Тунель - Келлерман Бернгард - Страница 74

Частина з тих, хто сидів за банкетними столами, тепер пішла додому, однак більшість залишилася. Щоб побачити поїздку Аллана, ці люди були на ногах уже понад двадцять чотири години. Багато хто найняв у готелі номер і ліг кілька годин поспати, наказавши негайно розбудити його, «коли що-небудь станеться». А на вулицях уже дощем сипалися спеціальні випуски газет...

Аллан був у дорозі.

Поїзд мчав штольнями, і на цілі милі вперед і назад відлунював його гуркіт. На закрутах він перехилявся набік, немов майстерно сконструйований вітрильник: поїзд ширяв. Він спокійно, плавно брав підйоми, немов у небо злітав аероплан: поїзд летів. Вогники в темному тунелі здавалися спалахами пострілів у пітьмі, сигнальні лампочки — мерехтливими зірками, що кидалися в круглі носові вікна торпедного катера, ліхтарі на станціях — роями метеоритів, що пролітали мимо. Тунельники (на станціях вони ховалися за розсувними залізними брамами), ці кремезні хлопці, що не зронили жодної сльози під час великої жовтневої катастрофи, на радощах плакали, коли бачили «old Mac» [95], який мчав повз них.

Ллойд сказав, щоб його розбудили о восьмій годині. Він прийняв ванну, поснідав і закурив сигару. Ллойд усміхнувся: старому тут подобалося. Нарешті йому ніхто не заважає, нарешті він далеко від людей і в такому місці, куди ніхто не пробереться! Часом він виходив прогулятися по своїх залитих світлом апартаментах — дванадцятьох розкішних, наповнених цілющим озоновим повітрям покоях, що котилися по рейках. О дев'ятій годині подзвонила по телефону Етель, і Ллойд розмовляв з нею десять хвилин. «Не кури дуже багато, тату!» — сказала Етель. Потім він перечитав телеграми. Раптом поїзд зупинився. Це була велика станція в «гарячій штольні». Ллойд визирнув в оглядове віконце й побачив на платформі гурт людей, серед якого стояв Аллан.

Ллойд пообідав, поспав. І знов поїзд зупинився. Вікна салона Ллойда були незакриті, і крізь товсту шибку він побачив з одного боку блакитне море, а з другого — незліченну юрбу. Люди щось захоплено кричали. Азорські острови! Слуга повідомив Ллойдові, що вони спізнюються на сорок хвилин — потік один із масляних баків.

Потім вікна знов позакривали. Поїзд помчав униз, і старий, висохлий, маленький Ллойд заходився від утіхи насвистувати, чого з ним не траплялося років двадцять.

Від Азорських островів поїзд вів Штром. Він дав повний струм, і стрілка на приладі показала швидкість двісті дев'яносто п'ять кілометрів на годину. Інженери захвилювались, але Штром, у якого від спеки в гарячих штольнях міг спалахнути скоріше чуб, ніж нерви, не любив, коли втручалися в його справу.

— Якщо спізнимося, це буде ганьба,— сказав він.

Поїзд мчав так швидко, що складалося враження, наче він стоїть. Вогні летіли йому назустріч, ніби іскри.

Фіністере.

У Нью-Йорку знов настала ніч. До готелів прибували гості. Телеграма про нечувану швидкість поїзда викликала новий вибух захоплення. Чи пощастить надолужити спізнення? У закладах ставили божевільні суми.

Останні кілометри поїзд вів Аллан.

Він цілу добу не спав, але збудження тримало його на ногах. Аллан був блідий, виснажений і мав скоріше задумливий вигляд, ніж радісний. Думки роями пролітали в голові...

Через кілька хвилин вони мали прибути й уже лічили кілометри й секунди. За віконцями мигали сигнальні ліхтарі, поїзд ішов угору.

Раптом різке біле світло засліпило їм очі. До вагонів удерся день. Аллан загальмував.

Вони прибули до Європи з запізненням на дванадцять хвилин.

95

Старого Мака (англ.).