Тунель - Келлерман Бернгард - Страница 52

Ось який клопіт мав С. Вулф, і ніхто не міг йому тут зарадити.

Торік йому якось іще вдалося наворожити сякий-такий баланс. Поки що синдикат цілком довіряв своєму фінансовому директорові.

Часи настали тяжкі; жовтнева катастрофа спустошила ринок, і С. Вулф, думаючи про наступний січень, аж сірів на виду.

Йшлося про життя і смерть. Гроші! Гроші! Гроші!

С. Вулфові бракувало трьох-чотирьох мільйонів доларів. Власне, дрібниця. Три-чотири виграшні оборудки — і він знов відчує під ногами грунт.

Справа була варта заходу, і С. Вулф захищався героїчно.

Спочатку він кинувся в не таку небезпечну війну, в локальну. Та коли настало літо й виявилося, що його війська завойовують території надто повільно, С. Вулф змушений був прийняти серйозний бій. Не вагаючись, він пішов у вогонь. Він іще раз спробував своє щастя з бавовником, а заразом наклав руку й на олово. Якщо ці гігантські спекуляції вдадуться бодай частково, він урятований.

Місяцями С. Вулф жив у спальних вагонах і пароплавних каютах.

Він об'їхав Європу й Росію, вишукуючи позиції, на які варто було спрямувати атаку. Особисті витрати він як міг обмежив. Відмовився і від спеціальних поїздів, і від салон-вагонів. Тепер С. Вулф удовольнявся звичайним купе першого класу. В Лондоні й Парижі він позвільняв своїх «королев», що поглинали великі гроші. Дівчата захищали свої фортеці з піною на зблідлих губах. Але вони не врахували того, що боролися з С. Вулфом, який ще за рік наперед передбачив день, коли йому, можливо, раптом доведеться розпустити свій «двір», і вже кілька місяців тому передав своїх «богинь» під нагляд детективів. С. Вулф із блиском удав обуреного й довів кожній, що десятого травня, п'ятнадцятого травня, шістнадцятого травня — одне слово, такого й такого дня та була з містером Іксом там і там, інша — з містером Ігреком там і там у коротенькій «подорожі для розваг». Фонографи допомогли йому відтворити поперелякуваним «королевам» усі їхні розмови. С. Вулф показав їм, що в підлозі та стелі були просвердлені отвори, і біля кожного день і ніч чатувало чиєсь око або вухо. І коли дівчат починав бити грець, він викидав їх на вулицю.

С. Вулф гасав, ніби бог помсти, по Європі й розігнав цілу ватагу своїх полководців та агентів.

Він продавав рудники у Вестфалії й металургійні заводи в Бельгії. Він забирав, де тільки міг, свої гроші з підприємств важкої промисловості й укладав їх в інші цінності, що тепер обіцяли більші прибутки. Безцеремонно й грубо він застукував на гарячому лондонських, парижських і берлінських земельних спекулянтів, які позакупляли землю в Біскайській затоці та на Азорських островах і внаслідок кризи затримали виплату боргів. Їм довелося зазнати тяжкої поразки. Багато дрібних банків вилетіли в трубу. С. Вулф був безжалісний, він боровся за своє існування. У Петербурзі він викинув кругленьку суму чайових — три мільйони карбованців — і заволодів стомільйонною лісовою концесією у Північному Сибіру, яка давала двадцять відсотків прибутку. Потім перетворив те підприємство в акціонерне товариство й забрав половину синдикатського капіталу назад. Але обставив справу так спритно, що синдикат і далі мав майже той самий прибуток. Його маніпуляції межували з протизаконністю, але на крайній випадок він тримав напохваті чайові. С. Вулф добував гроші, де тільки міг.

Такий чоловік, як С. Вулф, хоч він невтомно й докладав усі свої знання, весь досвід, міг покладатися лише на власний інстинкт. Як математик заблукав би в лісі складних формул, коли припустився б думки, що схибив на самому початку, так і людина, подібна до С. Вулфа, могла триматися тільки з переконанням, що всі її дії — єдино правильні. С. Вулф слухався свого інстинкту. Він мав перемогти, він вірив у це.

Через гонитву по Європі у нього не залишалося часу для інших справ. Але повернутися до Америки, не навідавши батька, С. Вулф не міг. Він улаштував на цілих три дні свято, на яке зійшовся весь Сентеш. Тут, на батьківщині, в тому самому угорському містечку, де колись бідна жінка привела його на світ, С. Вулфові судилося одержати перші тривожні телеграми.

