Байки - Руданський Степан Васильевич - Страница 1

1

Руданський С. В.

БАЙКИ

ЛЕВ І ПРОЛЕВ (ЛЕВ І ЦИГАН)

Іде циган по діброві (Десь лихе носило), При нім пара вареників, Люлька та кресило. Чорний, темний, як та хмара, По лісі блукає: Іскривився, курить люльку… Аж Лев вибігає. Вибігає, став, питає: «Хто ти, чорний враже?» «Скажи перше, хто ти, враже?» – Циган йому каже. Стрепенув звір головою, «Я Лев», – промовляє. «Ти Лев собі, а я Пролев!» – Циган відвічає. «Ходім битись!» – Лев говорить. «Та ходімо, враже! Тілько я ще не обідав», – Циган йому каже. – Як даси чого поїсти, Трохи підкріпитись, Тоді піду із тобою В чисте поле битись!» «Та нічого, – Лев говорить, – З тобою робити! Мушу тобі на закуску Хоч телицю вбити!..» І кинувся межи стадо, Телицю вбиває; Шабатує пазурами, Шкуру іздирає. Оббілував, як годиться, Сів коло телиці; А цигану дає шкуру І шле до криниці: «Біжи, – каже, – до криниці, Та не забавляйся: Як набереш води повну, Бігцем повертайся!» Пішов циган, не вертає, Сидить та й копає… Лев приходить. «Що ти робиш?» – Цигана питає. «Таже бачиш, що я роблю: Криницю копаю! Що я тобі шкурлатами Все черпати маю?! Принесу тобі криницю, Та й роби, що знаєш!» «Ну, небоже, – Лев подумав, – Добру силу маєш!..» І нагнувся, сам за шкуру, Води набирає, А цигана за дровами У ліс посилає. Пішов циган, не вертає, Тілько дуби в’яже… Лев приходить: «Що ти робиш?» – Циганові каже. «Таже бачиш, що дубину Докупи збираю; Отак візьму усю разом Та й повириваю!..» Подивився Лев могучий, Махнув головою: «Оце, – думає, – на лихо, Здибався з бідою!..» Бере його до телиці Живо відсилає, А сам дуба молодого При землі ламає. Зламав дуба молодого, На кряжі кряжує Та й, сердешний, нагадався, Що вогню бракує… Приніс дрова та й гадає, Де вогню узяти. Але циган йому каже: «А що, Леве-брате? Вдарим в камінь пазурами! Хто вогню добуде, То той у нас і без бійки Найсильніший буде!» Пішли вони до каменя, Разом поставали, Як ударив Лев у камінь – Пальці позлізали… Заревів Лев, підняв лапи, Лапи об’юшило! А наш Пролев добуває Губку та кресило. Як ударив – скала ціла В іскрах загоріла І доразу суха губка Димом задиміла… Ідуть вони до телиці, Вогонь розкладають; Розбатовують телицю, Стегна запікають. Запікають тлусті стегна, Обід спорядили, Спорядили обід пишний, На двох розділили. Посідали і балюють: Лев аж припадає; А що циган вже й наївся, – Решту розкидає. А за ним голодні птахи Купами літають; Що розкине, поїдають Та розволікають. Лев поглянув – його Пролев Вже й кісток не має, Лежить собі проти сонця, Живіт вигріває. «Що, Пролеве, будем битись?» – Лев несміло каже. «Та вже ж битись, не миритись! Але чекай, враже: Возьми перше стисни камінь – Як води добудеш, То тоді ти і без бійки Найсильнішим будеш!..» Бере камінь Лев у лапи, Потряс головою; Як потисне… камінь тріснув, Сиплеться мукою… «Видиш, враже, – циган каже, – Й води не добудеш! Та як же то ізо мною Боротися будеш? Отак тисни, як я тисну» – Циган промовляє Та руками вареника Щосили стискає. Заюшила сироватка… «Видиш, – циган каже, – Що вас двадцять таких левів Того не докаже!» Та ще лучче вареника Перед Левом тисне! «Ану тепер, – каже циган, – Хто з нас лучче свисне?» Підійнявся Лев могучий, Як на лапи стане, Та як свисне, та як клясне. Аж волосся в’яне!.. «Тепер я вже, – циган каже, – Тілько не дивися! А то й очі повилазять, І сам повалишся!» Лев нагнувся, сплющив очі, Стоїть, ані писне… А той його ломакою Як під вуха свисне! Зашуміло, загуділо, Й задзеленькотіло, І в очах стома свічками Запалахкотіло… «Не чорти ж мені надали З тобою зчепитись… Ні, небоже, що вже хочеш, А не буду битись!» «Е, боїшся, бісів Леве! – Циган став казати, – Неси, враже, шкуру грошей До моєї хати: Тоді тілько я з тобою Миром помирюся… А не хочеш, то я зараз Із тобою б’юся!..» Став, подумав Лев могучий: Нічого діяти! Коли хоче біда грошей, То тра біді дати… Бере шкуру, йде за грішми, Повну набирає, Несе її за циганом, Аж чоло впріває… Привів циган його в кузню Межи циганята. «Скидай, – каже, – Леве, шкуру, Ото моя хата!» Лев скидає йому шкуру, Кузню оглядає; Аж циганя із-під вугля Штабу витягає. Розпалилась тая штаба, Світить і біліє, Розсипає кругом іскри… Жаром червоніє… «Що то, брате, за відміна?» – Лев почав питати. «А попробуй, – циган каже, – То сам будеш знати!» Як вхватився Лев за штабу – Боже, твоя воле!.. Завертівся, замотався Та кулею в поле!.. «Нехай же їм сто чортяків! Каже коло ліса. – Щоб минутку ще потримав, То б згорів до біса!..»