міста, а згодом області в Палестині

вернуться

39

- Білим морем звали турки море Средиземне з його Іонікою.

вернуться

40

- Осман - Йдеться про Османа II (1605-1622), турецького султана з 1618 р. За його правління турецькі війська зазнали поразки у Хотинській війні 1620-1621 pp. Уклав у 1621 р. Хотинський мир. Згодом був убитий яничарами.

вернуться

41

- Добруджа - історична область між нижньою течією Дунаю й узбережжям Чорного моря. Південна Добруджа тепер перебуває у складі Болгарії, Північна - Румунії.

вернуться

42

- Аполлон - у давньогрецькій міфології син Зевса і Лето, брат Артеміди. Був богом музики, проводирем муз. Згодом набув дару насилати хвороби й виліковувати їх, провіщати майбутнє.

вернуться

43

- Місцевість навколо ріки Сули, лівої притоки Дніпра (тепер у Сумській і Полтавській областях).

вернуться

44

- Боян - славетний давньоруський співець-гусляр другої половини XI - початку XII ст. Згадується у «Слові о полку Ігоревім». Тут Боян вживається у загальному значенні: співець, гусляр, кобзар.

вернуться

45

- Гординщина - Очевидно, йдеться про ординщину: період монголо-татарського іга - традиційну назву системи експлуатації руських земель, встановлену після нашестя орд Батия в середині XIII ст. Остаточно скасовано у 1480 р.