Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 63

— Тобі не потрібна кістка, людина з Хартленда. Звірі не зможуть побачити тебе.

Батько розповідав, що Книгу стеріг страшний звір. Тепер Річард зрозумів, що тільки завдяки іклу слуги кордону не змогли знайти його, як знайшли інших. Не будь цього ікла, його вразило би точно так само, як Зедда і Чейза, а Келен була б зараз в підземному світі. Річард спробував зберегти кам'яне обличчя. Судячи з усього, Еді зрозуміла його і промовчала. Келен прийшла в замішання, але не стала задавати питань.

— Тепер — спати, — сказала Еді.

Вона запропонувала Келен свою постіль, але та відмовилася і розклала ковдру біля вогнища, поруч з Річардом. Еді пішла до себе. Річард підкинув у вогонь кілька полін. Він-то знав, як Келен любить дивитися на полум'я. Річард посидів пару хвилин біля Зедда і Чейза, погладив сиве волосся старого, прислухався до його дихання. Болісно залишати друзів. Він боявся майбутнього шляху і мучився питанням, чи здогадувався Зедд про те, де шукати останню шкатулку. Річард пошкодував, що не знає, в чому полягав план Зедда. Може, це було якесь заклинання, яке слід було спробувати на Даркені Ралі?

Келен сиділа біля вогнища, схрестивши ноги і дивлячись на вогонь. Коли Річард повернувся, вона лягла, накрившись ковдрою. У будинку було тихо. Віяло безпекою. Зовні шумів дощ. Від вогню по тілу розливалося приємне тепло. Річард досить втомився. Він повернувся до Келен і, спершись на підлогу, підпер голову рукою. Келен лежала, дивлячись у стелю, і крутила пальцями маленьку кістку в своєму намисті. Річард мовчки дивився на неї.

— Річард, — прошепотіла вона, як і раніше дивлячись у стелю, — мені шкода, що доводиться їх залишити.

— Я знаю, — прошепотів він у відповідь. — Мені теж шкода.

— Сподіваюся, ти не вважаєш, що я змусила тебе піти на це? Це не через те, що я сказала тобі там, в трясовині?

— Ні. Так треба. Зима з кожним днем все ближче і ближче. Поки ми будемо чекати, Даркен Рал заволодіє останньою скринькою. Тоді ми всі загинемо. Правда є правда. Я не можу сердитись на тебе за це.

Він прислухався до потріскування палаючих полін і дивився на Келен, на її волосся, що розметалося по підлозі. Бачив жилку, пульсуючу у неї на шиї. Річард подумав, що це сама чарівна шия, яку йому доводилося бачити. Часом Келен здавалася йому такою прекрасною, що він не міг на неї дивитися і не міг відвести очей. Вона все ще крутила в руці намисто.

— Келен? — Вона повернулася й подивилася йому в очі. — Коли Еді сказала, що намисто буде захищати тебе, а потім і твою дитину, що ти їй відповіла?

Вона довго дивилася на нього.

— Подякувала і сказала, що швидше за все не проживу так довго, щоб народити дитину. У Річарда по шкірі пробігли мурашки.

— Чому ти так сказала?

Очі Келен ковзнули по його обличчю, немов вивчаючи кожну рисочку.

— Річард, — тихо сказала вона, — безумство охопило мою рідну землю. Безумство, якого ти навіть не можеш уявити. Я одна, а їх безліч. Я бачила, як люди набагато кращі за мене повставали проти нього і падали повержені. Я не кажу, що ми зазнаємо невдачі, але думаю, що мені не дожити до того дня, коли вирішиться доля світу.

Хоча вона нічого більше не сказала, Річард зрозумів: вона не вірить і у те, що він доживе до цього. Келен не хотіла його лякати, але вважала, що йому теж судилося загинути. Ось чому вона так не хотіла, щоб Зедд вручив йому Меч Істини. Не хотіла, щоб він став Шукачем. У Річарда стислося серце. Вона не сумнівалася, що веде його назустріч загибелі.

«Може, вона права», — подумав він. Зрештою, вона набагато краще знає, що їх чекає. Вона, напевно, в жаху від того, що повинна повернутися в Серединні Землі. Але ж від цього не сховаєшся. Мерехтлива в ночі сказала, що втеча означає смерть.

Річард поцілував кінчик свого пальця і доторкнувся ним кісточки на намисті Келен. Вона озирнулась. В очах її світилася ніжність.

