Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 46

46

Біля Снейпа стояв порожній стілець. Там, мабуть, мала сидіти професорка Макґонеґел. Далі, в самому центрі столу, височів професор Дамблдор, директор школи. Його густе сріблясте волосся й така сама борода іскрилися в світлі свічок, а розкішна темно-зелена мантія була розшита численними зірками та місяцями. Дамблдор сперся підборіддям на довжелезні тонкі пальці й замислено розглядав стелю крізь окуляри, що скидалися на два півмісяці. Гаррі теж глянув на стелю. Ця зачарована стеля завжди відтворювала справжнє небо, що ніколи досі ще не було таке розбурхане. По ньому мчали чорні й фіолетові хмари, а коли знадвору долинав гуркіт грому, на стелі спалахувала блискавка.

— Скоріше б, — простогнав біля Гаррі Рон. — Я з'їв би й гіпогрифа.

Не встиг він це сказати, як відчинилися двері Великої зали й запанувала тиша. За професоркою Макґонеґел у залу зайшла довга вервечка першокласників. Гаррі, Рон і Герміона сиділи мокрі, але це було ніщо супроти першачків! Виникало враження, що вони перепливали озеро вплав, а не на човні. Усі тремтіли від холоду й хвилювання, вишикувавшись перед учительським столом обличчями до решти учнів — усі, крім найменшого хлопчика з волоссям мишачого кольору, загорнутого в Геґрідів плащ з кротячого хутра. Плащ був такий величезний, що здавалося, ніби хлопчина загорнувся в чорне хутряне шатро. Його дрібне личко збуджено визирало з коміра плаща. Коли він зустрівся поглядом з Коліном Кріві, то виставив великого пальця руки й прошепотів: — Я впав у озеро! — Він явно цим пишався.

Професорка Макґонеґел поставила перед першокласниками триногий ослінчик, на якому лежав старезний, брудний і полатаний чаклунський капелюх. Першачки на нього витріщилися. Усі інші — теж. Якусь мить панувала тиша. Далі біля крисів капелюха з'явився отвір, що нагадував роззявлений рот, і залунала пісня:

Років з тисячу тому, як мене пошили,тут четверо чаклунів школу учворили.Був то мужній Ґрифіндор зі степів широких,чарівниця Рейвенклов з-поміж скель високих,солоденька Гафелпаф з вибалків квітучих,й честолюбний Слизерин із боліт смердючих.Закортіло дуже їм школу відкривати,щоб у ній чарівників юних научати.Гоґвортс створено було в ті часи прадавні,й свій гуртожиток завів кожен предок славний.Різні вартості вони вклали нам у руки,тож нам треба обирати стрижень для науки.В Ґрифіндорі споконвік мужніх шанували,в Рейвенклов з усіх-усюд мудрих набирали.В Гафелпаф приймали тих, хто був працьовитий,а до Слизерену — тих, хто гоноровитий.Всі чотири чаклуни учнів добирали,та вони не вічні теж — що робити мали?Мусив Ґрифіндор мене з голови знімати...Тож відтоді мушу я вас розподіляти.Надягніть мене мерщій, сядьте в нашім колі,знайду місце я для всіх у Гоґвортській школі!

Сортувальний Капелюх доспівав свою пісню, і Велика зала аж задзвеніла від оплесків.

— Коли відбирали нас, він співав іншу пісеньку, — зауважив Гаррі, аплодуючи разом з усіма.

— Щороку він співає щось інше, — пояснив Рон. — Капелюхове життя, мабуть, страшенно нудне. Думаю, він цілісінький рік тільки те й робить, що складає собі нову пісню.

Професорка Макґонеґел розгорнула великий сувій пергаменту.

— Коли я називатиму чиєсь ім'я, ви маєте сідати на ослінчик і надягати капелюха, — оголосила вона першокласникам. — Тоді капелюх скерує вас до певного гуртожитку, і ви сядете за відповідний стіл.

— Стюарт Екерлі!

Хлопчина, що тремтів з голови до ніг, підійшов до ослінчика, сів на нього й надів Сортувального Капелюха.

— Рейвенклов! — вигукнув Капелюх.

Стюарт Екерлі зняв Капелюха й побіг до рейвенкловського столу, де його зустріли оплесками. Гаррі помітив там рейвенкловського ловця Чо Чанґ, яка радісно привітала Стюарта Екерлі. На якусь мить Гаррі відчув дивне бажання теж опинитися за рейвенкловським столом.

— Малкольм Беддок!

— Слизерин!

Захоплено заревіли учні з протилежного боку зали. Гаррі побачив Мелфоя, що оплесками вітав за слизеринським столом Беддока. "Цікаво, чи знає Беддок, скільки вийшло зі Слизерину темних чаклунів і відьом?" — подумав Гаррі. Фред і Джордж зневажливо засичали в спину Малкольмові Беддоку.

— Елеонора Бренстоун!

— Гафелпаф!

— Оувен Колдвел!

— Гафелпаф!

— Ден Кріві!

Малюк Ден Кріві вийшов наперед, хитаючись і плутаючись у Геґрідовому кротячому плащі, а сам Геґрід тієї миті нишком прокрався до вчительського столу через бокові двері. Удвічі вищий і принаймні втричі ширший за нормального чоловіка, Геґрід зі своїм довжелезним кудлатим чорним волоссям і бородою мав доволі лютий вигляд. Але це враження було оманливе, адже Гаррі, Рон і Герміона знали, що серце в Геґріда добре. Він підморгнув їм, сідаючи скраєчку за вчительський стіл, і глянув на Деніса Кріві, що натягував на голову Сортувального Капелюха. Капелюх роззявив свого "рота" й вигукнув:

"Ґрифіндор!"

Геґрід заплескав разом з ґрифіндорцями, а усміхнений Дені зняв Капелюха й побіг до свого брата.

— Колін, я випав з човна! — заторохтів він, падаючи з розгону на вільний стілець. — С-супер! А мене там щось у воді підхопило й випхнуло назад у човен!

— Круто! — захоплено сказав Колін. — Мабуть, Дені, то був велетенський кальмар!

— Ого! — роззявив рота Ден, ніби тільки й мріяв про таке щастя: впасти в розбурхане глибочезне озеро й бути врятованим велетенським морським чудовиськом.

— Дені! Дені! Бачиш отого хлопця? Чорнявого, в окулярах? Бачиш? А знаєш, Дені, хто це?

Гаррі відвернувся й глянув на Сортувальний Капелюх, що обирав гуртожиток для Емми Добз.

Сортування тривало. Перелякані хлопці й дівчата підходили по черзі до триногого ослінчика, і їх залишалося дедалі менше.

— Чого так довго? — простогнав Рон, потираючи живіт.

— Роне, Сортування важливіше за їжу, — докірливо мовив Майже-Безголовий Нік, а тим часом до Гафелпафу вибрали Лауру Медлі.