Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Калейдоскоп часу - Денисенко Лариса - Страница 57
«Гаель, а у твоєї мами є черевики? Або навіть чоботи? Бо в Оперному в нас можуть бути проблеми». – «Черевики в неї є. І чоботи також. Але вона терпіти не може їх носити. У сланцях їй не спекотно й зручно. Я не знаю, як примусити її нормально взутися». – «А ми їй скажемо, що в Оперному за таке заарештовують. Не думаю, що вона хоче дізнатися не тільки наші весільні звичаї, а ще й в’язничні», – запропонував злий Милиця. Він отримав від одного ветерана кийком по голові.
«Добрий вечір», – пролунав стриманий жіночий голос. Я в хаті була одна, усі кудись розбіглися. «Добрий вечір», – чемно привіталася. «Ви можете мене виправити, але я так думаю, що розмовляю з Олександрою Володимирівною?» – «Так, Віолетто Йоганнівно, ви, безперечно, праві. Це дійсно я». – «Я дуже, дуже рада вас чути, Олександро. Шкода, що ми так рідко бачимося, знаєте, яке галасливе це життя, нічого не встигаєш, якщо відволікатися на казна-що. Я маю на увазі, що нічого не встигаєш путнього. А встигати треба, бо життя коротке. Знаєте, люба моя, це таке полегшення – дізнатися, що в родині твого малопутнього колишнього чоловіка з’явилося щось наближене до нормального, ви собі не уявляєте навіть». Я вирішила проковтнути це, хай думає, що в мене зубожіла уява. «А телефоную я от чого. Ми сьогодні маємо йти до Оперного, чи я маю рацію?» – «Так. Цілковито. Будемо насолоджуватися балетом, правда, я не знаю, яким саме». – «Чекайте, Сашо, – голос її був незадоволеним. – Яким балетом? Я думала, що ми йдемо слухати оперу. Ні, й мови бути не може ні про який балет, що ви!» «А яка різниця?» – не стрималася я. «Як вам сказати? Річ у тому, що від балету мене закачує. Так само, як від їзди в поганому автомобілі поганими шляхами, розумієте? І Максові це чудово відомо. І Євген про це ще не міг забути. Вони це навмисне? Щоб я не знайомилася з матір’ю його майбутньої дружини? Але який у цьому сенс? Хлоп’яцтво якесь!» Я мовчала. Що я їй мусила відповідати? Що такий уже розклад в Оперному? «Олександро, я розумію, що ви почуваєтеся незручно, але це зовсім не ваша провина. Я б могла звернутися до вас із проханням про послугу?» – «Звісно». – «Добре. Ви перекажіть цим двом, що ввечері я нікуди не піду, це ж треба таке вигадати! Балет! І побачимося тоді на розписі. Сподіваюся, що туди мене пустять?»
«Віолетти не буде». – «Чого?» – «Що сталося?» – «Оу…» – «Вона сказала, що її закачує від балету». – «Що?» – «У моєї матері від балету починається морська хвороба». – «О, розумію. Може, купимо їй пігулки? Я завжди приймаю пігулки, коли мандрую водою». – «Вона заперечує пігулки». – «Яке має значення, заперечує вона пігулки чи ні? Значення має лише те, що вони можуть допомогти». – «Гаель, скажи мамці, що треба вдягти панчохи та взути черевики». – «Арештовують за сланці? О, мені подруги казали, що у вашій країні багато чого залишилося від тоталітарного режиму, але я не думала, що це правда… За сланці, це ж треба…»
Макс прокинувся о п’ятій. Я теж не спала, дивилася новини. «Привіт». – «Привіт нареченому! Хвилюєшся?» – «Трохи є. Сьогодні буде стільки народу… Наїхали ці британці, жах. Швидше б усе минулося». – «І не помітиш». – «Слухай, а як почуваєшся, коли стоїш, а всі тебе вітають і вітають, вітають і вітають?» – «Вітовський! Тобі власне прізвище говорить – вітання ти переживеш! Відверто кажучи, я почувалася жахливо. Уяви, почуваєшся картонною фігурою, на зразок фігур акторів та політиків, які ставлять фотографи на центральних площах міст, люди підходять до них і фотографуються. Підходять та фотографуються, а в тебе вже от-от порветься рот від усмішок». – «Фух…» – «От тобі й фух. Добре, що гості не дозволяють собі виштовхувати наречену та нареченого з весільного одягу і не фотографуються в ньому». – «Це правда. Слухай, усе ж буде добре, так?» – «Знаєш що, Максічеллі, якщо ти стосовно свого шлюбу хвилюєшся тільки за процедуру його проходження, а не за сам шлюб – у тебе все просто супер!»
