Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 22

— Схоже, мені вже трохи легше. — Він перестав горбитися і закрокував швидше.

— У тебе часто болить голова?

— Так, — усміхнувся Річард, — це всім відомо. Батько казав, що в моєї матері теж часто боліла голова, причому так само, як у мене, цей біль викликав нудоту. Але зараз все інакше. Немов хтось застряг там і намагається вибратися назовні. — Він забрав у Келен сумки і перекинув їх через плече. — І раніше біль був набагато слабкіший.

По вузькій стежині вони прийшли до будинку духів. Він стояв окремо від інших.

Черепичний дах виблискувала в місячному світлі. З труби піднімався дим.

Кури, які збилися в купку на невеликому узвишші неподалік, невдоволено закудахкали, коли Келен відчинила рипучі двері. Річард ліг біля каміна прямо на долівку. Келен витягла з сумки ковдру і підклала йому під голову. Річард втомлено прикрив очі долонею. Келен присіла поруч. Вона відчувала себе безпорадною.

— Мені здається, треба сходити за Ніссель. Може, цілителька тобі допоможе.

— Не варто. Все буде в порядку. Просто мені потрібно трохи побути в тиші.

— Він посміхнувся, не прибираючи з лиця руки. — Ти помітила, що варто нам потрапити на свято, як тут же трапляється неприємність?

— Мабуть, ти правий. — Келен погладила його по руці. — З цього випливає, що нам треба частіше залишатися вдвох.

Річард поцілував її пальці.

— Хотілося б.

Келен поклала долоню на його міцну руку, і якийсь час вони мовчали.

Тишу порушувало лише слабке потріскування вогню у вогнищі. Келен чула, як повільно, важко, дихає Річард.

Нарешті він прибрав руку з лиця і подивився на Келен. В очах його відбивалося полум'я. Дивлячись на Річарда, Келен раптом відчула якусь дивну схожість.

Річард нагадував їй когось, кого вона вже зустрічала, але тільки кого?

Немов хтось нашіптував їй з глибин пам'яті ім'я, але вона не могла розчути його. Келен знову поклала руку йому на чоло. Тепер воно уже не здавалося таким холодним.

Річард сів.

— Я тільки що подумав, — несподівано сказав він, — що попросив дозволу у старших взяти тебе за дружину, але забув запитати твою думка на цей рахунок.

— Вірно, — засміялася Келен. — Забув. Річард раптом дуже зніяковів і відвів погляд.

— Прости… Дійсно, нерозумно вийшло… Сподіваюся, ти не сердишся? Не кращий спосіб просити чиєїсь руки, але я ніколи ще цього не робив, і…

— Так само, як і я.

— І місце вибрав не найромантичніше…

— Саме романтичне місце в світі завжди там, де ти.

— І зараз я веду себе не краще. Не можна говорити про такі речі, коли валяєшся з хворою головою.

— Якщо ти зараз же не зробиш мені пропозицію, — прошипіла Келен, — я з тебе її виб'ю! Річард нарешті подивився їй в очі:

— Келен Амнелл, ти вийдеш за мене заміж?

Келен раптом з'ясувала, що не може сказати ні слова. Вона закрила очі і поцілувала його в губи, відчуваючи, як по щоках котяться сльози. Річард обійняв її і притиснув до себе. Вона відкинула голову і, коли голос знову повернувся до неї, сказала:

— Так. — Вона поцілувала його ще раз. — Звичайно ж, так.

Вона уткнулась йому в плече, прислухаючись до його дихання. Тихенько потріскували дрова. Річард погладив її по волоссю і ніжно поцілував у лоб.

Вони мовчали — слова були не потрібні. Їй було легко і спокійно в його обіймах.

Страх і біль, пов'язані з подіями останніх днів, відступили. Їй хотілося обійняти його, розчинитися в ньому, злитися з ним в одне ціле. Келен посміхнулася. Зедд говорив, що це — як знайти свою відсутню половинку.

Вона підняла голову і раптом побачила, що Річард плаче. Келен сподівалася, що ці сльози говорять про те, що він теж позбувся своїх демонів.

— Я люблю тебе, — прошепотіла вона. Річард обняв її ще міцніше.

— Як шкода, — тихо сказав він, — як шкода, що кращих слів люди ще не придумали. Мені здається, щоб висловити мої почуття до тебе, їх недостатньо. Пробач, що я теж не можу придумати нічого кращого.

— Для мене вони найкращі.

