Поезії - Франко Иван Яковлевич - Страница 2

2

ЕЙ, ДУ­МИ ЗО­ЛОТІЇ...

Ей, ду­ми зо­лотії, Насіння чис­те, Коли ваш плід доспіє І во­ля блис­не?.. Глядіть, бра­ти, дов­ко­ла: Весна йде з не­ба! Не справ­ле­но ще по­ля, Як то­го тре­ба; Не вки­не­но ще всю­ди В ріллю насіння, А се ще пра­ця й тру­ди На по­коління! Хто сіє, той не за­раз Збирає пло­ди, І овоч рве не за­раз, Хто сад го­ро­дить; А той, хто кров'ю влас­нов Зливає ни­ву І сіє в ню зав­час­но Думку прав­ди­ву, Чи мо­же він жа­да­ти Такого ди­ва, Щоб завт­ра вже зби­ра­ти По сівбі жни­ва?..

4/IV

ШЕВЧЕНКО І ПОКЛОННИКИ

Апостол прав­ди і на­уки, Котрого ждав ти день по дню, Прийшов, прос­тяг по­тужні ру­ки, - І легіон ім'я йо­му. Но ті, що зма­леньку кор­ми­лись Дум твоїх скорб­них мо­ло­ком, Що всьому світові хва­ли­лись Тобою, с в о ї м співа­ком, Ті, як но­во­го гос­тя вздріли, Позатикали ву­ха всі, А то й в поліцію побігли, Низькопоклонники твої.

5/IV

ТИ ЗНОВ ОЖИ­ВАЄШ, НАДІЄ!

Ти знов ожи­ваєш, надіє! Світліє ду­ша, мо­лодіє… І сер­це живіше б'є в гру­ди… О сер­це! О во­ле! О лю­ди! До мої тюр­ми по­ра­ненько Застукала во­ля ле­генько: "Встань, си­ну, вже день далі бу­де!.." О во­ле! О сер­це! О лю­де! О во­ленько-ма­ти, єди­на, Завчасно збу­ди­ла ти си­на, - Тягяр ще ле­жить ми на гру­ди… О сер­це! О во­ле! О лю­ди! Тягар той ми віддих спи­рає, А ру­ки лан­цюг ми три­має, - Тягар се людської осу­ди… О во­ле! О сер­це! О лю­ди! Но во­ля лиш шеп­ну­ла сло­во, І я підійма­юсь на­но­во, - Проч пу­та й тяжкі пе­ре­су­ди! О во­ле! О сер­це! О лю­ди!

12/VI. Стрий

МЧИТЬСЯ БЛИС­КУ­ЧА КА­РЕ­ТА...

Мчиться блис­ку­ча ка­ре­та, Гордо в ній дуєсь ба­гач, Гуркотом своїм ко­ле­са Людський заг­лу­шу­ють плач. Плач, що ріков без­ко­неч­нов Ллється ко­ле­сам услід, Плач, що ви­па­лює довгі Борозди в ли­цях сиріт. Руку прос­тяг до ка­ре­ти Старець-каліка хро­мий… "Пане, то­ва­риш твій давній Просить о да­ток ма­лий! Тямиш, у бою кри­вавім Поруч ішли ми оба… Спис, що влу­чав в твоє сер­це, В мой­ому тілі заст­ряг!.." "Проч, ти, влізли­вая жа­бо!" - Крикнув му згор­да візник, Свиснув батіг… но зглу­шив тук ка­ре­ти Болісний бідно­го крик. Тільки ли­це на­боліле, Уст по­марнілих склад­ки, Тільки по­сивілий во­лос, Жили су­хої ру­ки. Голосу дрож хо­ро­ви­та, Наче тер­ни­на, в той миг В сер­це встряг­ли ба­га­чеві, - Він не за­бу­де о них! Серед гульні і утіхи Месником ти­хим, грізним, Серця пе­ку­чов гри­жею Стануть во­ни пе­ред ним. В лю­бих ро­ди­ни об­нят­тях Враз він по­ба­чить на миг Змінені ли­ця ко­хані І - клей­мо бо­лю на них. Під час ба­га­тої уч­ти Погляд ста­ре­чий, німий Хвилями в сер­це за­ко­ле, Острий, мов ніж ле­дя­ний. В сні він ча­сом му з'явиться, Старець об­дер­тий, хро­мий: "Пане, то­ва­риш твій давній Просить о да­ток ма­лий". А ко­ли в ло­жах пу­хо­вих Скону поч­несь бо­ротьба, - В хвилі послідній стрінуться Давні то­ва­риші вба. Ще раз узд­рить ті ус­та він, Очі ті зсохлі, без сліз, - Но не заг­лу­шить вже сто­ну Грохіт ка­рет­них коліс.

23/I 1880

НЕ БІЙТЕСЯ ТЮРМИ!

(Сонет) Не бійте­ся тюр­ми, о дру­ги мо­лодії! Не бійте­ся тих пут, що на ко­рот­кий час Обкручують, не­мов хо­лодні чорні змії, Безсильне тіло! Що зна­чить се все для нас? Бажається па­нам пог­раться тро­хи з на­ми, Бо ба­чать, що в тюрмі зовсім ми в їх ру­ках, Ну і обвіша­ють ста­ри­ми бренькач­ка­ми, Щоб зна­ти, як бу­ло в се­редніх ще віках. Ніщо для нас тюр­ма. Ми інші тюр­ми знаєм, Тверді, без­вихідні, уперті та живі, І про­ти них, бра­ти, бор­ню ми підіймаєм! А в тій слабій, дурній, хоч кам'яній, тюрмі Ми ба­чим тільки страх панів і понімаєм, Що панст­во їх кру­хе, як му­ри ті німі.