Які ж вони були гарні! Макс та Гаель. Я ще раз повторила: «Макс та Гаель» – поєднання імен наче створено для роману або стрічки. Ми з Вітовським теж непогано виглядали, хоча він постійно смикався сам або смикав Віолетту, її чоловіка та мене. «Якщо ти не припиниш смикатися, Вітовський, Віолетта поставить тобі діагноз «параноїдальний невроз». І буде вимагати, щоб ти лікувався», – промовила я до нього. Він ледь не підстрибнув: «Га? Що ти кажеш?» Віолетта Вайґель-Вітовська мала чудовий вигляд у сукні фіалкових відтінків. Макса та Гаель вона називала «голуб’ятами», а Гаель кілька разів назвала «любонька». Вона наблизилася й наче поцілувала мене у вилицю. Насправді вона вдала, що поцілувала, за що я була їй вдячна. «Олександро, як ви вважаєте, усе це надовго? У мене виступ на радіо. Боже, яке крижане шампанське, ще сипітиму! Наче навмисно!»
Мати Гаель вдягнула золоту сукню. Узагалі золота сукня була мрією кожної дівчинки з мого двору. Ми марили золотими сукнями, постійно уявляли себе в них, хоча мало хто з нас мав чітке уявлення, як ця сукня має виглядати, одне ми знали точно: це краса нелюдська! Якби я тоді знала, що омріяна нами золота сукня може мати такий вигляд, я прикусила б свого язика. Моя фея з великим запізненням вирішила продемонструвати мені золоту сукню у всій її красі. Я сиділа поруч з Емілією, могла помацати тканину, могла навіть обережно підчепити краєчок сукні, підтягти до себе і побачити – як воно мені в золотій сукні. У мене була важлива місія: я перекладала Емілії все, що говорила жінка з чаклунським медальйоном на шовковій стрічці. Я думала пожартувати – сказати Емілії, що цим медальйоном поєднуються серця закоханих, але потім вирішила, що з неї досить усвідомлення можливого арешту за відвідування балету в сланцях. «Медальйон може її добити», – подумала я.
Володарка магічного медальйону верзла звичайні марудні дурниці про широкий шлях, про руку в руці, про те, що пліч-о-пліч, про те, що нова родина – щаслива країна, я вже втомилася це перекладати. Більш за все мене хвилював мій чоловік. Він був такий блідий, здавалося: от-от – і гепнеться від нервового перенапруження. Я так задивилася на Вітовського, що не помітила, як переклала: «У принципі вона говорить усе належне та доречне лайно, яке зазвичай проголошується в таких урочистих випадках». Емілія подивилася на мене з повагою та запитала: «Ріаллі?» – «Ще б пак», – відповіла я. – «Зараз вам треба підійти до них, вони будуть вам вклонятися». – «Не треба мені вклонятися, за кого ви мене маєте? Це феодалізм!» – обурилася Емілія Гуїллім. «А що поробиш?» – запитала я і без зайвих слів випхала її до наречених. А сама підійшла, щоб долонями підтримати чоловіка. Вітовський усміхнувся мені більш упевнено.
А потім українська частина запрошених верещала «Гірко!», чим вганяла в прострацію британців – вони не годні були збагнути, чого це нам усім раптом стало гірко. Навіщо це взагалі потрібно? Але це слово та особливо дія, яку воно викликало, засмакували їм швидко, і вони почали з ентузіазмом вигукувати: «Гірко, гірко, гірко!» А тоді рахувати поцілунки. Усі пили шампанське, дарували квіти володаркам чарівних медальйонів. Я з Вітовським захотіла усамітнитися, він заспокоївся та виглядав щасливим. «Знаю, знаю, поводився як пришелепуватий ідіот». Ми принишкли в кутку та цілувалися, аж поки не почули, як «гіркують» та рахують нам, а Макс, веселий та несамовитий, утопивши вуха у кришталеві бокали, суне до нас із відкоркованою пляшкою шампанського, що стирчить із його кишені, а поруч верещить Гаель, яка теж наближається до нас із фотоапаратом.
Ми цього не помічаємо. Ніколи не помічаємо, не вистачає часу, проникливості та спостережливості. Можливо, ми це помітимо тільки в старості, коли сидітимемо, роздивляючись старі фотокартки, що в щастя – дівочий сміх дорослої жінки, його вуха поглинають шампанське з кришталевих келихів, а його очі – то очі дорослого хлопчика, який довіряє іншим, вірить собі та вчиться жити своїм життям.
2006
- Предыдущая
- 57/57
