Таємничий лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 22

«Щоб зберегти мою лицарію. Хлопчик ніколи не бажав мені нічого, окрім добра.» Дунк озирнувся туди, де молився Маслоплав.

— Що ти йому зробив?

— Налякав, пане.

— Сам бачу. Ще до ранку зітре собі коліна.

— Я не знав, що робити, пане. Маестер потяг мене до них, щойно побачив батькового персня.

— До них?

— До князя Маслоплава та князя Фрея, пане. Там іще варта була. Усі ходили якісь засмучені. Бо хтось вкрав драконяче яйце.

— Сподіваюся, не ти?

Яйк затрусив головою.

— Та ні, пане. Я знав, що втрапив у біду, коли маестер показав панові Маслоплаву мого персня. Я вже думав сказати, що вкрав його, та він би, мабуть, не повірив. А тоді я згадав, як батько переказували слова пана Кровокрука: ліпше лякати, аніж лякатися. От і сказав йому, що батько прислали нас сюди усе вивідати, а самі вони вже йдуть з військом, і що його вельможності краще відпустити мене і кинути думку про зраду, поки ще голова на плечах сидить. — Він сором’язливо посміхнувся. — Вийшло навіть краще, ніж я гадав, пане.

Дункові схотілося вхопити малого за плечі й трусити так, щоб аж зуби стукотіли. «Це тобі не іграшки!», прагнув заревти він. «Йдеться про життя і смерть!»

— А князь Фрей теж усе чув?

— Так. Він побажав панові Маслоплаву подружнього щастя і оголосив, що негайно повертається до Близнюків. Саме тоді його вельможність повели нас сюди молитися.

«Фрей має куди тікати», подумав Дунк, «а от Маслоплав — ні. Тому тутешній господар рано чи пізно зацікавиться, де це подівся принц Маекар з військом.»

— Якщо князь Пик дізнається, що ти у замку…

Зовнішні двері септу з хряскотом прочинилися. Дунк обернувся і побачив Чорного Тома Гедля у кольчузі та латах; з його просяклої дощем киреї стікала вода, збираючись калюжею коло ніг. Разом з ним з’явився десяток стражників зі списами та сокирами. Позаду них небом блимали білі та блакитні блискавки, миготіли перемінливими тіньми на білій кам’яній підлозі. Від подиху вологого вітру усі свічки в септі шалено затанцювали.

«Семеро дідьків у сімох пеклах», тільки й спромігся подумати Дунк перед тим, як Гедль мовив:

— Осьде малий. Хапайте його.

Пан Маслоплав звівся на ноги.

— Ні! Стійте. Хлопчика не можна чіпати. Томарде, як це розуміти?

Гедлеве обличчя скривилося відразою.

— Не всі з нас мають у жилах молочко замість крові, ваша мосць. Я забираю хлопця.

— Ти не розумієш! — запищав тремтливим голосочком Маслоплав. — Усе скінчено. Князь Фрей зник, а за ним втечуть і всі інші. Сюди з військом іде принц Маекар.

— Тим паче мусимо взяти малого в заручники.

— Ні, ні! — заперечив Маслоплав. — Я не хочу далі мати нічого спільного з князем Пиком та його самозванцем. Я не битимуся проти корони.

Чорний Том кинув на свого пана холодний погляд.

— Боягузище.

Лицар сплюнув на підлогу.

— Патякайте собі, що хочете. Але ви будете битися, або помрете, пане мій. — Він вказав на Яйка. — Оленя першому, хто проллє кров.

— Ні, ні! — Маслоплав обернувся до своїх власних стражників. — Зупиніть їх, чуєте? Зупиніть їх!

Уся сторожа застигла збентежена, не розуміючи, кому підкорятися.

— Дідько, завжди маю все робити сам! — З цими словами Чорний Том оголив меча-півторака.

Дунк вийняв свого.

— Стань за мене, Яйку.

— Приберіть зброю, ви обоє! — заверещав Маслоплав. — Я не дозволю лити кров у септі! Пане Томарде, цей лицар служить принцу. Він уб’є вас!

— Еге ж. Хіба що як звалиться зверху, — вишкірився, мов кінь, Чорний Том. — Я бачив його ганьбу на герці.

— Мечем я б’юся краще, — попередив Дунк.

Гедль пирхнув у відповідь і напав.

Дунк шарпнув Яйка за себе і кинувся назустріч нападові. Перший удар він перестрів непогано, але щит піддався під мечем Чорного Тома і штурхнув Дунка просто у рану. По руці стрімко ринув пекучий біль. У відповідь він сікнув Гедлеві по голові, але Чорний Том ухилився і знову завдав замашного удару. Дунк ледве встиг підставити щита. Полетіли соснові тріски, Гедль зареготав і продовжив наступ, рубаючи по низу та по верху. Дунк відвертав усі удари щитом, але потерпав з болю і змушений був відступати.

