Заплотний лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 11

На північному краї поля зброєносці притримали яскраво споряджених коней, щоб поборники сіли у сідла. Поборники вдягли шоломи, взяли до рук списи та щити, не поступаючись розкошами своїм супротивникам: струменіли жовтогарячі шовки Ясенбродів, мерехтіли червоно-білі клітини пана Гамфрея, сяяв золотими трояндами на зеленому адамашковому чабраці білий кінь під князем Лео. Певна річ, не пас задніх і Валар Таргарієн. Молодий кронпринц сидів на чорному, як ніч, огирі у колір свого риштунку, списа, щита і чабраку. На шоломі в нього простирав крила червоний триголовий полив’яний дракон, близнюк якого вишкірявся на чорному блискучому щиті. Кожний з поборників діви мав на собі знак її прихильності: пасмо жовтогарячого шовку, обв’язане навколо руки.

Поки поборники стали на свої місця, Ясенбродська лука майже затихла. Тоді заревів ріг, і за один удар серця тиша змінилася на гармидер. Десять пар визолочених острог стиснули боки десятьох великих бойових коней, тисячі голосів заверещали та затюгукали, сорок підкованих копит загриміли полем, вириваючи траву, десять списів нахилилися і завмерли. Брязнула сталь, захряскотіло дерево, здригнулася сама земля: це поборники та їхні супротивники стрілися на середині. За одну мить вершники проминули один одного і наготувалися для нової сутички. Князь Таллі похилився у сідлі, та втримався. Коли натовп побачив, що лицарі зламали усі десять списів, то схвально заревів. Це було чудове знамення для турніру, а до того ж свідчення вправності учасників.

Зброєносці подали бійцям нові списи навзамін поламаних, відкинутих убік. І знову остроги уп’ялися у конячі боки. Дунк відчував, як під ногами тремтить земля. На плечах у нього Яйк радісно волав і розмахував тоненькими рученятами. Молодий кронпринц промчав найближче до них. Дунк бачив, як кінець його чорного списа поцілував вартову вежу на щиті суперника і ковзнув просто йому в груди. Спис самого пана Абеляра розлетівся на друзки, вдаривши по Валаровому панцері. Сірий огир у сріблясто-димчастому чабраці став дибки від сили удару. Пана Абеляра Вишестража вирвало зі стремен і жбурнуло на землю.

Князь Таллі також опинився на землі, куди його скинув пан Гамфрей Гардинг. Та спішений одразу ж скочив на ноги і оголив меча. Пан Гамфрей відкинув убік вцілілого списа і зійшов з коня, аби продовжити піший двобій. Панові Абеляру пощастило менше. До нього підбіг зброєносець, зняв хазяйського шолома і покликав по допомогу. Двоє пахолків підняли приголомшеного лицаря під пахви і відвели до шатра. Далі на полі шість лицарів, що залишилися у сідлах, з’їжджалися задля третьої сутички. Полетіли друзки від нових списів, але цього разу князь Лео Тирел так вправно поцілив у шолом Сивого Лева, що зірвав його з голови. Простоволосий князь Кастерлі-на-Скелі вітально підняв руку та зліз з коня, визнаючи поразку. До того часу пан Гам, показавши не менший хист у пішому бою мечем, ніж у кінному — списом, примусив князя Таллі здатися.

Тибольт Ланістер та Андрош Ясенбрід виїзжали один супроти одного ще тричі, поки нарешті пан Андрош не втратив щита і не злетів з коня, програвши герць. Молодший Ясенбрід протримався іще довше, зламавши аж дев’ять списів супроти Шторма-Реготуна, Лионеля Баратеона. У десятій сутичці вони обидва злетіли з коней, але скочили на ноги задля пішого бою мечем проти булави. Нарешті побитий пан Роберт Ясенбрід визнав свою поразку. Та його батько на помості зовсім не виглядав засмученим. Хоч обох синів господаря Ясенброду вибили з лав поборників діви, але вони шляхетно показали себе на герці супроти бійців з числа найславетніших лицарів Семицарства.

«Але я мушу виступити краще», подумав Дунк, спостерігаючи, як переможець і переможений разом ідуть з поля. «Хоробро битися і чесно програти — мені того замало. Маю виграти хоча б один двобій, бо втрачу все.»

