Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 49

У жовтні сюди прибудуть делегації Бобатону і Дурмстренґу. Вони залишаться з нами на більшу частину року. Я знаю, що ви гостинно приймете наших закордонних гостей, а також щиро підтримаєте обраного чемпіона або чемпіонку Гоґвортсу. Однак уже пізня година, а завтра зранку вам треба прийти на уроки бадьорими й виспаними. Спати! Мерщій!

Дамблдор сів на місце й почав розмовляти з Дикозором Муді. Учні галасливо повставали з-за столів і попрямували до дверей у вестибюль.

— Так не можна! — обурився Джордж Візлі, що не приєднався до юрби, а скочив на ноги і гнівно вп'явся очима у Дамблдора. — Нам буде сімнадцять у квітні, невже нам не можна буде хоч спробувати?

— Мене вони не зупинять, — затявся Фред, люто зиркаючи на вчительський стіл. — Чемпіони зможуть робити те, чого нам ніколи тут не дозволяють. А ще ж і приз — тисяча ґалеонів!

— Ага, — повторив Рон з відсутнім виразом обличчя. — Тисяча ґалеонів...

— Ходімо вже, — гукнула Герміона, — ми тут залишимося самі, якщо ви не зрушите з місця.

Гаррі, Рон, Герміона, Фред і Джордж пішли до вестибюлю. Фред з Джорджем намагалися вгадати, як саме Дамблдор не допустить до участі в турнірі тих, кому не виповнилося сімнадцяти.

— А що то за непідкупний суддя, котрий вирішуватиме, хто стане чемпіоном? — поцікавився Гаррі.

— Не знаю, — відповів Фред, — але ми мусимо якось його обдурити. Думаю, Джорджику що нам вистачить кількох крапель старечого зілля...

— Але ж Дамблдор знає, що ви неповнолітні, — засумнівався Рон.

— Знає, але хто стане чемпіоном, вирішуватиме не він, — розсудливо мовив Фред. — Мені здається, що суддя просто обере найкращого з тих, хто записався на конкурс, і не зважатиме, скільки кому років. Просто Дамблдор не хоче, щоб ми подавали свої кандидатури.

—Але ж бували смертельні випадки! — стривожено нагадала Герміона, коли вони зайшли у двері, сховані за гобеленом, і вузенькими сходами рушили вгору.

— Так, — відмахнувся Фред, — але ж то було хтозна-коли! Та й узагалі — хто не ризикує, той не п'є шуму панського! Рон, а що, коли ми придумаємо, як обкрутити Дамблдора? Візьмеш участь у конкурсі?

— Як гадаєш? — спитав у Гаррі Рон. — Було б класно, ге? Хоч вони, мабуть, захочуть когось старшого... не знаю, чи ми готові...

— Я точно не готовий, — похмуро озвався за спинами у Фреда й Джорджа Невіл. — Але моя бабуся, мабуть, хотіла б, щоб я спробував. Вона завжди каже, що я повинен підтримувати родинну честь. Мені лише треба... ой!... — Невілова нога провалилася між сходинками. У Гоґвортсі було безліч таких сходів з пастками. Старші учні саме про цю підступну сходинку давно вже знали й перестрибували її автоматично, але Невіл, як завжди, знову про неї забув. Гаррі й Рон схопили його під пахви й витягли назад, а лицар в обладунках нагорі аж забрязкав і зарипів зі сміху.

— Замовкни, ти, — гаркнув йому Рон, грюкнувши по заборолу.

Вони підійшли до входу у ґрифіндорську вежу, що ховався за великим портретом Гладкої Пані в рожевій шовковій сукні.

— Пароль? — спитала вона.

— Бридня, — озвався Джордж.

Портрет відхилився, відкривши отвір у стіні, крізь який вони всі пролізли. У каміні потріскував вогонь, обігріваючи круглу вітальню, де було багато столів та м'яких крісел. Герміона похмуро зиркнула на мерехтливе полум'я, і Гаррі виразно почув, як вона пробурмотіла "рабська праця", перш ніж сказала їм "на добраніч" і попрямувала до дівчачої спальні.

Гаррі, Рон і Невіл піднялися гвинтовими сходами у свою спальню, що містилася на верхньому поверсі вежі. Під стінами височіло п'ять ліжок зі стовпчиками й темно-червоними запонами, а біля них стояли валізи їхніх власників. Дін і Шеймус уже готувалися до сну. Шеймус причепив до узголів'я ліжка ірландську стрічку, а Дін повісив над тумбочкою плакат Віктора Крума. Поряд висів його старий плакат Вестгемської футбольної команди.

— Маразм, — зітхнув Рон, киваючи на нерухомих футболістів.

Гаррі, Рон і Невіл перевдяглися в піжами й полягали. Хтось, очевидно, ельф-домовик, уже поклав під простирадла грілки. Було неймовірно затишно лежати в ліжку, прислухаючись до бурі, що лютувала надворі.

— Мабуть, я теж запишуся, — сонно пробурмотів у темряві Рон, — якщо Фред і Джордж придумають, як... Такий турнір... усе ж може бути, правда?

— Ага... — Гаррі перевернувся на другий бік, а в голові у нього промайнули яскраві картинки... він переконав непідкупного суддю, що йому сімнадцять років... він став чемпіоном Гоґвортсу... стояв на полі, тріумфально піднявши вгору руки, а всі учні плескали й кричали... він щойно переміг у Тричаклунському турнірі... серед натовпу вирізнялося обличчя Чо Чанґ, яке аж сяяло від захвату..

Гаррі розплився в усмішці, радий, що Рон не міг цього бачити.