Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 32

Вона відчувала, що Річарду загрожує небезпека, але вирішила вести себе, як і личить Матері-сповідниці.

— Звідки ви родом? — Холодно запитала вона.

— Ми прийшли… ми прийшли здалеку.

— В Серединних Землях, вітаючи Матір-сповідницю, стають на коліно. — Келен рідко наполягала на цьому, але зараз їй здалося, що це необхідно.

Сестри, всі як одна, різко випростались і обурено насупились.

Цього було достатньо. Брязнула сталь. Річард вихопив меч. Він нічого не сказав — просто стояв, стискаючи обома руками меч. М'язи його напружилися. В очах танцював магічний вогонь. Келен зраділа, що його гнів спрямований не на неї, але сестри нічим не висловили переляку. Вони повернулись до неї, і всі троє одночасно опустилися на одне коліно.

— Прости, Мати-сповідниця, — повторила сестра Верна. — Ми знайомі з тутешніми звичаями. Ми нікого не хотіли образити.

Келен виждала належний час, не відмовивши собі в задоволенні додати парочку зайвих секунд.

— Встаньте, діти мої.

Сестри піднялися на ноги і знову схрестили на грудях руки.

— Ми тут не для того, щоб битися, Річард. — Сестра Верна зітхнула.

— Ми тут для того, щоб допомогти тобі. Прибери меч. — В останній фразі виразно пролунав наказ.

Річард не поворухнувся.

— Мені передали, ніби ви прийшли за мною, що б це не означало, і що тікати безглуздо. Я ніколи ні від кого не тікав. Я Шукач Істини. І тільки я вирішую, коли мені діставати або прибирати меч.

— Шукач? — Вигукнула сестра Елізабет. — Ти Шукач?

Сестри Світла знову перезирнулися.

— Кажіть, що вам потрібно! — Гаркнув Річард. — Швидко!

Сестра Грейс нетерпляче зітхнула:

— Річард, ми не завдамо тобі зла. Невже ти боїшся трьох жінок?

— Іноді і однієї жінки достатньо, щоб злякатися. Мені важко дався цей урок, але я його добре засвоїв. І я не поділяю поширеної помилки щодо того, що жінок вбивати не можна. Пропоную в останній раз: говоріть, чого прийшли, або нашу бесіду закінчено!

Сестра Грейс кинула впізнаючий погляд на ейдж на шиї у Річарда:

— Так, я бачу, у тебе були хороші вчителі. — Обличчя її трохи пом'якшало. Ти потребуєш нашої допомоги, Річард. Ми прийшли тому, що в тебе є дар.

— Ви робите серйозну помилку, — сказав Річард, по черзі оглянувши усіх трьох сестер. — У мене немає дару, як і ні найменшого бажання мати справу з магією. — Він прибрав меч у піхви і взяв Келен за руку. — Шкодую, що вам довелося марно виконати такий довгий шлях. Плем'я Тіни не любить незваних гостей. Стріли у них змащені отрутою і завжди потрапляють у ціль. Я попрошу, щоб вони дозволили вам безперешкодно покинути їх володіння. І раджу не випробовувати їх терпіння.

Річард повернувся і попрямував до дверей. Келен фізично відчувала виходячі від нього хвилі гніву. Вона бачила лють у його очах, але було в них і дещо ще: біль.

— Головні болі вб'ють тебе, — спокійно сказала сестра Грейс.

Річард застиг як укопаний, дивлячись в нікуди.

— Голова боліла в мене все життя. Я звик.

— Але не так, як зараз, — наполягала вона. — Я бачу це по твоїх очах.

Ми легко впізнаємо головну біль, викликану даром. Це наша робота.

— Тутешня цілителька добре знає своє ремесло. Вона подбає про мене. Вона вже мені допомогла і, я впевнений, скоро вилікує мене зовсім.

— Цілителька тобі не допоможе. Крім нас, тобі не допоможе ніхто. І якщо ти відмовишся від нашої допомоги, ти помреш. Ми прийшли врятувати тебе.

Річард простягнув руку до клямки дверей:

— Вам зовсім немає чого так про мене турбуватися. Я сам знаю, що мені робити. Доброго вам шляху, милі дами. Келен м'яко, але рішуче відвела його руку.

