Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 29

Мисливці почали кивати і жваво перешіптуватися. Чандален озирнувся і уважно вивчив положення стріли. Але міркував він недовго, а потім забрав у Річарда голову і кинув назад у мішок.

— Мене зашивали не раз, зашиють і тепер. Це дурниці. Але врахуй: я тобі вірю тільки на цей раз.

— Наступного разу тобі не пережити, — кинув Річард ідучим геть мисливцям, але Келен перекладати не стала.

— Навіщо йому відрізали голову? — Запитала вона.

— Звідки мені знати? Це була не моя ідея. І краще не питай, що вони зробили з тілом.

— Судячи з твоїх слів, ти дуже ризикував. Далеко від тебе стояв Чандален?

— Ніякого ризику, можеш мені повірити, — стомлено відповів Річард. — Не більше ніж за сотню кроків.

— Ти можеш послати стрілу на сто кроків з такою точністю?

— Можу, — зітхнув він. — Можу навіть на двісті. І на триста. — Річард подивився на свої вимазані в крові руки. — Мені треба вмитися, Келен.

По-моєму, моя голова зараз розлетиться на шматки. Я ледве стою на ногах.

Будь ласка, приведи Ніссель.

— Добре. Іди в хату, а я збігаю за нею.

— Савідлін, напевно, теж на мене сердиться. Передай йому мої вибачення. Я зіпсував всі його стріли.

Річард увійшов до хати і зачинив за собою двері. Келен проводила його стурбованим поглядом. Савідліну явно не терпілося з нею поговорити, і Келен взяла його під руку.

— Річарду потрібна цілителька. Ходімо зі мною, і по дорозі ти розкажеш мені, що сталося.

Савідлін з побоюванням оглянувся на двері і, коли вони відійшли на порядну відстань, сказав:

— Річард-з-характером дуже відповідне ім'я для твого друга.

— Він сильно засмутився через те що убив людину. Йому буде нелегко з цим жити.

— Те, що він тобі розповів, — це не все.

— Тоді розкажи ти.

Він виразно подивився на неї:

— Ми стріляли. Чандален був не в собі, тому що Річард ні разу не схибив. Він назвав Річарда демоном, а потім відійшов убік і зупинився в густій траві. Ми стояли з іншого боку поля і дивилися, як Річард стріляє. Ми ніколи не бачили, щоб людина стріляла з такою точністю. Він наклав чергову стрілу і раптово розвернувся до Чандалена. Ми й оком моргнути не встигли, як він вистрілив. А Чандален був беззбройний, розумієш? Спочатку ми навіть не повірили своїм очам. Але двоє воїнів Чандалена теж тримали луки напоготові. Один з них пустив в Річарда десятикрокову стрілу ще до того, як його власна долетіла до Чандалена.

— Він вистрілив в Річарда і промахнувся? — Недовірливо перебила його Келен.

— Воїн Чандалена промахнутися не може.

— Він і не повинен був промахнутися, — низьким тремтячим голосом сказав Савідлін. — Але Річард встиг повернутися, вихопити з сагайдака останню стрілу і теж вистрілити. В житті не бачив, щоб людина рухалася так швидко. — Він говорив квапливо, немов боявся, що йому не повірять. Стріла Річарда зіткнулася в повітрі з іншого стрілою і розщепила її надвоє. Половинки пролетіли по різні сторони від Річарда.

— Ти хочеш сказати, що Річард потрапив в стрілу, що летить? — Перепитала Келен. Савідлін кивнув.

— Але другий воїн вистрілив теж, а більше стріл у Річарда не було. Він стояв, опустивши лук, і чекав. Це теж була десятикрокова стріла. Я чув, як вона свиснула на льоту. — Він боязко озирнувся і продовжував:

— Річард вхопив її прямо в повітрі! Він поклав її на свій лук і направив на людей Чандалена. Він щось кричав їм. Ми не зрозуміли ні слова, але покидали луки і витягли перед собою порожні руки. Ми думали, що Річард-з-характером збожеволів і зараз переб'є нас всіх. Ми дуже злякалися. Але тут Пріндін закричав, що позаду Чандалена валяється мрець. Тоді ми зрозуміли, що Річард-з-характером вбив порушника наших кордонів, озброєного списом. Стало ясно, що Річард хотів убити його, а зовсім не Чандалена. Але Чандален не заспокоївся. Він думав, що Річард поранив його навмисне. А коли його люди продемонстрували Річарду свою повагу, він просто сказився від люті.