Декотрі з дрібних спекуляцій йому не вдалися, форпости його армій виявились розбитими. Першу телеграму С. Вулф байдуже сховав до кишені своїх широких американських штанів. Після другої він раптом перестав слухати співака, так ніби на якийсь час оглух, а після третьої наказав запрягти коней і виїхав на станцію. Для нього вже не існувало добре знайомого, залитого гарячим сонцем краєвиду, його погляд дивився вдалину, бачив Нью-Йорк, обличчя Мака Аллана!

У Будапешті його чекала ще одна гірка звістка: скуповувати далі бавовник для спекуляцій, не ризикуючи зазнати втрат, вже не можна було, і агент запитував, чи починати продаж. С. Вулф не знав, що робити. Він вагався. Але не через те, що розмірковував,— він просто не був упевнений. Ще три дні тому він уторгував би на бавовнику мільйони і все ж не скинув своєї ціни й не продав жодного тюка. Чому? С. Вулф знав бавовник — три роки він працював тільки з бавовником. Він знав ринок — Ліверпуль, Чікаго, Нью-Йорк, Роттердам, Нью-Орлеан, знав кожнісінького маклера. Він знав закон курсів, щодня заглиблювався в ліс біржових чисел, тонким вухом прислухався до всього світу й щодня одержував незліченну кількість телеграм, які летять ефіром і які може прийняти йі прочитати тільки той, кому відомий їхній шифр. С. Вулф був мов той сейсмограф, що відзначає найменші коливання та струси, і реєстрував кожне хитання на ринку.

З Будапешта він вирушив експресом до Парижа й аж із Відня наказав ліверпульському агентові продати бавовник. С. Вулф утрачав багато крові — його фортеця злетіла в повітря! — але в нього раптом забракло мужності ризикнути всім.

Через годину він уже пошкодував, що дав той наказ, однак скасувати його не зважився. Вперше за всю свою діяльність С. Вулф не довірився своєму інстинктові.

Він почував себе змученим, безсилим, наче після оргії, не міг ні на що зважитись і чогось ждав. Йому здавалося, мовби в його кров проникла якась виснажлива отрута. Не давали спокою лихі передчуття, і час від часу в нього підіймалася температура. Його напала напівдрімота, але скоро він прокинувся. Йому приснилось, ніби він розмовляє по телефону зі свого кабінету з представниками великих міст, і всі вони, один за одним, кричали йому в трубку, що всьому кінець. Він прокинувся, коли голоси злилися в суцільний жалібний хор, який віщував біду. Але те, що чув С. Вулф, було тільки скреготанням гальм — поїзд стишував на повороті хід. Він сів і задивився на холодне світло лампочки під стелею купе. Потім узяв записника й заходився рахувати. За цією роботою в ногах і руках у нього розлилася млість і почала вже підкрадатися до серця: він не зважувався записати голими цифрами ліверпульські збитки.

«Я не повинен продавати! — сказав він собі.— Як тільки поїзд зупиниться, я пошлю телеграму. Чому в цих провінціалів немає в поїзді телефону? Якщо я зараз усе продам, мені кінець. Хіба що олово дасть усі сорок відсотків, а це неможливо! Я мушу поставити на карту все, це останній шанс!»

Він говорив по-угорському! Це теж було дивно, адже він звик провадити ділові розмови англійською — єдиною мовою, якою можна по-справжньому говорити про гроші.

Та коли поїзд зненацька зупинився, якесь оціпеніння втримало С. Вулфа на канапі. Він думав про те, що ціла його армія з усіма резервами тепер опинилася під вогнем. І він не вірив в успіх у цій битві, ні! Голова його була напхана числами. Всюди, хоч би куди він подивився, стояли семи- й восьмизначні числа-вартові. Цілі шеренги чисел, небачені завдовжки суми. Ті числа були старанно надруковані, холодні, викарбувані з заліза. Вони зринали мимоволі, несподівано мінялися, самі перескакували з дебета в кредит або раптом зникали, ніби згаснувши. Шалений калейдоскоп, у якому з брязкотом пересипалися цифри. Мовби лускоподібний панцир, вони лунко падали всі набік, малесенькі-малесенькі, або загрозливо жевріли в порожньому чорному просторі — величезні, самотні й похмурі. Він обливався через них холодним потом і боявся, що збожеволіє. Числа були такі люті й жорстокі, що С. Вулф відчув свою безпорадність і заплакав.