Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років - Жадан Сергій - Страница 2

2

Псалом братерству брати Коени – Ітан і Джоел – навчили мене не боятися крові брати Тютюнники – Григір та Григорій — так нічому мене й не навчили брати Маркс вплинули на весь голлівудський кінематограф брати Лєтови більше схожі на батька з сином у братів Кличків життя складається якнайкраще братів Бранко звинуватили у зв’язках із мафією брати Шумахери й далі представляють «Ferrari» до речі брати Старостіни ще живі? брати Баджо зовсім на братів не виглядають брати Інзаґі мабуть ненавидять один одного як і брати Чорноволи братів Суркісів краще не знати брати Савлохови здається сидять брати Медведчуки сподіваюся сядуть братів Хачилаєвих і братів Бараєвих скоро всіх постріляють з братами Прохаськами давно не бачився братів Лучуків ніколи не бачив разом братів Покальчуків навіть не хочу бачити братів Капранових хронічно не розрізняю Василь і Вадим Скуратівські – не брати Іван і Євген Марчуки – не брати «Брати Гадюкіни» – теж не брати «білі брати» знову співають гімни в переходах метро брати Ворнери зняли другого «Гаррі Поттера» брати Вайнери здається еміґрували або повмирали брати Стругацькі вплинули на кілька поколінь але мене чомусь обійшли бо мене більше цікавили брати Гонкури брати Еліоти – Томас Стернз і Джордж брати Голмси – Шерлок і Майкрофт «Брати Карамазови» та «Йосиф і його брати» а дитинство моє – це взагалі суцільні брати Ґрімм з братів Джексонів у люди вийшов лише Майкл з братів Нобелів – лише Альфред з братів Ульянових – лише Володимир з братів Бушів – лише Джордж з братів Зерових – лише Микола але Михайлові пощастило більше братам Люм’є пощастило обом крім усіх згаданих є брати єдинокровні єдиноутробні молочні зведені духовні молодші середні старші брати-близнюки брати-двійнята сіамські брати двоюрідні троюрідні лісові серапіонові гедеонові «Брати Тютчеви» – продаж упаковочних матеріалів є побратими братушки братанки братчики братіки братки братухи братани брателли брати по нещастю і брати по зброї тріє як рідні брати самому чорту брат ні сват ні брат на брата брат о де ж ти брате братовбивці братолюби братопродавці брати во Христі брати-мусульмани брати-слов’яни брати-пілоти брати-акробати брати Ґавз бувають брати більше схожі на коханців бувають брати взагалі між собою не схожі якби у мене не було брата хто б тоді мені розповів у чому відмінність між жіночими та чоловічими статевими органами? кому б я довірив таємницю свого першого кохання? хто б мене навчив як добувати нехитре чоловіче задоволення? хто б мені пояснив різницю між штрафним і вільним ударом? хтось обов’язково мусить бути поряд якщо у вас немає брата дай вам бог бодай сестру із сестрами навіть ще цікавіше Не називайте мене іронічним поетом бо мене теж реально дістала іронія так наче крім неї вже нічого в цьому світі не зосталось ні любові ні вічних тем ні малої людини ні піонерів-героїв а насправді ситуація серйозна і драматична: він чекає його з армії і невідомо чи дочекається

Сергій Жадан

ВДВ

Сергій Жадан (23.08.1974) – поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор поетичних збірників «Цитатник» (1995, 2005), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), «the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit» (вибрані вірші 1992–2000) (2000), «Балади про війну і відбудову» (2001), «Історія культури початку століття» (2003), «Марадона» (2007), «Ефіопія» (2009), «Лілі Марлен» (2009), а також книг прози «Біг Мак» (2003), «Депеш Мод» (2004), «Anarchy in the UKr» (2005), «Гімн демократичноi молоді» (2006) та «Ворошиловград» (2010). В 2006 році вийшла книга вибраних творів «Капітал».

* * * Південно-західна залізниця. Третя ночі, година рання. На два вагони одна провідниця забезпечує пересування. Ходить, ніби матір Тереза, непевна, як погода осіння, блукає – темна і нетвереза, розганяючи сновидіння. Я лежу в глибині вагона, приречено, мов шахтар у забої, везу пакет з головою Пітона — чорного хіміка з Лозової. Колись він був королем гідравлік, мав постачальників за кордоном, жив як міг, контролюючи трафік між Тирасполем та Краснодоном. Труїв своїм щемким сурогатом молдаван та різних узбеків, навіть був колись депутатом по мажоритарному від есдеків. Тепер я не сплю, хоч третя година й сни підступали до мене тричі, і слухаю, як його щетина далі росте на його обличчі. – Як ти, брат? – питаю. – Проспався? Може тобі сигарет нарити? – Ладно, – відказує він, – не парся — з моїми проблемами тільки курити. – Страшно, – питаю, – з того боку? – Не страшно, – каже, – просто незвично. Страшно було минулого року, в Ростові, коли спалили шашличну. А тут – ніби щось тобі не вернули, і пам’ять волочиться, мов парашути. Ходиш і забуваєш минуле. Забуваєш – і не можеш забути. Лише відчуваєш останнім нервом, зубами і складками жировими тонку межу, що проходить небом між живими і неживими. Так що вези мене, брат, додому, в тихому, наче спів, вагоні, вези мою безкінечну втому і спомини мої невагомі. Віддай мене товаришам по зброї, нехай ці печальні п’яні бандити тепер вирішують поміж собою, що з головою моєю робити. Нехай пам’ятають усі мої звички, голосу мерзлі глибокі озера й легені – чорні, як рукавички побитого безнадійно боксера. Скажи тій жінці, що вміла любити, нехай виходить з печалі своєї. Все, що я міг для неї зробити — це померти подалі від неї. Така тепер між нами різниця. Вклади сигарету мені до рота. Смерть, вона як оця провідниця — для неї це просто чесна робота. Теплі сни, випадкові дати. Все, що ти встиг запам’ятати, все, що побачити довелося, живе по смерті, ніби волосся. Поговори зі мною, братка. Палений найк, стара арафатка. Ніч пливе, сутінь хитається, повітря вдихається, видихається.