Панові Тибольту Ланістеру та Штормові-Реготуну належало тепер зайняти місця серед поборників діви, замінивши переможених. Жовтогарячі шатра вже знімали. За кілька аршин звідти молодий кронпринц відпочивав на високому табірному стільці перед своїм чорним шатром. Він зняв шолома, відкривши чорне, як у батька, волосся, серед якого виднілося світле пасмо. Пахолок приніс йому срібного келиха, і принц зробив ковток. «Якщо розумний, то попросив води», зазначив про себе Дунк, «а якщо дурний, то вина». Він спитав себе, чи Валар справді успадкував якусь частину славетної лицарської майстерності свого батька, а чи йому просто дістався найслабший суперник.

Сурми оголосили виїзд на бойовище трьох нових шукачів слави. Оповісники вигукнули їхні імена.

— Пан Пирс із дому Карон, князь у Порубіж'ї!

Цей лицар мав на щиті срібну арфу, хоча вапенрок був помережаний солов’ями.

— Пан Йозет з Малістерів, господарів на Морестражі!

Пан Йозет мав на собі крилатого шолома, а на щиті — орла у волошково-синьому небі.

— Пан Гавен з дому Лебедин, господар Шолом-Каменю, що на Мисі Гніву!

На його гербі люто билися два лебеді: один білий, другий чорний. На обладунку пана Гавена, його накидці і ладрах коня також буяло мереживо чорного та білого. Навіть піхви меча та спис були смугасті.

Князь Карон, відомий лицар, співець та музика, торкнувся списом троянди князя Тирела. Пан Йозет стукнув по щиті з клітинами пана Гамфрея Гардинга. Чорно-білий лицар, пан Гавен Лебедин, викликав чорного принца, якого охороняв білий вартовий.

Дунк почухав підборіддя. Пан Гавен був ще старіший за його старого хазяїна, який вже лежав у могилі.

— Яйку, хто найслабший боєць з отих трьох? — про всяк випадок запитав він у хлопця на плечах, який, здавалося, знав усе про всіх.

— Князь Гавен, — миттю відповів малий. — Супротивник Валара.

— Принца Валара, — виправив Дунк. — Зброєносець, хлопче, має вчитися чемності.

Троє супротивників зайняли місця, поки троє поборників діви сідали верхи. Навколо ставили заклади, вигукували заохочення, але Дунк не зводив очей з принца. У першій сутичці той завдав удару ковзом по щиті пана Гавена, і кінець списа відскочив убік майже так само, як з паном Абеляром Вишестражем. Та зараз це був інший бік, у порожнє повітря. Спис самого пана Гавена чисто зламався на грудях принца, і Валар трохи не впав, але спромігся всидіти.

У другій сутичці Валар відхилив списа вліво, цілячи у груди супротивника, та натомість вдарив у плече. Проте навіть і цього удару вистачило, аби старий лицар зронив списа, а тоді змахнув іншою рукою, намагаючись утримати рівновагу, і впав. Молодший кронпринц зіскочив з коня і витяг меча, та пан Гавен помахав йому з землі й підняв забороло.

— Здаюся, ваша милість! — оголосив він. — Влучний удар.

Панство на помості підхопило:

— Влучний удар! Чесна перемога!

Тим часом Валар став на коліно, аби допомогти сивому князеві звестися на ноги.

— Ані те, ані інше, — пробурчав Яйк згори.

— Сиди тихо, бо прожену до табору.

Трохи далі пана Йозета Малістера понесли непритомного геть з поля. А тим часом пан з арфою та пан з трояндою хвацько гамселили один одного тупою зброєю на радість галасливому натовпові. Дунк так задивився на Валара Таргарієна, що ледве їх помічав. «Принц б’ється добре, але не занадто», промайнула в нього думка. «Супроти нього я можу собі щастя поспитати. Якщо з ласки божої зіб'ю його додолу, то в пішому двобої міцніша статура візьме гору.»

— Уперед! Бий-убивай! — захоплено верещав Яйк, соваючись на плечах в Дунка. — Отакої! Так йому! Гир на нього!

Схоже, він заохочував пана Карона. Лицар арфи грав гучну сталеву музику на Тирелових латах, ганяв князя Лео полем, завдавав дедалі тяжчих ударів. Натовп розділився у своїх уподобаннях майже навпіл, тож у вранішньому повітрі люті прокльони мішалися з радісними зойками. Від щита пана Лео летіли тріски і шматки фарби; сокира пана Пирса один за одним відрубала пелюстки золотої троянди, а потім і розтрощила щита навпіл. Але на якусь хвильку застрягла… і цього було досить, аби пан Лео власною сокирою хутко перерубав руків’я зброї суперника, лишивши йому шматка вершків із сім завдовжки. Князь Тирел миттю відкинув убік зламаного щита і сам перейшов до нападу. Ще трохи, і лицар-музика стояв на одному коліні, співаючи вже зовсім іншої пісні.