— Тоді — я люблю тебе, Келен. Тисячу раз, мільйон разів я люблю тебе.

Назавжди.

Вона чула стукіт його серця. І чула стукіт свого. Річард легенько заколисував її, і їй хотілося, щоб це ніколи не закінчувалося. Іноді світ здається таким прекрасним…

Річард взяв Келен за плечі і злегка відсунувся, щоб краще бачити її обличчя.

— До сих пір не можу повірити, що можна бути такою гарною, — посміхаючись, сказав він. — Я не зустрічав нікого гарніше тебе. — Він провів рукою по її волоссю. — Як я радий, що тоді не обстриг їх. У тебе чудова зачіска, і не думай її міняти, чуєш?

— Хіба ти забув, що я сповідниця? Моє волосся — символ влади. І крім того, сама я не можу обстригти його. Тільки хтось інший.

— Відмінно. Що стосується мене, то я ніколи цього не зроблю. І нікому не дозволю. Я люблю тебе такою, яка ти є. Люблю твою владу і магію, але насамперед я закохався в твоє волосся — ще в той день, коли вперше побачив тебе в Оленячому лісі.

Келен посміхнулася, пригадавши той день. Річард допоміг їй позбутися Кводу і врятував їй життя.

— Як же давно це було, — зітхнула вона. — Здається, пройшла ціла вічність… А ти не шкодуєш про колишнє життя? Простого лісового провідника. Який був вільний. — Вона лукаво усміхнулася. — І сам собі господар?

Річард посміхнувся:

— Сам собі господар? Коли в мене буде така дружина? Ну вже ні. — Він помовчав. — А щодо всього іншого — може, і шкодую трохи. Але так чи інакше, я — Шукач Істини. Я прийняв Меч Істини, а значить, і все, що з ним пов'язано. І тепер я думаю — чи будеш ти щаслива, ставши дружиною Шукача?

— Я буду щаслива жити хоч в дуплі, тільки б з тобою. Але, Річард, адже і я як і раніше залишаюся Матір'ю-сповідницею, і в мене теж є свої обов'язки.

— Так, ти казала, що означає бути сповідницею. Це значить — позбавляти людину волі, торкаючись його своєю владою. Вона стає безроздільно відданою тобі і готовою виконати будь-яке твоє бажання. Я знаю, що таким чином ти можеш дізнатися правду про злочини, скоєні нею, але хіба в тебе є ще якісь обов'язки?

— Боюся, я сказала тобі не все. Втім, у той час це було не важливо, Я вважала, що ми ніколи не зможемо бути разом. Я думала, ми обидва загинемо, а якщо навіть якимось дивом нам вдасться вижити і перемогти, ти повернешся в Вестланд, і я більше ніколи тебе не побачу.

— Ти якось згадала, що Мати-сповідниця стоїть вище королеви.

Келен кивнула.

— До Вищої Ради входять представники найбільш могутніх країн. Ці представники в тій чи іншій мірі керують Серединними Землями. Кожна держава незалежна, але все прислухається до слова Ради. Таким чином в Серединних Землях підтримується мир. Вища Рада домагається, щоб землі домовлялися, а не воювали. Якщо яка-небудь країна переходить до військових дій, інші об'єднуються, щоб дати відсіч загарбникові. Тому королі, королеви, та й інші можновладці, наділені владою, воліють з усіма спірними питаннями звертатися до Ради. Торгівля, кордони, магія, релігія — список проблем, які там вирішуються, можна продовжувати до нескінченності.

— Зрозуміло. Приблизно те саме відбувається і в Вестландії. Хоча вона не така велика, щоб там були окремі королівства, але кожен район має певну самостійність і представлений радником в Хартленді. Таку посаду займав і мій брат, поки не став Першим Радником, тому я багато про що чув і знаю. Я супроводжував радників, які приходили в Хартленд, щоб вирішити те чи інше питання, і багато з них користувалися моїми послугами в якості провідника. Вони любили поговорити, і я дещо запам'ятав. Але скажи, яку роль у всьому цьому відіграє Мати-сповідниця?

— Бачиш, Рада управляє Серединними Землями… — Келен прокашлявся. А Мати-сповідниця управляє Радою.

— Ти хочеш сказати, що керуєш всіма королями і королевами? Всіма країнами? Всіма Серединними Землями?

— Ну… Так, в якомусь сенсі так воно і є. Розумієш, в Раді представлені далеко не всі народи. Одні держави для цього занадто малі, наприклад, Тамаранг, де править королева Мілена, або Плем'я Тіни.