На Зеландію! - Кидрук Максим Иванович - Страница 49

Вона ствердно замотала головою і показала в напрямку центральної кімнати хостела:

– Мерщій туди! Наслідки зараз показують по всіх каналах.

Торнадо – це те ж саме, що й смерч, тільки по-американськи. Він являє собою вертикальний атмосферний вихор, який утворюється у грозовій хмарі і має форму рукава чи хобота висотою 800 – 1500 метрів. Повітря у вихорі обертається проти годинникової стрілки, підіймаючись угору; швидкість обертання – десятки метрів за секунду. Через це всередині вихору створюється розрідження, куди всмоктуються вода, пил, різні предмети, які потім переносяться на великі відстані. Якщо торнадо торкається землі, то майже завжди спричиняє значні руйнування.

У залі навколо телевізора зібрались практично всі, хто був у хостелі. Сам смерч, певна річ, зняти на відео не вдалося (не факт… може, хтось і відзняв, просто не встиг показати…). Тож репортерам випало смакувати лише наслідками стихійного лиха. Торнадо пронісся над північною частиною Окленд-Сіті. На екрані – величезний гіпермаркет ангарного типу. Його показували згори, певно, з вертольота. Через дах тягнувся довжелезний і прямий, як стріла, пролом. У найбільш пошкоджених місцях отвір сягав 4–5 метрів у ширину. Здавалося, наче хтось намагався розпиляти дах величезною пилкою.

На стоянці за гіпермаркетом валялися розкидані легкові автомобілі. Здалеку картина нагадувала дитячий майданчик, на якому малюки бавилися в машинки, а потім їх покликали обідати і вони залишили все, як є. Неподалік на узбіччі лежала перекинута вантажівка. Показували також кілька приватних будинків із вибитими вікнами і дірками в покрівлях. Слід руйнувань тягнувся на північний схід крізь Сіті й обривався перед виходом в океан.

Кількість жертв була невідомою. Поки що повідомлялося про трьох зниклих безвісти.

Я спитав у когось із постояльців адресу «розпиляного» гіпермаркету. Дістав відповідь, запустив нетбук і відшукав маркет на карті Окленда. Торговий центр лежав на два кілометри північніше від фаст-фуду, де я перечікував негоду… Я не міг повірити власним очам. Якби вийшов пізніше або загаявся, вибираючи заклад для ленчу, міг би вже не сидіти в «Пентланд Бекпекерс», а в буквальному розумінні кружляв би у небесах.

Того дня всі тільки й говорили, що про торнадо…

Ввечері (за новозеландським часом) новина про смерч над Оклендом докотилася до України. Зрозуміло, мої родичі забили на сполох. У Facebook одне за одним вигулькували запитання, чи я ще живий, чи мене засмоктало і я зараз літаю десь над акваторією Тихого океану. Не без гордощів повідписував їм усім, що перебував за два кілометри від убивчого вихору, але вцілів.

Були також розумники, які підсміювалися з мене. Мовляв, поперся в Єгипет – там почалася революція, зазирнув до Сирії – через три дні заледве не громадянська війна, тепер в Окленді – і над містом проноситься перший за останні півстоліття торнадо. Цим я нічого не відписував, оскільки закономірність починала насторожувати. (Оффтоп: угадайте, що мені писали у Facebook на другий день після цунамі в Японії…)

По обіді я залишився у хостелі. Став чекати дзвінка з «The ROCK FM».

Годинник цокав, час збігав. Якщо ефір запланований на завтрашній ранок, мені б уже мали подзвонити. Чи Кеті Міллс, чи хто-небудь інший. Проте мобільний мовчав.

О другій пополудні я остаточно переконався: щось не так. Мене ігнорують. Вирішив дзвякнути до Пошивайло. Може, вона прояснить ситуацію або зв’яжеться з кимось із радіо.

– Наталю, привіт! – вітаюся.

– Привіт, Максиме!

– Телефоную через запрошення на радіо.

Вона не спитала «а що не так?» чи «що трапилося?», натомість просто сказала:

– О’кей.

І я втямив, що справи кепські.

– Досі ніхто не подзвонив.

Наталя заговорила після паузи і відразу ошелешила мене:

– Вони передумали.

– Що значить «передумали»? – вигукнув я. – Чому?

– Ти ж посилав скаргу в BSA? – Я не відповідав, Наталя чудово знала, що скарга вже надіслана. – Її прийняли й розглянули. Оскільки вона стала четвертою такою скаргою, а також через те, що ти зазначив, що перебуваєш зараз в Окленді, BSA ухвалили рішення вжити заходів стосовно «The ROCK FM».

