Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 58

— Рідікулюс! — крикнув Люпин і стрибнув уперед.

Щось голосно ляснуло, і патронує щез разом з дементором. Гаррі впав у крісло, відчуваючи таку втому, мовби щойно пробіг два кілометри. Краєм ока бачив, як професор Люпин наставив на ховчика чарівну паличку (той знову перетворився на сріблясту кулю) і загнав його назад у ящик.

— Прекрасно! — вигукнув Люпин, підходячи до Гаррі. — Прекрасно, Гаррі! Ну й початок!

— Може, ще одну спробу? Одненьку?

— Не тепер, — рішуче заперечив Люпин. — На сьогодні цілком досить. На...

Він простяг Гаррі великий шматок найкращого медоворуцівського шоколаду.

— З'їж усе, щоб мадам Помфрі не пила з мене кров. То що — наступного четверга о тій самій годині?

— Добре! — сказав Гаррі і відкусив шматочок шоколаду. Люпин загасив світло.

— Пане професоре! — Гаррі щось згадав. — Якщо ви знали мого тата, то мусили знати й Сіріуса Блека?

Люпин хапливо обернувся.

— Чого ти так думаєш? — різко спитав він.

— Та просто... тобто я знаю, що вони також товаришували в Гоґвортсі...

Люпин полегшено зітхнув.

— Так, я його знав, — коротко сказав він. — Або думав, що знав... Але тобі час бігти, вже пізно.

Гаррі вийшов з класу, пройшов коридором і завернув за ріг. Там присів за постаттю лицаря в обладунках, щоб доїсти шоколад. "Мабуть, не варто було згадувати Блека: Люпин явно не хотів говорити на цю тему".

Гаррі знову полинув думками до мами й тата... Незважаючи на шоколад, він почувався абсолютно виснаженим. Слухати передсмертні крики батьків — що могло бути гіршим? Проте це вперше він чув їхні голоси, якщо, звичайно, не брати до уваги часу, коли був немовлям. Але Гаррі розумів: якщо в ньому й далі житиме бажання чути ці голоси, то йому ніколи не вдасться вичаклувати сильного патронуса й перемогти дементорів...

— Вони мертві, — твердо вимовив він. — Вони мертві, і скільки не прислухайся до їхніх голосів, вони не оживуть. Мусиш взяти себе в руки, якщо хочеш виграти той Кубок.

Він підвівся, кинув у рот останній шматочок шоколаду і попрямував до ґрифіндорської вежі.

*

Через тиждень після початку семестру Рейвенклов зустрівся зі Слизерином. Переміг Слизерин, хоч перевага була й незначна. Вуд був переконаний, що це їм на руку. Якщо Ґрифіндор теж виграє у Рейвенклову — друге місце їм забезпечено. Вуд збільшив кількість тренувань до п'яти на тиждень. Це означало, що на домашні завдання у Гаррі залишався всього один вечір, адже щочетверга Люпин навчав його боротьби з дементорами, і це виснажувало найбільше. Але Гаррі все одно не здавався таким знервованим, як Герміона, яка вже ледве витримувала своє перевантаження додатковими предметами. Щовечора вона сиділа в кутку вітальні, а кілька столів довкола неї були завалені книжками, картами з числомагії, словниками стародавніх рун, схемами із зображеннями маґлів, що піднімали тягарі, і сувоями довжелезних пергаментів. Вона майже ні з ким не розмовляла й огризалася, коли хтось відвертав її увагу.

— І як це їй вдається? — звернувся Рон одного вечора до Гаррі, який закінчував нудний реферат для Снейпа про отрути, що не залишають сліду. Гаррі підняв голову. Герміону ледве було видно за стосом книжок.

— Що, вдається?

— Встигати на всі уроки! — пояснив Рон. — Я чув, як вона зранку розмовляла з професоркою Вектор, викладачкою числомагії. Вони обговорювали вчорашній урок, але ж Герміона не могла там бути, бо сиділа з нами на догляді за магічними істотами! А Ерні Макмілан каже, що вона не пропустила жодного маґлознавства, хоч вони відбуваються одночасно з віщуванням, яке вона теж ніколи не пропускає!

Гаррі не було коли розгадувати загадку Герміониного розкладу, бо він саме мучився над дурнуватим Снейповим рефератом. Та наступної секунди його знову відволікли — цього разу Вуд.

— Погані новини, Гаррі. Я щойно говорив з професоркою Макґонеґел про "Вогнеблискавку". Вона... е-е... трохи на мене кричала. Сказала, що в мене хибні пріоритети. Вона вирішила, що мене більше хвилює кубок, ніж твоє життя. А що я такого сказав? — "Не біда, що мітла скине Гаррі, головне, щоб він першим зловив снича". — Вуд здивовано стенув плечима. — Вона зняла такий лемент... ніби я сказав щось жахливе. Тоді запитав, скільки вони ще триматимуть мітлу. — Вуд насупився, передражнюючи суворий голос професорки Макґонеґел: — "Рівно стільки, скільки буде потрібно!" — Знаєш, Гаррі, я думаю, що тобі треба замовити нову мітлу. Там на останній сторінці "Чарівної мітли" є бланк замовлень... Гарно, якби ти купив "Німбус-2001" — такий, як у Мелфоя.

— Я ніколи не літатиму на такому самому, як Мелфой, — рішуче заперечив Гаррі.

*

Січень непомітно перейшов у лютий, але холод залишався незмінним. Наближався матч із Рейвенкловом, а Гаррі ще й досі не замовив нової мітли. Після кожного уроку трансфігурації він розпитував професорку Макґонеґел, чи готова "Вогнеблискавка". Рон, хвилюючись, стояв поруч, а Герміона, відвернувшись, проходила повз них.

— Ні, Поттере, ще не готова, — сказала Макґонеґел, мабуть, уже вдвадцяте. — Ми вже знаємо, що там немає типових заклять, але професор Флитвік допускає, що вона зачаклована на так зване "жбурляття". Я відразу повідомлю, коли ми все завершимо. А поки що прошу дати мені спокій.

Та найгірше було те, що заняття з Люпином проходили не так успішно, як сподівався Гаррі. Він поступово навчився при появі дементора-ховчика викликати невиразну сріблясту тінь, але цей його патронус був заслабким, щоб дементора відігнати. Він просто висів напівпрозорою хмаринкою і неймовірно виснажував його. Гаррі сердився сам на себе: він не міг побороти прихованого бажання знову почути голоси своїх батьків.

— Ти надто вимогливий до себе, — суворо дорікнув йому Люпин на четвертому занятті. — Для тринадцятирічного чарівника навіть примарний патронус — величезне досягнення. Ти ж більше не зомліваєш!

— Я думав, що патронує буде... атакувати дементора, — пригнічено мовив Гаррі. — Прожене його...

— Справжній патронує так і робить, — пояснив Люпин. — Але за такий короткий час ти й так багато досяг. Якщо дементори з'являться на наступному матчі, ти зможеш їх трохи затримати й нормально приземлитися.