Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 26

26

— Я просто хотіла сказати, що п'яний чарівник — досить неприємне видовище. Одного разу, ще в дитинстві, я сиділа в Хранилищі і переглядала словники. Там безліч усіляких словників. Одним словом, я займалася, а поруч четверо чарівників вивчали книгу пророцтв — я такої ще ніколи не бачила. Вони схилилися над нею і про щось гаряче сперечалися. Готова побитися об заклад, вони були налякані. У той час мені було куди цікавіше спостерігати за чарівниками, аніж займатися зубрінням. Так от, я подивилася на них, і раптом всі четверо разом побіліли як сніг, схопилися, наче ужалені, а книга зачинилися з таким тріском, що я аж підстрибнула.

Потім один з них пішов і повернувся з пляшкою. У повному мовчанні вони дістали кружки і почали пити — і пили до тих пір, поки пляшка не спорожніла. Тоді вони стали п'яні і щасливі. Вони голосно сміялися й співали.

Мені це здавалося дуже цікавим, адже я такого ще не бачила. Нарешті вони помітили, що я дивлюся на них, і покликали мене. Не те щоб мені дійсно хотілося піти до них, але ж вони були чарівниками, і я всіх їх добре знала. Я поборола страх і підійшла. Один посадив мене до себе на коліна і запитав, чи не хочу я заспівати разом з ними. Я відповіла, що не знаю їхніх пісень. Вони переглянулись і сказали, що це не біда і вони мене навчать. І дійсно, ми сиділи досить довго, поки я нарешті не запам'ятала одну пісню.

— І ти до сих пір її пам'ятаєш? — Келен кивнула.

— Її неможливо забути. — Вона зібралася з духом і заспівала:

Скрійлінги вирвалися, щоб здерти з тебе шкіру, Скрійлінги золотоокі, страшні слуги володаря. Не тікай же від них, адже біг виразно видно їм — Миттю спіймають тебе, будуть глумитися, замучать. Тільки не думай стояти: бачать стоячих скрійлінги. Повільно геть йди — золоті очі не знайдуть тебе. Коль не спіймають тебе, сам Владика спімати спробує, Він роздере тебе, твою душу з тіла він висмокче. Темний пророцтва сенс, нелегко тлумачити пророцтво: Істинно буде народжений той, хто може покінчити з володарем. Камінь він, кинутий у ставок, він відзначений долею і полум'ям. Тільки прихована в темряві дорога обранця.

— Огидна пісня, — резюмував Річард, не перестаючи жувати листя.

Келен кивнула.

— А вночі мені снилися кошмари. Мама прийшла до мене, сіла на ліжко і запитала, що мені снилося. Я заспівала їй цю пісеньку, і тоді вона лягла поруч і залишалася зі мною до ранку. На наступний день вона поговорила з чарівниками. Не знаю, що вона їм сказала, але з того часу вони намагалися не потрапляти їй на очі. А від мене втікали, як від чуми.

Річард взяв з пакетика чергову порцію листя і відправив в рот.

— Отже, скрійлінгів посилає Володар? Володар підземного світу?

— Так співається в пісні, і швидше за все це правда. Жодна істота з нашого світу не зможе реготати, пронизана стількома стрілами.

Річард замислився.

— А що таке «камінь, кинутий у ставок»? Келен знизала плечима.

— Ні до, ні після я про це не чула.

— Ну добре, а синя блискавка? Як ти це зробила?

— Це якимось чином пов'язано з Кон Дар. Коли я відчула криваву лють в перший раз, сталося те ж саме. — Келен важко зітхнула: ці спогади були їй неприємні. — Я тоді думала, що ти загинув. Раніше я її не відчувала, але тепер вона завжди зі мною, так само, як і магія сповідниці. Це як дві оборотні сторони. Рано чи пізно я мала пробудити її в собі. Можливо, саме про це попереджала мене Еді, коли ми були у неї. Але як я це зробила, я не знаю.

— Ти ніколи не перестанеш мене дивувати, — посміхнувся Річард. — Я б не зміг існувати спокійно, знаючи, що здатний закликати блискавки.