— Я додав до сили цієї кістки свою клятву. Клятву захищати і охороняти тебе, — прошепотів він. — Тебе і дитину, яку ти будеш носити. Ні одного дня, проведеного з тобою, я не проміняв би на довге і безпечне життя в рабстві. Я прийняв звання Шукача з власної волі. І якщо Даркен Рал затопить безумством увесь світ, ми помремо не в кайданах, але зі зброєю в руках. Ми не дозволимо так просто розправитися з нами. Їм доведеться дорого заплатити за це. Ми будемо боротися до останнього подиху і перед смертю завдамо Ралу такого удару, що він сам загине в муках.

По її лицю пробігла усмішка. Очі заблищали.

— Якщо б Даркен Рал знав тебе так, як знаю я, у нього пропав би всякий сон. Дяка духам, що в Шукача немає причин гніватися на мене. — Вона поклала руку собі під голову. — У тебе дивний дар, Річард Сайфер. Від твоїх слів стає легше на душі. Навіть коли ти говориш про мою смерть.

— Для того й існують друзі, — посміхнувся він.

Келен заснула. Річард дивився на неї до тих пір, поки сам не заснув. Його останньою думкою була думка про неї.

Досвітні сутінки були сирими і вогкими, але дощ скінчився. Келен обняла на прощання Еді. Річард стояв перед старою, дивлячись у її білі очі.

— Я повинен попросити тебе виконати важливе доручення. Передай Чейзу повідомлення від Шукача. Скажи, що він повинен повернутися в Оленячі Землі і попередити Першого Радника, що кордон скоро зникне. Нехай скаже Майклу, щоб спорядив військо і захистив Оленячі Землі від Дарка Рала. Вони повинні бути готові відбити будь-який напад. Не можна допустити, щоб Вестланд скорився Ралу, як Серединні Землі. Кожен, хто перетне кордон, повинен вважатися загарбником. Нехай він скаже Майклу, що нашого батька вбив Даркен Рал. Що люди Рала з'являться не з миром. Ми втягнуті у війну, і я вже вступив в бій. Якщо мій брат або його військо не послухають попередження, нехай Чейз залишить службу і скличе вартових кордону, щоб битися з легіонами Рала. По суті, його воїни не зустріли опору, вступивши в Серединні Землі. Якщо ж їм доведеться проливати кров за кожну п'ядь Вестландської землі, може, у них відпаде охота воювати. Скажи, що не треба проявляти милосердя до переможених, нехай не беруть полонених. Я і сам не радий віддавати такі накази, але так воює Рал, і або ми будемо грати за його правилами, або помремо. Якщо Вестланд все ж впаде, сподіваюся, вартові кордону змусять загарбників дорого заплатити за їх перемогу. Коли Чейз попередить військо і вартових кордону, він вільний прийти мені на допомогу, бо перш за все ми повинні перешкодити Ралу заволодіти всіма трьома скриньками. — Річард опустив погляд у землю. — Нехай передасть брату, що я його люблю і дуже за ним сумую. — Він підняв очі. — Ти все запам'ятаєш?

— Не думаю, що змогла б забути, навіть якщо б захотіла. Я передам вартовому кордону твої слова. А що сказати Чарівникові?

Річард посміхнувся.

— Мені шкода, що я не зміг його дочекатися, але я знаю, що він все зрозуміє. Коли він прийде до тями, то відшукає нас за допомогою нічного каменю. Сподіваюся, до того часу ми вже знайдемо шкатулку.

— Сили Шукачеві, — проскреготала Еді, — і тобі теж, дитя. Настають важкі часи.

18

Стежка, встелена вологими сосновими голками, була досить широкою, і Річард міг йти поруч з Келен. Грізні грозові хмари затьмарили сонце, але дощу поки не було. Подорожні мерзлякувато куталися в плащі. У тіні могутніх сосен ріс досить рідкий підлісок, тому місцевість проглядалася добре. На очі раз у раз потрапляли загиблі дерева, що покоїлися на пружному килимі зеленої папороті. По соснах бігали білки, які, побачивши подорожніх, тут же починали невдоволено цокати. Невідомий птах з гідним завзяттям нескінченно повторював одну і ту ж трель.

Річард на ходу обламав ялинову гілку і тепер машинально розтирав пальцями запашні голки.

— Еді більше, ніж здається, — сказав він нарешті.

— Вона чаклунка, — відповіла Келен.

Річард здивовано глянув на неї.

— Правда? Я не дуже добре знаю, що таке чаклунка.

— Ну, вона більше, ніж ми, але менше, ніж Чарівник.