Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 68

Даркен Рал підійшов до подвійних дверей, прикрашених майстерною різьбою. Різьба зображала низку пагорбів, порослих деревами. Ззаду пролунали кроки другого стражника, успішно впорався з даними йому дорученням. Демміні потягнув за залізні кільця. Важкі стулки беззвучно відчинилися, і Рал вступив в оббиту дубовими панелями залу. На темній поверхні танцювали фантастичні відблиски, що відкидаються полум'ям безлічі свічок і світильників. Свічники стояли на масивних столах. Дві стіни цілком займали полиці з книгами. У великому каміні гудів вогонь, що зігрівав високу, в два поверхи, кімнату. Тут Магістр ненадовго затримався, бажаючи ще раз звіритися зі стоячим на спеціальній підставці стародавнім рукописом в шкіряній палітурці. Потім Рал зі своїм помічником минули лабіринт залів, більша частина яких також була оббита теплими дерев'яними панелями. Деякі зали були оштукатурені і прикрашені фресками, що зображали пейзажі Д'хари, ліси, луки і бігаючих дітей. Охоронці, як тіні, безшумно слідували за Магістром, пильно оглядаючи пустельні зали та коридори.

Вони вступили в невелику кімнату. У каміні горів вогонь. Потріскували дрова. На стінах висіли мисливські трофеї. З темряви проступали голови і роги самих різних тварин. Раптово Даркен Рал зупинився. Відблиски полум'я пофарбували його облачення в рожеві тони.

— Знову, — прошепотів він.

Демміні запитально подивився на Магістра.

— Знову. Вона знову наближається до кордону. До підземного світу. — Рал лизнув кінчики пальців і акуратно провів ними по бровах. Блакитні очі дивилися в порожнечу.

— Хто? — Запитав Демміні.

— Мати-сповідниця, Келен. Бачиш, їй допомагає Чарівник.

— Джіллер з королевою, — заперечив Демміні, — а не з Матір'ю-сповідницею.

На обличчі Рала з'явилася ледь помітна посмішка.

— Не Джіллер, — прошепотів він. — Старий. Той, кого я розшукую. Той, хто вбив мого батька. Вона знайшла його.

Від подиву Демміні застиг на місці. Рал повернувся і пішов у дальній кінець кімнати, до високого стрілчастого вікна. У ажурну литу раму були вставлені маленькі шматочки скла. На ручці кривого ножа зловісно заграли відблиски полум'я. Зчепивши за спиною руки, Магістр мовчки дивився в ніч, вдивляючись в те, чого не дано було бачити іншим. Він повернувся до Демміні. Світле волосся розсипалися по плечах.

— Ось за цим вона і вирушила в Вестланд. Ти думав, Мати-сповідниця намагалася врятуватися від Кводу, а вона шукала Великого Чарівника. — Блакитні очі заблищали. — Келен зробила мені велику послугу, друже мій. Вона знайшла Чарівника. Нам просто пощастило, що вона прослизнула повз тих, хто чекав її в підземному світі. Воістину доля на нашому боці. Бачиш, Демміні, чому я говорив, щоб ти не турбувався? Мій жереб — у всьому добиватися успіху. Що б не сталося, все служить моїй меті.

Лоб Демміні від напруги покрився зморшками.

— Те, що один Квод пропав, ще не означає, що вона відшукала Чарівника. З Кводами таке бувало й раніше.

Рал повільно послюнявив пальці і ступив до помічника.

— Старий назвав Шукача, — прошепотів він.

— Ти впевнений? — Демміні здивовано сплеснув руками.

Рал кивнув.

— Старий Чарівник поклявся ніколи більше не допомагати їм. Довгі роки його ніхто не бачив. Ніхто, навіть під загрозою смерті, не міг назвати його імені. Тепер сповідниця проникає в Вестланд, Квод зникає. Шукач названий. — Він посміхнувся своїм думкам. — Мабуть, сповідниця торкнулася його своєю владою. Інакше Старий не став би їм допомагати. Уявляю, як він здивувався, коли її побачив. — Усмішка сповзла з лиця Рала, він стиснув кулаки. — Вони вже були майже у мене в руках. Всі троє. Але мене відвернули інші справи, і їм вдалося вислизнути. На якийсь час. — Хвилину він мовчки розмірковував, а потім оголосив: — Бачиш, Демміні, другий Квод теж загине. На зустріч з Чарівником вони не розраховували.

— Я пошлю третій і розповім хлопцям про Чарівника, — пообіцяв Демміні.