Келен не вірила своїм вухам. Те, про що розповів Савідлін, було вище людських можливостей.

— Річард хотів вибачитися перед тобою за зіпсовані стріли, — сказала вона. — Що він мав на увазі?

— Ти знаєш, що таке постріл в древко? Келен кивнула:

— Це коли стріла потрапляє в древко попередньої, яка вже в мішені. В Ейдіндрілі тому, хто може так зробити, дається спеціальна стрічка. Я бачила людей, у яких таких стрічок було не менше півдюжини. І знаю одного, у кого їх було десять.

Савідлін простягнув їй свій сагайдак. Кожна стріла була розщеплена надвоє.

— Річарду-з-характером треба давати стрічку, коли він промахується. Але, боюся, тоді у нього не буде жодної. Хорошу стрілу зробити нелегко, а сьогодні він зіпсував не менше сотні. Але люди все одно просили його стріляти знову і знову, тому що ніколи такого не бачили. Один раз він увігнав одна в одну шість стріл підряд! Потім ми настріляли кроликів і засмажили їх на багатті. Річард сидів з нами, але їсти відмовився. Він виглядав нездоровим і сказав, що хоче повправлятися у стрільбі на самоті, поки ми їмо. І ось, коли ми поїли, він убив цю людину.

Келен кивнула:

— Треба якнайшвидше привести Ніссель. — Вона йшла опустивши очі, і раптом запитала:

— Савідлін, а навіщо знадобилося відрізати йому голову? Це ж огидно!

— А ти помітила, що його повіки пофарбовані чорним? Це робиться для того, щоб обдурити наших духів і прослизнути непоміченим. Людина з чорною фарбою на вікахх могла прийти на наші землі тільки з однією метою: вбивати.

Чандален і його люди вивішують голови таких людей на високих жердинах, які відзначають наші кордони. Це попередження тим, хто захоче прийти до нас з чорною фарбою на віках. Тобі це може здатися дивним, але в кінцевому рахунку це допомагає і вбивств стає менше. Не думай погано про воїнів Чандалена через те, що вони відрізають голови своїм ворогам. Вони роблять це сьогодні не тому, що це їм подобається, а щоб менше крові пролилося завтра.

Келен засоромилася:

— Поквапившись з обвинуваченням, я уподібнилася Чандалену. Прости мене, провідник Савідлін, за те, що я дозволила собі погано подумати про твій народ.

Не кажучи ні слова, Савідлін дружньо поплескав її по плечу.

Повернувшись з цілителькою, вони побачили, що Річард забився в кут і обома руками тримається за голову. Його бив озноб, а шкіра була вологою і блідою. Ніссель негайно дала йому випити якоїсь мікстури, а трохи згодом веліла проковтнути таблетку кубічної форми.

Побачивши таблетку, Річард посміхнувся. Мабуть, він знав, що це таке.

Потім Ніссель присіла поруч і довго слухала його пульс. Коли до нього повернувся нормальний колір обличчя, вона веліла йому закинути голову і відкрити рот. Він послухався, і Ніссель вичавила йому в рот сік якоїсь рослини.

Річард поморщився, а стара, посміхнувшись, обернулася до Келен.

— Тепер йому стане легше. І нехай продовжує жувати листя. В разі чого знову покличте мене.

— Ніссель, скажи, чи скоро він одужає? І чи одужає взагалі?

— Духи не завжди бувають слухняними, — відповіла Ніссель, дивлячись на Річарда. А цей, схоже, особливо впертий. — Помітивши вбите вираз на обличчі Келен, вона посміхнулася:

— Не бійся, дитино. Я можу змусити коритися навіть духа.

Келен кивнула. Цілителька поплескала її по плечу і пішла. Річард глянув на Савідліна і Келен.

— Ти сказала йому щодо стріл? — Келен посміхнулася краєчком губ:

— Він турбується, що зіпсував тобі багато стріл.

— Я сам винен, — посміхнувся старійшина. — Занадто хороший лук йому зробив. — Річард вичавив з себе посмішку, а Савідлін додав:

— Везелен пече хліб, а мені потрібно відлучитися у справах. Постарайтеся як слід відпочити.

Ми повернемося до вечора і повечеряємо разом. Судячи по запаху, моя дружина приготувала щось дуже смачне.

Коли Савідлін вийшов, Келен сіла поряд з Річардом на підлогу.