Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 18

У апостола Павла є цікавий в цьому контексті вірш:

“Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить він зовсім для нас?..»” (1 Коринфянам, 9 розділ, 9 вірш).

Так! Слово Боже для нас і про нас! І всі персонажі його – як люди, так і тварини; як історичні події, так і природні явища значною мірою (а інколи й виключно) суть символи, за якими приховується той чи інший духовний зміст. Отже, для того, аби зрозуміти написане, необхідно у першу чергу оволодіти духовною символікою Святого Письма.

Що означають слова Господні: “Не кидайте перел своїх перед свиньми…”? Яких “перл”? Перед якими “свинями”? І що то за “пси”, яким не вільно давати святого? У третій книзі Біблії – “Левит” – уміщено відомий Закон про чисте й нечисте, з якого ми дізнаємося про те, яке Боже створіння вважається чистим, а яке ні. Насправді тут з’ясовуються зовсім не гастрономічні питання: що нам їсти, а що ні. Бо ж сказано: “Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, – бо «Господня земля, і все, що на ній»!”; та “Не те, що входить до уст, людину сквернить, а те, що виходить із уст, те людину сквернить… Що ж виходить із уст, те походить із серця, – і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює…” (див. 1Кор. 10.25–26; Мф. 15.11,18–20). Про духовні речі тут іде мова, а не про буквальну їжу! Біблія – не книга кулінарних рецептів…

То яке ж створіння (тепер зрозуміло, що йдеться власне про людей) є чистим, а яке ні? Запам’ятати градацію чистоти в дійсності зовсім не складно. Чисті створіння повинні відповідати двом умовам: по-перше, мати “роздвоєні ратиці”, а по-друге – “жувати жуйку”, – оцих нам можна “їсти”. “Їсти” – тут сприймати їх у серце своє, спілкуватися з ними, дослухатися до них, чинити як вони (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене...” (Івана, 4.34)).

“Оце та звірина, що будете їсти зо всієї худоби, що на землі:

Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом, що жує жуйку, – її будете їсти…” (Левит, 11 розділ, 2–3 вірші).

Що то є “роздвоєні ратиці”? Ратиці це те, на чому тварина стоїть, – тут власне основа, фундамент життя людини. І ці “ратиці” мусять бути роздвоєними! Людина не повинна “усіма чотирма лапами” (як пес!) стояти на землі – на земному, матеріальному. Розділяй матеріальне й духовне, земне й небесне, світське й церковне. Розділяй, і на цьому стій! “Роздвоєні ратиці” – суть символ сповідування певної ідеології, віри, ознака того, що не хлібом єдиним живе людина, але й словом, – власне ознака духовності. Втім, духовність ця буває різною! Як сказано: “Та й демони вірують, – і тремтять” (Якова, 2 розділ, 19 вірш)...

А що є “подвійне жування”? У тій же книзі “Левит” читаємо: “…І щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим” (Левит, 10.10). Ось це-то розрізнення, це проникнення крізь букву в дух і є насправді “подвійним жуванням”. Свиня ковтає усе підряд, натомість овечка “розжовує”, відділяє чисте від нечистого, святе від не святого. “Розжовує” – це означає шукає істину. А якщо шукає, то й знаходить її! Бо хто шукає – той і знаходить; хто стукає – тому й відчиняють. І істина ця – в єдиному слові: Возлюби! Возлюби, а для цього змирись. Смирення – це і є духовне вчення Христове, дорога, що веде до спасіння…

Таким чином, бачимо ніби три символічно окреслених типи людей (насправді цих типів значно більше, але для спрощення приймемо три). Це: “овечки”, “свині” та “пси”.

“Овечки” – мають віру й постійно шукають істину.

“Свині” – також мають віру, сповідують певну духовність, але істини не шукають, а значить і не знаходять. Чому й не розжували Господнього: “Возлюби, а для цього змирись…”, не є смиренними, а отже й нечисті перед Богом.

І, нарешті, “пси”. “Пси” – це ті, хто є повністю матеріальні, чий бог – черево, а ідеологія зводиться лише до “ковбасних інтересів”. Пси не лише не шукають правди, але й сміються над нею, зневажають Закон Божий, що є огорожею Церкви, – біблійною мовою “мочаться на стіну”.