— Ні! — Рал лизнув кінчики пальців і поринув у роздуми. — Не тепер. Краще почекаємо і подивимося, що буде. Може, їй призначено ще раз допомогти мені. — Він на мить замислився. — Вона приваблива, ця Мати-сповідниця?

Демміні нахмурився.

— Я її ніколи не бачив, але мої хлопці просто перегризлися за право потрапити в той Квод, якому вона дістанеться.

— Не посилай наступний Квод, — посміхнувся Дарці Рал. — Пора мені обзавестися спадкоємцем. — Він кивнув своїм думкам. — Я прибережу її для себе.

— Якщо Мати-сповідниця спробує перетнути кордон, їй кінець, — попередив Демміні.

Рал знизав плечима.

— Можливо, у неї вистачить здорового глузду не робити цього. Вона вже довела, що розумна. Як би там не було, вона буде моєю. — Він кинув погляд на Демміні. — Як би там не було, я змушу її корчитися.

— Двоє з них небезпечні. Чарівник і Мати-сповідниця. Вони можуть доставити нам силу-силенну неприємностей. Сповідниці руйнують славу Рала, вони постійно докучають нам. Я думаю, краще зробити те, що Ти хотів спочатку. Ми повинні вбити її.

Рал нетерпляче махнув рукою.

— Ти занадто турбуєшся, Демміні. Як ти сказав, сповідниці лише докучають нам, не більш того. Я сам її вб'ю, коли вона засмутить мене. Але спочатку вона принесе мені сина. Сина-Сповідника. Чарівник не зможе заподіяти мені зла. Я подивлюся, як він корчиться, а потім вб'ю його. Повільно.

— А Шукач? — З острахом запитав Демміні.

Рал знизав плечима.

— Навіть менше, ніж проста досада.

— Мій пане, немає потреби нагадувати про те, що зима вже скоро.

Магістр підняв брову. У блакитних очах танцювали відблиски полум'я.

— Остання шкатулка у королеви. Скоро вона буде в мене. Не бачу приводу для неспокою.

Демміні подався вперед, його обличчя прийняло похмурий вираз.

— А Книга?

Рал глибоко зітхнув.

— Я розшукаю хлопчиська Сайфера, як тільки повернуся з підземного світу. Нехай тебе це не хвилює, друже мій. Удача на нашому боці.

Він повернувся і вийшов з кімнати. Демміні послідував за ним. З темряви вислизнули охоронці і рушили за Магістром.

Садом Життя називалася величезна склепінчаста зала в самому серці Народного Палацу. Високі стрілчасті вікна пропускали достатньо світла.

Цієї ночі в Сад лилося холодне світло місяця. Попереду, біля входу, були розбиті пишні клумби, навколо них петляли доріжки. Трохи далі виднілися карликові дерева, низькі кам'яні стіни, повиті плющем, і підстрижений чагарник. Якби не вікна над головою, можна було б подумати, що знаходишся в парку. Куточок краси. Куточок спокою.

Посеред великої зали зеленіла невелика кругла галявина. Трав'яний килим переривався клином білого каменю, на якому лежала гранітна плита, абсолютно гладка, якщо не вважати невеликих жолобків вздовж, які вели до крихітного джерельця в одному з кутів плити. Її підтримували два низьких рифлених п'єдестали. Позаду стояв блискучий кам'яний обеліск, а поряд було зроблено поглиблення для багаття. Обеліск служив опорою старовинній металевій чаші, покритій барельєфами фантастичних звірів, які ніби підтримували кругле дно. На залізниці кришці, теж зробленій в формі півсфери, стояв на задніх лапах лише один звір — Шинга, створіння підземного світу. Він служив ручкою. Посеред галявини, оточене кільцем факелів, біліло коло магічного піску. Вся поверхня піску була поцяткована складними геометричними фігурами.

У центрі виднілася голова хлопчика, по саму шию заритого в пісок.

Даркен Рал, склавши руки за спиною, повільно попрямував до дитини. Демміні зупинився віддалік, не наважуючись іти за Магістром. Біля краю піску Рал зупинився, опустив погляд на хлопчика і посміхнувся.

— Як тебе звуть, сину мій?

Хлопчик підняв очі. Його нижня губа затремтіла. Дитина з переляку подивився на Демміні Насса. Рал повернувся до помічника.

— Залиш нас, будь ласка. І візьми з собою охорону. Я не бажаю, щоб нам заважали.

Демміні схилив голову і пішов геть. Охоронці пішли за ним. Даркен Рал повернувся і спрямував погляд на хлопчика. Потім опустився на траву, розправив одяг і знову посміхнувся.