Лазарит - Вилар Симона - Страница 83

Вільям де Шампер незворушно спостерігав, як ці троє зійшлися для наради, але наперед припускав, що до жодного розумного рішення вони не дійдуть. Однак помилився. Він збагнув це, коли Ґвідо розшукав його в таборі хрестоносців за стінами Лімасола.

– Месіре Вільяме, порадившись із князем Боемундом і лицарем Онфруа, ми просимо вас очолити похід проти Ісаака!

Вільям відклав меч та проолієне лахміття, яким полірував клинок, і пильно поглянув на Ґвідо.

– Ваша величносте, Річард Англійський напевно відрядить із вами чимало своїх лицарів, у Лімасолі ви можете знайти провідників, а в колишньому замку Ісаака є докладна карта острова. Ви впораєтеся своїми силами, якщо не наробите помилок.

– То ви відмовляєтеся?

Красиво окреслені вуста Ґвідо ображено здригнулися, але він оговтався й цілком твердо промовив:

– Месіре маршал, ви були першим, хто прибув до мене під Акру. Ви не раз допомагали мені в битвах, давали мудрі поради й підтримували військовими силами. Наші перемоги залучили під мої знамена чимало хрестоносців. Я довіряю вам так само, як своєму братові Аморі. Однак Аморі тут немає, а мені необхідний досвідчений воїн, що міг би дати раду такій складній операції, як лови на Ісаака. І я готовий дослухатися до вас в усьому, як і під Акрою. І знайте: допомагаючи мені, ви допоможете й собі. Адже Річард не покине Кіпр, поки не наведе тут ладу. А без нього нам навряд чи вдасться взяти Акру й відкинути Саладіна!

Ґвідо казав правду, і щодо намірів Річарда теж. Тому де Шампер, недовго думаючи, кивнув, висловивши згоду.

Але перед тим як покинути табір хрестоносного війська і Лімасол, маршал таки встиг зустрітися з Робером де Сабле й поділитися з ним своїми таємними планами. Той умить збагнув його задумку й захопився. Чудова ідея: запропонувати Річардові передати Кіпр у володіння ордену Храму – звісно ж, за солідний викуп. Звідси тамплієри зможуть надавати постійну допомогу Палестині, порожня Річардова скарбниця значно поповниться, а ордену це дасть безліч вигод у майбутньому.

Поки тривала війна з Ісааком, Річард Левове Серце всі дні проводив у товаристві своєї прекрасної королеви. Вони гуляли по квітучих садах, їздили верхи в околицях міста, довго розмовляли і разом молилися.

Та водночас він постійно цікавився, чи немає звісток від Ґвідо де Лузіньяна, довго вивчав карту Кіпру, а потім звелів розділити свій флот на дві флотилії, віддавши одну під керівництво лицаря Роберта де Торнхема, другу ж довіривши Сабле і звелівши їм узяти під контроль усю берегову лінію острова, щоб жоден корабель не покинув Кіпр до завершення війни, а Ісаак не зміг би отримати допомогу ззовні.

Це був обдуманий крок, і невдовзі багато кіпрських вельмож та землевласників, покинувши свої замки, поквапилися до англійського короля, щоб запевнити його у своїй відданості. Річард милостиво їх приймав, вислуховував їхні клятви і негайно відправляв битися проти Ісаака. Тільки так він міг переконатися, хто з них справді готовий служити йому, а хто замислив зраду. А щоб історія з Ісааком Комніном не повторилася, король наказав брати заручників – батьків, дружин та дітей вельмож, і незабаром у Лімасолі яблуку не було де впасти від величезної кількості знатних греків та гречанок.

Річарда втомлювали всі ці клопоти, і він з великим полегшенням ішов до своєї королеви, яка завжди зустрічала його лагідною усмішкою. Король сідав біля її ніг, стежачи за тим, як літає голка із золотою ниткою в пальчиках Беренгарії, а часом наказував принести лютню й покликати Джоанну де Шампер. Разом вони співали балади, Джоанна всіляко розважала короля розповідями та жартами, і Річард не раз казав, що вона істинна де Шампер, адже девіз цього роду – «Вірний завжди поруч». Чого не скажеш про її суворого брата: коли королю спало на думку про щось розпитати в маршала, раптово з’ясувалося, що його немає в таборі, оскільки він вирушив у похід в гори разом із Ґвідо де Лузіньяном, навіть не сповістивши про це Річарда.

Король обурився, на що Іванна Сицилійська резонно зауважила: йому не варто ставитися до маршала як до свого підданого, адже той цілком належить ордену, і до того ж обов’язок велить йому підтримувати в новій війні короля Єрусалимського, за якого Вільям де Шампер бився у Святій землі.

