Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 14

Знову, вже вкотре, сестра захопилася його геніальністю і наполегливістю. Але, зітхнула вона, що ще йому залишається?

Величезні покої пророка були залиті світлом. На стінах висіли гобелени, а підлоги встеляли різнокольорові, блакитні з жовтим, килими. Всюди — на стільцях, на дивані, на підлозі — лежали розкриті книги, а найбільший стос пошарпаних фоліантів височів біля каміна поруч з улюбленим кріслом пророка.

Сестра Маргарита підійшла до витонченого палісандрового столика, опустилася в крісло і, відкривши книгу, перегорнула її майже до самого кінця в пошуках наступної чистої сторінки. Пророка ніде не було видно: напевно, вийшов прогулятися в садок. Виходячі туди двостулкові двері були відчинені, і в кімнату вливалося напоєне ароматами повітря. З шухляди вона дістала чорнильницю, перо і коробочку з дрібним піском і розклала все це поряд з відкритою книгою пророцтв.

Коли вона озирнулася, пророк стояв у напівтемряві дверного отвору і мовчки дивився на неї. Він був у чорному балахоні з капюшоном, накинутим на голову. Він стояв нерухомо, схрестивши руки на грудях, немов заповнивши весь дверний проріз.

— Добрий вечір, Натан, — сказала сестра, знімаючи кришку з чорнильниці.

Він повільно, впевнено ступив вперед, з мороку — в світло світильників, і відкинув капюшон. Довге, густе, пряме, біле як сніг волосся впало йому на плечі. Металевий ошийник, напівсхований чорним балахоном, блиснув в яскравому світлі. Шкіра, що обтягувала рішуче, гладко поголене підборіддя, нервово смикалася. З-під густих сивих брів на Маргариту уважно дивилися темні, проникливі очі. Він був дійсно красивий, незважаючи на вік. Також він був найстарішою людиною з усіх, кого вона коли-небудь бачила.

І він був абсолютно божевільний. Або ж досить розумний, щоб змусити всіх повірити в своє божевілля. Вона не знала, де правда. Цього не знав ніхто.

Але як би там не було, він був, можливо, найнебезпечнішим з усіх живих.

— Де абатиса? — Запитав пророк, і в голосі його прозвучала загроза.

— Зараз північ, Натан. — Маргарита потягнулася до пера. — Ми не збираємося будити абатису просто тому, що ти не спиш і захотів поговорити з нею. Записати пророцтво здатна будь-яка сестра. Може, ти сядеш, і ми почнемо роботу?

Він підійшов до столика і став навпроти, підносячись над сестрою, як башта.

— Не випробовуй мого терпіння, сестра Маргарита. Це — важливо.

— А ти не випробовуй мого, Натан. — Вона блиснула очима. — Чи варто нагадувати тобі те, про що ти забув? Ти змусив мене встати серед ночі, так що давай швидше перейдемо до справи. Я б хотіла сьогодні ще трохи поспати.

— Я кликав абатису. Це — важливо.

— Натан, ми до сих пір ще не витлумачили пророцтва, які ти дав нам багато років тому. Яка різниця, хто запише твоє нинішнє видіння — я або абатиса? А вона прочитає все сьогодні вранці. Або через тиждень. Або через рік.

— У мене не було видіння.

— Так ти, — обурилася сестра, — розбудив мене тільки заради того, щоб я склала тобі компанію?

— А чому б і ні? — Натан променисто посміхнувся. — Сьогодні чудова ніч, а ти гарна, особливо коли злишся. — Він схилив голову набік. — А?.. Гаразд, якщо вже ти прийшла і повинна отримати пророцтво, то як знаєш. Хочеш, я скажу тобі, як ти помреш?

— Творець візьме мене тоді, коли Він вважатиме за потрібне. Я залишаю вибір йому.

Пророк кивнув, дивлячись кудись поверх її голови.

— Сестра Маргарита, ти не могла б прислати мені жінку? Останнім часом мені дуже самотньо.

— В обов'язки сестер не входить підшукувати тобі дівок.

— Але ж вони раніше приводили мені жінок, коли я давав пророцтва.

Сестра підкреслено спокійно поклала перо на стіл.

— І остання втекла звідси, напівгола і напівбожевільна. Ми навіть не встигли перехопити її. До сих пір не можу зрозуміти, як їй вдалося прослизнути повз варту. Ти обіцяв не говорити їй пророцтв, Натан. Ти обіцяв.

Перш ніж ми встигли зупинити її, вона переказала людям твої слова. Чутки розійшлись, поширюючись, як пожежа. Вони спровокували громадянську війну. Майже шість тисяч людей загинули через ті кілька слів, які ти сказав тій дівчині.

