Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 2

2

НЕ ЗНАЄШ ТИ ГО­РЯ...

1 Не знаєш ти го­ря, Не відаєш жа­лю, - Щасливий ти, дядьку Прохоре-ковалю! Заліза пу­да­ми І на­чин­ня маєш, Сядеш у світлиці - Думоньку га­даєш. І га­даєш ду­му: Скільки пудів взя­ти, Щоб, на ди­во світу, Штабу ізку­ва­ти. І вдруг твої слу­ги Вугля на­си­па­ють, Широкії міхи Вогонь роз­ду­ва­ють. Горить чор­не вуг­ля, Горить, не зга­сає, Залізо ка­литься, Іскри роз­си­пає. Залізо збіліло - Хватаєш кліща­ми, Кладеш на ко­вад­ло, Вариш мо­лот­ка­ми. І го­то­ва шта­ба, І не маєш. Жа­лю… Щасливий ти, дядьку Прохоре-ковалю! 2 Пішов і я, дядьку, Від батька на во­лю: Сиджу на чу­жині Кую свою до­лю. Заліза і сталі Я не по­ку­паю, Начиння і куз­ню Свою рідну маю. Сильні міхи ду­ють, Залізо біліє; Кладу на ко­вад­ло - Рука мені мліє. І тяж­ко, і важ­ко Молот підійма­ти, Бо ніко­му, вид­но, Мені по­ма­га­ти. Підійму я мо­лот, По залізу вда­рю, Но шта­бу до шта­би Ніяк не при­ва­рю. Та як при­ва­ри­ти: Піску я не маю. І ся­ду я з го­ря, Думоньку га­даю. І га­даю ду­му: Ой бо­же мій, бо­же! До ко­го я вдам­ся? Хто мені по­мо­же? 3 Піду я до батька, До рідної неньки… "Но, батьку мій, батьку, Голубе си­венький! Шістнадцять літ ру­ки На ко­го ро­би­ли? Чи ж ти іще досі Не ви­ро­бив си­ли?" А бра­ти мо­лодші, Сестра моя рідна - До ко­го приг­неться Головка їх бідна? І німіє сер­це, І не зно­шу жа­лю, - Вдаюся до те­бе, Прохоре-ковалю. Прохоре-ковалю, Моя ти ро­ди­на, Я ги­ну в чу­жині, Як тая би­ли­на. Я ги­ну, а міг би Ще си­лоньку ма­ти І не да­ром зем­лю Сирову топ­та­ти. Поможи, Про­хо­ре, На до­лю хо­ро­шу; Рублів п'ятьде­сят лиш У те­бе я про­шу. Рублів п'ятьде­сят лиш, А більше не тре­ба; Пошле тобі гос­подь Сто раз більше з не­ба. 4 Будь спокійний, дядьку, Я те­бе впев­няю: Не пу­щу їх мар­не І не про­гу­ляю. Не пу­щу їх мар­не І не про­гай­ную, Складу на на­уку Свою до­ро­гую. І як гос­подь зво­лить Кілька літ нам да­ти, Віддам тобі гроші, Як за­хо­чеш взя­ти. Но як, не дай, бо­же, Згину на чу­жині, Зумилосердися На моїй ро­дині! На моїй ро­дині Ти зми­ло­сер­ди­ся, А за мою ду­шу Богу по­мо­ли­ся. Тим ча­сом, ко­ва­лю, Здоров зос­та­вай­ся. Пришли, не ску­пи­ся Довго не ва­гай­ся. Довго не ва­гай­ся, Не зав­да­вай жа­лю, Бо й так мені го­ре, Прохоре-ковалю!..

21.V 1857

НАД КОЛИСКОЮ

Спи, ди­тя моє, ти - жит­тя моє! Спи, ди­тя моє крас­не! Поки со­неч­ко не за­па­литься, Поки місяць не згас­не!.. Спи, ди­тя моє, ти - жит­тя моє! Тілько щас­тя і долі! Будеш цілий вік, як той чор­ний віл, У ярмі і не­волі! Тілько гу­бонька за­ле­пе­четься, Слаба ніженька ста­не, Слаба ру­ченька пе­рех­рес­титься - Твоє го­ре нас­та­не. Не підеш з дітьми, не по­ба­виш­ся На пу­ховім пісоч­ку, Не прий­деш сю­да, не по­ло­жиш­ся, Не зас­неш в хо­ло­доч­ку!.. Не з дітьми підеш - панську че­ре­ду Поженеш ти на по­ле!.. Не пісок м'який - стер­ня ост­рая Босі но­ги на­ко­ле!.. І від со­неч­ка не схо­ваєшся За відо­ра­ну ски­бу; Зав'ялить те­бе в полі со­неч­ко, Як ту в'ялую ри­бу!.. І не раз сльоза із очей спа­де На за­па­лені гру­ди, І сльозу твою тілько бог їден З не­ба видіти бу­де! Станеш хлоп­цем ти, ста­неш па­руб­ком, Тобі все їдна до­ля: Череда ми­не, най­де пан­щи­на - Їдна й тая ж не­во­ля. І що бо­жий день оса­ву­ла йде: Ти вста­вай до ро­бо­ти!.. Ти вста­вай, ро­би від неділеньки До са­мої су­бо­ти… І що бо­жий день бу­деш до світа До ро­бо­ти вста­ва­ти; Свою си­лоньку ні собі, ні мні, А па­нам ви­роб­ля­ти. А там па­нові не впо­до­бав­ся, Писарині яко­му, - Ноги зди­ба­ють, ру­ки спу­та­ють І зве­зуть до прий­ому. Станеш го­лий ти у при­сутствії, Як ро­ди­ла тя ма­ти… І зач­нуть те­бе па­ни з дох­то­ром, Мов ко­ня, ог­ля­да­ти!.. І заб­ри­ють лоб - і до церк­ви враз, Там при­ся­гу про­ка­жуть; У мун­дир вбе­руть, оруж­жо да­дуть, Світ навіки зав'яжуть! Поженуть те­бе в чу­жу сто­ро­ну, І зач­нуть мушт­ру­ва­ти, І при­каз да­дуть - мо­ву рідную На чу­жую зла­ма­ти… І на­ло­миш­ся, і за­бу­деш ти Свою мо­ву рідненьку, Спом'янеш не раз не по-рідно­му Свою рідную неньку… А прий­де війна - зло­жиш го­ло­ву!.. Де і хто по­хо­ває? Не зга­дає мир, не спи­тається, Хіба бог спам'ятає!.. Спи ж, ди­тя моє, ти - жит­тя моє! Спи ж, ди­тя моє крас­не! Поки світ стоїть, по­ки з міся­цем Враз і сон­це не згас­не!..