— От і чудово, — розсміялася Келен. — Коли якась красуня надумає тебе спокусити, згадай про це.

Річард взяв її за руку.

— Ти моя єдина красуня.

Келен пригладила його скуйовджені волосся.

— Скажи, я можу що-небудь для тебе зробити?

— Так, — прошепотів він. — Лягай до мене ближче. Я хочу, щоб ти була близько-близько. Я боюся, що більше не прокинуся, і хочу відчувати тебе поруч.

— Ти прокинешся, — з удаваною веселістю пообіцяла Келен, дістаючи нову ковдру. Вона лягла поруч з Річардом, поклала голову йому на плече, а руку на груди і постаралася забути ті слова, які він тільки що сказав.

8

Прокидаючись, вона відчула поруч тепло його тіла. Крізь щілини в стінах пробивалися вузькі промені світла. Келен сіла, протерла заспані очі і подивилася на Річарда.

Він лежав на спині, дивлячись у стелю. Його широкі груди розмірено піднімалася і опускалася. Келен посміхалася, вдивляючись у рідне обличчя.

Річард був такий красивий, що в неї защеміло серце.

Але раптово вона здригнулася, усвідомивши, що в цьому обличчі здається їй таким знайомим. Даркен Рал! Ті ж досконалі, без найменшої вади, риси.

Тільки краса Даркена Рала була застиглою красою статуї, а лице Річарда було трохи грубіше і від того здавалося живим.

Ще коли відьма Шота прийняла вигляд матері Річарда, Келен зауважила, що очі й губи Річард успадкував від неї. Його обличчя було б точною копією лиця Дарена Рала, якби на нього не наклалися материнські риси. Але хоча волосся у Річарда були не світлими, а темними, а очі — не блакитними, а сірими, погляд його залишався таким же, як у Дарка Рала, — хижим і пронизливим. Келен вже не сумнівалася, що в Річарда тече кров Ралів, але ж Даркен Рал з Д'хари, а Річард народився в Вестланді. Що ж їх може пов'язувати? Поміркувавши, Келен вирішила, що це результат перетину генеалогічних гілок десь в далекому минулому.

Річард, як і раніше лежав, втупившись у стелю. Келен легенько потрясла його за плече.

— Як твоя голова?

— Що? — Річард різко підхопився і здивовано озирнувся. — Я спав… Що ти сказала?

Келен насупилася.

— Ти не спав.

— Та ні ж, спав, і дуже міцно. Її кольнуло недобре передчуття.

— У тебе очі були відкриті, я сама бачила. — Вона не стала йому говорити про те, що з відкритими очима сплять тільки чарівники.

— Справді? — Річард протер очі. — А де це листя?

— Ось. Все ще болить?

— Так, але вже менше. — Він відправив у рот кілька листів і пробігся пальцями по її волоссю. — Принаймні я можу розмовляти. — Він посміхнувся. — І посміхатися, не побоюючись, що моя голова від посмішки розколеться.

— Можливо, тобі краще не ходити сьогодні на стрільбище?

— Савідлін сказав, що я не маю права відмовлятися. Не мігу ж я його підвести. І крім того, я хочу подивитися, що за лук він мені зробив. Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє стріляв з лука.

Він ще трохи пожував листя, а потім вони скачали ковдри і пішли шукати Савідліна. Вони знайшли його будинку. Сіддін захоплено розповідав батькові, як це здорово — літати на драконі. Савідлін з серйозним виглядом кивав. Він обожнював всілякі історії і з однаковим інтересом міг слухати і малюка, і мисливця, який повернувся з полювання. Келен із задоволенням відзначила, що Сіддін говорить тільки про те, що було насправді, і нічого не прибавляє видуманого.

Потім Сіддін захотів дізнатися, чи не можна їм завести власного дракончика.

Савідлін пояснив синові, що червоний дракон не домашня тварина, а один для всіх дітей, і запропонував Сіддіну натомість завести руде курча і гратися з ним.

Везелен готувала якусь дивовижну кашу з додаванням яєць. Вона посадила гостей на шкури, які встеляли підлогу, і вручила їм глиняні миски і коржі з тави, які належало використовувати замість ложок, вмочуючи їх у кашу.