А тепер сила:

“Не давайте святого псам” – тут не давайте “псам” приводу для глузування над словом Божим, над вірою, над благодаттю: “Тому-то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий” (Амоса, 5 розділ, 13 вірш).

“Не сипте перел своїх перед свиньми” – читай: “не відкривайте душу свою перед тими, хто є нелюбовний, несмиренний, хто не розжував істини Господньої”. І недаремно сказано: “перел своїх”, а не Божих! Словом Божим таких врозумляй, проповідуй. Свиня – не пес: сіє Сіяч й при дорозі, може яка зернина і проросте. Але своїх перл – перл своєї душі – не відкривайте! Бо вони зневажать їх (“потопчуть ногами своїми”, насміються над вами), ба більше, ще й використають їх проти вас (“обернуться, та розшматують вас”)...

СПАСІННЯ. У ЧОМУ ВОНО?

З листа читача: Спасіння – одне з найголовніших понять життя християнина. Одначе, розуміти його можна по-різному...

Відповідь: Слово “спасіння” свідчить саме за себе – це спасіння (вирятування) від чогось небезпечного. І розглядати феномен спасіння необхідно у першу чергу саме в цьому, точному його змісті. Так в чому ж воно, спасіння, і, головне, від чого?

Безумовно, мова йде про спасіння від бід і страждань як результатів прокляття гріха, – спасіння від нещастя, яке (спасіння) в кінцевому результаті приводить до щастя (блаженства) з Христом в Царстві Отця нашого Небесного, і саме є оцим самим щастям: “…і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!” (Об’явлення, 21 розділ, 4 вірш).

Таким чином, спасіння – це ніщо інше, як духовна Пасха Господня. Пасха – староєврейською “песах”, “пасахті” (українською – “перехід”, “перескакування”), – благодатне відродження в Бозі, перехід від рабства гріха до свободи духу. І здійснюється ця Пасха, це спасіння, на трьох етапах людського буття:

як спасіння від проблем, породжених прокляттям гріха іще тут, на землі, при житті у фізичному (точніше біологічному) тілі (“Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали…” (Івана, 10 розділ, 10 вірш));

як спасіння від Страшного Суду Господнього у момент переходу в світ невидимий – фазис виходу із грубофізичного тіла та воскресіння у тілі тонкому, ефірному (“Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, – життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя …” (Ів. 5.24));

і, нарешті, як радість вічного спасіння від мук та від повного знищення разом із змієм, драконом та лжепророком у “озері, яке горить огнем і сіркою” (див. Об. 20.10; 21.8; 22.14–15).

ПРІОРИТЕТИ ЛЮБОВІ

Запитання: У Божих Заповідях сказано: “Возлюби ближнього свого…” Але цих “ближніх” у нас досить-таки багато. Це і рідні наші – близькі та далекі родичі. Це й друзі, і колеги по роботі. Це, нарешті, й зовсім незнайомі нам люди. Кого ж із цих ближніх вважати найближчим а, отже, і найбільше возлюбити?

Відповідь: Любов – це духовне почуття, і вона аж ніяк не піддається регламентації. Хоча, безумовно, існують й об’єктивні моменти, які можуть, і повинні слугувати орієнтирами у житті кожного християнина. Тому я дозволю собі поглибити зміст запитання, дещо розширити його межі, піднявши до рівня визначення пріоритетів нашого життя взагалі. А висвітлю я це питання через призму закону Божого.

Саме закон Божий, десять Заповідей дає нам вичерпну інформацію стосовно пріоритетів, що їх розставив Господь у нашому житті. Що в нас повинно бути на першому місці, що на другому, що на останньому. Як відомо, Закон був даний народові Божому на двох кам’яних таблицях (скрижалях): на першій чотири, і на другій шість. Заповіді першої скрижалі висвітлювали (регламентували, узаконювали) відносини людини із Богом. Другої – з ближніми та матеріальним світом взагалі. Це розділення, власне, відповідає новозавітному: Возлюби Господа Бога свого усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма силами своїми та всім своїм розумом (перша скрижаль); та ближнього свого, як самого себе (друга).