— Вбийте його, пане! — почувся крик Яйка. — Ату його, ату!

Дунк відчував смак крові у роті, а на доданок ще й рана відкрилася. Хвилею накотило запаморочення. Чорний Том тим часом шматував довгого щита на тріски. «Дуб та залізо, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть», крутилося в Дунка у голові, поки він не згадав, що його щита зроблено з сосни. Припавши спиною до олтаря, він впав на одне коліно і зрозумів, що відступати далі нема куди.

— Отакий лицар, леле, — кепкував Чорний Том. — Пустив сльозу з переляку, телепню?

«З болю, а не з переляку.» Дунк відштовхнувся, стрибнув з коліна і врізався у ворога щитом. Чорний Том хитнувся назад, але якось утримався на ногах. Дунк ринув на нього, таранячи щитом знову і знову, відтісняючи Гедля до середини септу своєю чималою вагою та силою. А тоді зненацька прибрав щита убік і рубонув з-за нього мечем. Гедль скрикнув, коли гостра сталь глибоко вп’ялася у стегно, розсікаючи вовняні штани та м’язи. Він відчайдушно змахнув мечем у відповідь, але удар вийшов незграбний. Дунк останній раз прийняв меча ворога на щита і вклав у відповідь усю свою вагу.

Чорний Том хитнувся назад, відступив на крок і з жахом зиркнув на власну руку, що брязнула на підлозі перед олтарем Мороку.

— Ти… — зойкнув він придушено, — ти, ти…

— Я ж казав. — Останній удар Дунка розпанахав Гедлеві горло. — Мечем я б’юся краще.

XIX

Двоє зі стражників втекли під дощ, побачивши, як навколо тіла Чорного Тома розтікається калюжа крові. Інші вчепилися у списи та вагалися, кидаючи на Дунка сторожкі погляди і чекаючи, що накаже їхній пан.

— Ви… ви вчинили погано, — нарешті спромігся Маслоплав. Він обернувся до Дунка та Яйка і мовив:

— Нам слід тікати з Білостін’я, поки ті двоє не повідомили Гормонові Пику. Він має серед гостей більше друзів, аніж я. У північній стіні є потерна, вийдемо нею… пішли, треба поспішати.

Дунк вкинув меча до піхов.

— Яйку, тікай разом з паном Маслоплавом.

Він обійняв хлопця однією рукою і стишив голос.

— Не залишайся коло нього довше, аніж мусиш. Жени Крапельку геть, перш ніж його вельможність знову перебіжить на інший бік. Тікай до Дівоставу — дотуди ближче, аніж до Король-Берега.

— А ви, пане?

— Про мене не думай.

— Я ваш зброєносець.

— Еге ж, — відповів Дунк, — тому виконаєш мій наказ, поки не отримав доброго ляща у вухо.

XX

З трапезної палати саме виходила купка людей, зупиняючись перед виходом, аби накинути на голови каптури від дощу. Серед них були Старий Бик і хирлявий князь Крестав, знову напідпитку. Обидва широко розступилися, даючи Дункові дорогу. Пан Мортімер Гребеняк кинув на нього цікавий погляд, але остерігся заговорити. Утор Підлисток виявився менш сором’язливим.

— Ви спізнилися на учту, пане, — мовив той, натягаючи рукавиці. — А ще я помітив, що ваш меч знову при вас.

— Ви матимете за нього викуп, не переймайтеся.

Дунк залишив побитого щита і накинув скривавлену руку киреєю, аби сховати з виду.

— Якщо виживу. Або ж доведеться вам обідрати мій труп.

Пан Утор засміявся.

— Цікаво, я чую тут хоробрість чи звичайну дурість? Одне від іншого часто-густо важко відрізнити. Але ще не запізно прийняти мою пропозицію, пане.

— Пізніше, ніж ви гадаєте, — застеріг його Дунк.

Він не чекав, поки Підлисток відповість, але проштовхався повз нього крізь подвійні двері. Трапезну заповнювали пахощі пива, диму, вологої вовни. На галерейці тихо грали кілька музик. Від верхніх столів доносився сміх. Там пан Кірбі Пім і пан Лукас Острівець змагалися, хто кого переп’є. На помості князь Пик про щось настійливо переконував князя Костяна, тоді як молода дружина Амброза Маслоплава сиділа покинута на панському кріслі.