Таємничий лицар (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 6

Впала тиша. Дунк чув тихе потріскування багаття, відчував, як шиєю лазять комарі. Він ляпнув по них долонею і зиркнув на Яйка, бажаючи понад усе, щоб той мовчав.

— Я був малим хлопчиною, коли на Червонотрав’ї сталася битва, — мовив Дунк, коли ніхто більше не знайшов слів, — але потім служив зброєносцем лицареві, який бився за Червоного Дракона, і вже лицарем присягав панові, що бився за Чорного. За обидва боки стояло багато хоробрих та гідних вояків.

— Так, хоробрих і гідних, — примирливо пробурмотів Кайл-Кіт.

— А були й великі звитяжці. — Глендон Пал повернув щита, і всі побачили змальований на ньому знак: червоно-жовту вогняну комету на соболино-чорному полі. — В мені тече кров одного такого.

— То ви син Вогнепала, — раптом мовив Яйк.

Вперше усі побачили, як пан Глендон посміхається.

Пан Кайл-Кіт роздивився хлопця ретельніше.

— Як таке можливе? Скільки вам років? Та ж Квентин Пал загинув…

— …коли я ще не народився, — закінчив пан Глендон. — Але у мені він ожив знову.

Молодик вкинув меча у піхви.

— Ви самі все побачите у Білостін’ї. Коли я заберу драконяче яйце як переможець турніру.

V

Наступного дня пророцтво пана Кайла справдилося. Недів пором не міг узяти всіх, хто бажав переїхати, тож пани Костян і Шевний мали їхати першими, разом зі своїми почтами. На це знадобилося кілька ходок, довших за годину кожна.

Подорожні мали подолати грязюку на березі, перевести коней та вози по дошках пристані, завантажити їх на пором і знову вивести на тому березі. Двоє князьків сповільнили справу ще більше, коли почали галасувати, хто має йти першим. Князь Шевний був старший, але Костян вважав свій рід кращим.

Дункові нічого не залишалося, як чекати та нудитися.

— А з чоботом були б уже там, — дорікнув Яйк.

— Були б, — погодився Дунк, — але краще облишимо. Пан Костян та пан Шевний прибули першими. А до того ж вони вельможні князі.

Яйк скривив мармизу.

— Бунтівні князі.

Дунк похмуро зиркнув на нього.

— Чого це?

— Вони билися за Чорного Дракона. Власне, з цих двох бився один пан Шевний, а з ним батько пана Костяна. Ми з Аемоном колись перегравали ту битву на зеленому столі маестра Мелаквіна мальованими воячками і маленькими прапорцями. Герб Костяна — срібний келих на чорному, чорна троянда на золотому. Його корогва стояла зліва у війську Даемона. А Шевний стояв з Лихим Булатом справа, і трохи не помер від поранень.

— То стародавня історія. Зараз вони тут, так? Значить, схилили коліна, і король Даерон їм пробачив.

— Так, але…

Дунк защипнув губи хлопця пальцями.

— Стули пельку.

І Яйк стулив.

Щойно відійшов від берега останній вантаж людей Шевного, як на пристані з’явилися пан та пані Рідколіс із власним почтом, і чекати довелося знову. Заплотне братство після разом проведеної ночі розпалося. Пан Глендон тримався осібно, похмурий і нашорошений. Кайл-Кіт вирішив, що поки лицарям дозволять переїхати, то й полудень настане, а тому відділився від решти і спробував здобути прихильність пана Рідколіса, з яким був трохи знайомий. Пан Майнард увесь цей час пліткував з корчмаркою.

— Тримайся від отого добродія якнайдалі, — попередив Дунк Яйка. Щось у Бросквині його турбувало. — Він може виявитися розбійним лицарем, кат його зна.

Попередження тільки посилило цікавість Яйка до пана Майнарда.

— Ніколи не стрічав розбійних лицарів. Гадаєте, він хоче вкрасти драконяче яйце?

— Гадаю, що пан Маслоплав приставить до свого добру варту. — Дунк почухав шию, згризену комарями. — А ти як гадаєш, яйце виставлять на бенкеті? От би подивитися на таку чудасію.

— Я б показав вам своє, пане, та воно лишилося у Перелітку.

— Твоє?! Ти маєш драконяче яйце? — Дунк недовірливо глипнув на хлопця, гадаючи, що за дурні жарти. — Звідки воно взялося?

— Від дракона, пане. Мені поклали його до колиски.

— Хочеш ляща у вухо? Драконів немає на світі.