Джоанна вдячно поглянула на Іванну. Та в усьому її підтримувала – навіть віддала їй свій гаманець, коли подруга дитячих ігор зізналася, що прибула на Кіпр зовсім без коштів. Вони разом проводили чимало часу: музикували, прогулювалися, відвідували купецькі лавки й шили вбрання, віддаючи перевагу легкій тканині, адже тут, на Кіпрі, майже завжди було сонячно й тепло.

Беренгарія теж не залишалася осторонь. І нехай іще недавно вона носила волосяницю та вбрання чернечого крою, але, ставши королевою, цілком поновила свій гардероб і тепер мала такий же розкішний вигляд, як її сестра та родичка короля. Правда, час від часу Беренгарія починала розмірковувати про те, що все це вбрання – марнота марнот, і всім варто було б більше думати про спасіння душі, але на такі балачки особливо не реагувала ні Іванна Сицилійська, ні Джоанна.

Тим часом Річард вирушив у порт, де на судна завантажували гранітні брили, які мусили служити снарядами для метальних машин під Акрою. За його наказом також почали заготовку лісу, призначеного для побудови веж для облоги.

Річард повертався в замок лише пізнього вечора, запорошений і втомлений, а зіткнувшись віч-на-віч із Беренгарією, позирав на неї дещо здивовано. В очах його легко прочитувалося запитання: як це тендітне створіння тут опинилося, і що йому, королю, цілком зануреному в ратні труди, з ним робити? Королева невдовзі зрозуміла це й засумувала, а Іванна дорікнула старшому братові: він, вочевидь, забув, що в них із дружиною – медовий місяць.

– Повір, Півоніє, я не забуваю навідуватися до її величності на ложе й охоче виконую свій подружній обов’язок. Але клятва хрестоносця нині для мене значно важливіша. І нема чого дутися! Завтра я візьму вас із собою поїздити верхи, і Беренгарія вже не зможе мені дорікнути тим, що я приділяю їй замало уваги.

Та коли наступного дня вони вирушили на конях уздовж морського узбережжя, Іванна сказала, нахилившись у сідлі до Джоанни:

– Схоже, наш Річард улаштував цю поїздку не так задля дружини, як задля того, щоб випробувати цього білого жеребця, що перепав йому від Ісаака Комніна як трофей. Розкішна тварина, чи не так, кузино?

Джоанна мовчки стежила за королем.

Жеребець, на якому він їхав, і справді розкішний: великий, білосніжний, з довгою хвилястою гривою, пухнастим хвостом, м’язистими грудьми й тростинно-тонкими ногами. Річард назвав його Флейвелом. Зараз король, пришпоривши скакуна, понісся далеко вперед, потім різко напнув поводи, підняв Флейвела на дибки й розвернувся. Багряний плащ Річарда залопотів на вітру, як бойове знамено. Беренгарія дивилася на чоловіка сяючими очима, захоплюючись ним. З неї, на відміну від її попутниць, була поганенька вершниця.

Для Іванни ж не існувало більшого задоволення, ніж летіти вскач уздовж краю прірви, або, знайшовши тихеньку лагуну, похлюпатися в мілкій, прогрітій сонцем воді. Зазвичай вона кликала із собою Джоанну. Якось, коли вони стояли самі на березі, а охоронці чекали на них неподалік, вона зауважила:

– Що з вами коїться, Джоанно? Ви занадто часто сумуєте. Це все через розлуку з чоловіком?

Джоанна ледве стрималася, щоб не висловити презирства жестом чи словом. До чого тут Обрі? Вона тільки рада, що бодай на певний час спекалася його, а чоловіковою долею аж ніяк не переймалася. Він хитрий, корисний і спритний, така людина з усього матиме зиск й уникне серйозних небезпек. Напевно, він без пригод прибуде в табір під Акрою, але, цілком імовірно, не надто туди квапитиметься, поки справи хрестоносців не покращаться.

Її непокоїть інше – цілковита відсутність новин від Мартіна д’Ане. Вони не бачилися з тієї хвилини, коли галера графа Лестера ввійшла в гавань Лімасола, більше того – вона не бачила, як і коли Мартін зійшов на берег. Згодом капітан Дроґо розповів їй, як зброєносець Ейрік зводив сходнями буланого жеребця лицаря-госпітальєра. Однак розшукати самого Мартіна не вдавалося, хоча Санніва, яка тужила за чоловіком, разом із Дроґо та Бритріком обходила все місто і військовий табір.