– Яких заходів?

– Цього не знаю. Але схоже, що після дзвінка з BSA «The ROCK FM» образилось на тебе і тепер відмовляється від будь-якого спілкування.

– А як же «friendly visit», інтерв’ю і все таке інше?

– По-моєму, цього всього не буде.

Я й сам усвідомлював, що після того, як про мою кляузу стало відомо на радіо, ні про який «friendly visit» більше не йдеться. Почувався сердитим і розчарованим водночас.

– А як же… Виходить, це все? Більше нічого не можна зробити?

– Це рішення керівництва. Кеті Міллс радо поспілкувалася б з тобою в ефірі, але їй заборонили це робити. Вона написала мені і залишила номер телефону Крісті Крейґ (Kristy Craig), маркетингового директора «The ROCK FM». Сказала, якщо виникнуть запитання, можеш дзвонити їй особисто.

– Ти маєш на увазі, можна подзвонити директору?

– Ага.

– Так і зроблю, – рішуче випалив я. – Диктуй номер.

– + 64 21 965 220. Крісті Крейґ. Це її мобільний.

– Записав. Дякую!

– Тільки не наїжджай на неї сильно. Спробуй порозмовляти. Можливо, ще вдасться домовитись.

– Звісно. Дякую тобі за все!

– Повідомиш потім, як усе вирішилося.

Не зволікаючи, я набрав номер маркетингового директора «The ROCK FM». Дзвонив з новозеландського мобільного оператора, тому Крісті відповіла відразу.

– Hеllo![60] – голос легкий і люб’язний.

Було непросто налаштуватися на мирний лад, але я зібрав докупи свою ввічливість – всю, яка була, – і мовив:

– Hi! My name is Maks Kidruk, and I’m a writer from Ukraine. Katie Mills should have told you.[61]

– О, Максе, добрий день! Не думала, що ви подзвоните.

«Значить, чекала на дзвінок», – зметикнув я.

Далі розмова вийшла короткою і по суті беззмістовною.

– Ви, мабуть, здогадуєтеся, через що телефоную, – намагаюсь говорити привітно і невимушено. На тому боці – вичікувальна тиша. – Вчора мав розмову з Кеті Міллс, вона працює у вас редактором розважальних програм, і ми наче б домовились на завтрашній ранок поговорити у прямому ефірі про Україну, українські звичаї і… про ставлення новозеландців до України.

Я зробив паузу.

– І що? – Директорка додала металу в голос.

– Я прочекав від Кеті дзвінка, а потім дізнався, що ефір скасували.

– Мені дуже шкода. – В її голосі не зосталося навіть тіні від початкової ґречності.

– Мені також, адже ми могли б гарно поговорити. Мені здається, що слухачам «The ROCK FM» було б цікаво почути у прямому ефірі людину, яка пролетіла п’ятнадцять тисяч кілометрів, щоб дістатись до Нової Зеландії.

– Це вам так тільки здається.

– Шкода. Просто не розумію причини…

– Максе, – перервала вона мене, – давайте начистоту: ви збиралися говорити про «ROCK’івський» конкурс «Виграй дружину».

– І про нього теж.

– Конкурс давно закінчився, і «The ROCK FM» не вважає за потрібне проводити які-небудь ефіри, з ним пов’язані.

– Гадаю, це тільки додало б інтриги і пристрасті нашій розмові в ефірі. – «Чорт, що я мелю?» – Тобто… маю на увазі, що зовсім не збираюся…

– Максе, ефіру не буде. Принаймні не на «MediaWorks».

– Чому?

– Вибачте, мушу вам відмовити.

– Чому? – наполягав я.

В цей момент терпіння Крісті Крейґ урвалося і вона просто вибухнула.

– Тому що через ваші нарікання до нас тепер має претензії BSA! Тому що через вас у нас відібрали право проводити будь-які ігрові конкурси! – Жіночка практично кричала: – Я забороняю вам з’являтися в офісі радіостанції і тим більше виходити в ефір!

Усе. У трубці залунали короткі гудки.

Я пожалкував, що не записував розмову на диктофон. Навіть припустити не міг, що представник вищого керівництва «The ROCK FM» може так зірватися.

60

Хелло! – Привіт! (англ.).

61

Привіт! Мене звати Макс Кідрук. Я письменник з України. Кеті Міллс повинна була вам сказати (англ.).