Він здригнувся. Сиві брови зійшлися на переніссі.

— Це правда? Я не знав…

Вона глибоко зітхнула і, взявши себе в руки, заговорила:

— Натан, я говорила це тобі вже три рази. Сама.

Він скорботно опустив очі.

— Жалкую, Маргарита.

— Сестра Маргарита.

— Сестра? Ти? Ти занадто молода і приваблива, щоб бути сестрою. Упевнений, ти всього лише послушниця. — Вона встала.

— Доброї ночі, Натан. — Маргарита закрила книгу і зібралася йти.

— Сядь, сестра Маргарита. — В голосі пророка знову прозвучала погроза.

— Тобі немає чого сказати мені. Я пішла спати.

— Я не говорив, що мені нема чого сказати. Я сказав, що в мене немає пророцтва.

— Якщо в тебе немає пророцтва, що ж ти можеш мені повідомити?

Він витягнув руки з рукавів, сперся об стіл кісточками кулаків і схилився до її обличчя.

— Сядь, або я нічого тобі не скажу.

Маргарита хотіла було застосувати силу, але передумала. Вона вирішила, що легше і спокійніше просто виконати його прохання.

— Добре, я сяду. Так що це було?

Він нахилився ще ближче, зіниці його розширилися.

— Пророцтва минули розвилку, — прошепотів він.

— Коли? — Маргарита мимоволі схопилася з крісла.

— Тільки що. Сьогодні. У цей самий день.

— Так ось чому ти розбудив мене серед ночі?

— Я покликав вас, як тільки мені відкрилося це.

— А чому ти не дочекався ранку? Зрештою, розвилки траплялися і раніше!

Посміхнувшись, він повільно похитав головою:

— Не такі.

Вона не хотіла слухати, що буде далі, — це нікого б не обрадувало.

Нікого, крім Уоррена. Він-то буде щасливий отримати новий елемент для своєї мозаїки. А для всіх інших це означає роки важкої роботи.

Деякі пророцтва будувалися за принципом «якщо… то» та розгалужувалися на кілька можливих ліній. Для кожної гілки існувало своє пророцтво, існували і спеціальні пророцтва для «точки розгалуження».

Але навіть самі пророки не знали, по якій «лінії» підуть подальші події.

А потім, коли ставало очевидним, яка гілка справжня, а яка помилкова, для дослідників манускриптів починалися важкі часи. Адже кожна нереалізована гілка, в свою чергу, розгалужувалася, породжуючи безліч протиріч, неузгодженостей і помилок. Їх треба було виявити і відсікти.

А пророцтва не завжди розташовувалися в суворій хронологічній послідовності, і чим далі відстояло пророцтво від розвилки, тим складніше було визначити, до якої саме гілки воно належить.

Сестра Маргарита відкинулася в кріслі.

— Наскільки важливим є те пророцтво, яке розгалузилось?

— Це — основне пророцтво. Немає жодного, більш важливого, ніж це.

Десятиліття. Не роки, десятиліття. Основні пророцтва зачіпали абсолютно все. Сестра мерзлякувато зіщулилась. Це — як миттєва сліпота. До тих пір, поки не будуть відсічені всі помилкові гілки, ні на що не можна покладатися.

Вона подивилася Натану в очі:

— Ти твердо знаєш, яке пророцтво розгалузилось?

— Так. — Він гордо посміхнувся. — І я знаю, яка гілка помилкова, а яка істинна. Я знаю, що нас чекає.

Ну, принаймні — хоч щось. Сестра дещо пожвавилася. Якщо Натан скаже, яка гілка справжня, а яка — помилкова, це вже досить цінна інформація. Оскільки пророцтва не розташовувалися в хронологічному порядку, простежити кожну гілку буде не так-то просто, але головне знати, з чого почати.

— Ти молодець, Натан. — Він посміхнувся, немов дитина, якій вдалося порадувати маму. — Посунь-но своє крісло ближче і розкажи мені про розвилку.

Натан тут же присунув крісло до столу. У цей момент він був схожий на цуценя, що грає з палицею, і сестра дуже сподівалася, що їй не доведеться заподіяти йому біль, щоб відібрати іграшку.

— Натан, ти можеш сказати мені, яке пророцтво розгалузилось?

— Ти впевнена, що хочеш це знати, сестра? — Він грайливо примружився. Пророцтва небезпечні. В останній раз, коли я переказав одне якійсь гарненькій особі, загинули тисячі людей. Ти сама говорила.