— Немає, та яйця лишилися. Остання дракониця залишила кладку з п’яти яєць, а на Дракон-Камені є ще більше. Старі, ще до Танку. Всі мої брати теж мають такі яйця. Аеріонове зроблене мовби зі срібла та золота, і по ньому біжать вогняні жилки. А моє біло-зелене, помережане вихорами.

— То кажеш, ти маєш драконяче яйце.

«Поклали до колиски». Дунк звик до Яйка і весь час забував, що насправді поруч із ним — Аегон, принц драконового роду. «Ясна річ, йому до колиски поклали яйце».

— Гаразд, тільки не згадуй про нього там, де хтось може почути.

— Я не такий дурний, пане. — Яйк стишив голос. — Одного дня дракони повернуться. Це наснилося моєму братові Даерону, і король Аерис теж читав у пророцтвах. Може, саме моє яйце налупиться. Ото було б розкішно.

— Справді? — Дунк чомусь сумнівався. Але, схоже, Яйк — ні на мить.

— Ми з Аемоном часто вдавали, що налупляться саме наші яйця. Якби налупилися, то ми могли б літати по небі на драконах, як перший Аегон з сестрами.

— Еге ж, а якби усі інші лицарі у державі померли, то я б став Регіментарем Королегвардії. Якщо ті яйця такі дорогі, як сім дідьків, то навіщо пан Маслоплав вирішив віддати своє комусь іншому?

— Щоб показати державі, який він багатий.

— Та мабуть.

Дунк знову почухав шию і зиркнув на пана Глендона Пала, який підтягував попруги на сідлі, чекаючи на перевіз. «Його коняку вже на тому світі зачекалися». Пан Глендон їхав на старому та низькому мерині з запалою спиною.

— Що ти знаєш про його батька? Чому його кликали Вогнепалом?

— За гарячу голову та руде волосся. Пан Квентин Пал був майстром-мечником у Червоному Дитинці. Він вчив науки бою мого батька та дядьків. І Великих Байстрюків теж. Король Аегон обіцяв ввести його у Королегвардію, тож Вогнепал примусив власну жінку вступити до братства сестер-мовчальниць. Але до часу, коли звільнилося місце, король Аегон помер, а король Даерон замість нього ввів у Гвардію пана Вілема Вильда. Мій батько каже, що Вогнепал незгірше Лихого Булата тиснув на Даемона Чорножара, щоб той заявив свої права на корону. А потім врятував його від Королегвардії, надісланої Даероном. Пізніше Вогнепал вбив пана Листоброда коло воріт Ланіспорту, примусив Сивого Лева тікати й ховатися на Скелі. На переїзді Мандела він порубав одного за іншим синів пані Пенроз. Казали, що зберіг життя останньому на знак ласки до його матері.

— Це він шляхетно вчинив, — визнав Дунк. — То пан Квентин загинув на Червонотрав’ї?

— Ще раніше, пане, — відповів Яйк. — Якийсь лучник пустив йому стрілу в горло, коли той злазив з коня коло струмка напитися. Простого звання стрілець, ніхто й не пам’ятає його імені.

— Той простий люд стає небезпечний, як затямить собі в голову вбивати князів та зацних лицарів.

Дунк побачив, як озером повзе пором.

— Осьде він нарешті.

— Повільно якось. То ми поїдемо до Білостін’я, пане?

— Чому б ні? Хочу подивитися на яйце. — Дунк посміхнувся. — Якщо виграю той турнір, то ми обидва матимемо драконячі яйця.

Яйк кинув на нього якийсь непевний погляд.

— Що таке? Чого витріщився?

— Я б вам сказав, пане, — урочисто відповів хлопчик, — але мені треба вчитися припинати язика.

VI

Заплотних лицарів посадили набагато нижче солі — ближче до дверей, аніж до почесного помосту. Білостін’я було зовсім новим, як для замку: його звів якихось сорок років тому дід нинішнього господаря. Довколишній простий люд обзивав замок Молочнею, бо його мури, башти й цитаделі були вибудувані з гарно обтесаного білого каменю, виламаного у Долині Арин і привезеного через гори за великі гроші. Всередині замок пишався підлогами та стовпами з молочно-білого мармуру, помережаного золотими жилками; крокви над головою були витісані з блідих стовбурів оберіг-дерев. Дункові не вистачало уяви, аби скласти, скільки те все могло коштувати.

Трапезна палата, проте, була менша, ніж в інших замках, які він знав. «Під дах пустили, то й добре», подумав Дунк, зайнявши місце на лаві між паном Майнардом Бросквином та Кайлом-Котом. Хоча їх не запрошували, але на учту пустили відразу: вважалося недобре відмовляти лицареві у гостині на своє весілля. А от молодому панові Глендону довелося тяжко.