— Річард, — шепнула вона. — Може, все-таки вислухаємо їх? Принаймні шкоди від цього не буде. А раптом вони наведуть тебе на думку, як позбутися від цього болю?

— У мене немає дару! Я не бажаю зв'язуватися з магією. Вона не принесла мені нічого, крім горя, нічого, крім болю! У мене немає дару, і він мені не потрібен! — Річард знову взявся за клямку.

— Сподіваюся, ти не станеш запевняти нас, що твої смаки по відношенню до їжі не змінилися за останній час? — Поцікавилася сестра Грейс. — Я маю на увазі останні кілька днів.

Річард знову зупинився.

— Кожен може розлюбити одне і полюбити інше, — буркнув він.

— Скажи, хто-небудь бачив, як ти спиш?

— А при чому тут це?

— Той, хто бачив тебе сплячим, повинен був помітити, що тепер ти спиш з відкритими очима.

У Келен мороз пробіг по шкірі. Події останніх днів почали зв'язуватися воєдино.

— Я не сплю з відкритими очима. Ви помиляєтеся.

— Річард, — прошепотіла Келен, — може, все-таки краще вислухати їх?

По-моєму, у них є що сказати.

Він подивився на неї так, наче сподівався, що вона допоможе йому знайти вихід.

— Я не сплю з відкритими очима!

— Спиш. — Вона поклала руку йому на зап'ястя. — Поки ми полювали за Даркеном, я не раз бачила тебе сплячим. Коли я стояла на варті, то дивилася, як ти спиш. З тих пір, як ми покинули Д'хару, ти спиш з відкритими очима, як Зедд.

Річард, як і раніше стояв спиною до сестер.

— Чого ви хочете? — Різко запитав він. — Як ви збираєтеся позбавити мене від болю?

— Перш за все будь добрий повернутися до нас обличчям, — сказала сестра Верна, немов урезонюючи неслухняну дитину. — І звертайся до нас з повагою.

Вона взяла невірний тон. Річард грюкнув дверима з такою силою, що та ледь не злетіла з петель. Келен відчула себе зрадницею. Річард чекав, що вона буде на його боці. Йому потрібна була допомога, а не істина.

І все ж… Річард не з тих, хто уникає правди. Але він чомусь смертельно наляканий. Вона повернулася і подивилася на сестер Світу.

— Це не гра, Мати-сповідниця, — сказала сестра Грейс. — Якщо ми йому не допоможемо, він помре. І дуже скоро.

Келен покірно кивнула. Її злість минула, змінившись гіркою сумом.

— Я піду поговорю з ним, — ледь чутно промовила вона. — Будь ласка, почекайте тут. Я його приведу.

Річард сидів біля тої ж невисокої стіни, якраз там, де вчора вночі його меч роздробив цеглу. Він упер лікті в коліна і, обхопивши руками голову, втупився в землю. Келен присіла поруч.

— Болить ще сильніше, так?

Річард кивнув. Келен підібрала із землі якусь гілочку і почала машинально обривати сухі листочки. Цей жест ніби нагадав йому про щось: він дістав з кишені кілька цілющих листків і сунув їх у рот.

— Річард, скажи-мені, чого ти боїшся? — Він відповів не відразу.

— Пам'ятаєш, коли з'явився скрійлінг, я сказав, що відчув його, а ти заперечила, що я спочатку його почув? Присутність чужака сьогодні я теж відчув. Це було одне і те ж: небезпека. Я відчув загрозу, хоча і не міг сказати, яка вона.

— Але як це пов'язано з сестрами?

— Ще не увійшовши в дім, ще не побачивши їх, я відчув те ж саме — небезпеку. Мені здалося, що ці жінки хочуть розлучити нас.

— Річард, ти цього не знаєш. Вони кажуть, що хочуть лише допомогти тобі.

— Ні, знаю. Точно так само, як знав, що з'явився скрійлінг, так само, як знав, що прийшла людина зі списом. Ці жінки становлять для мене загрозу.

Келен стало важко дихати.

— Але ти сказав, що головні болі тебе вб'ють. Я боюся за тебе, Річард.

— А я боюсь магії, Келен. Я ненавиджу її. Я ненавиджу навіть магію меча і був би радий взагалі її позбавитися. Ти не в змозі уявити, що я творив цим мечем. Ти поняття не маєш, що значило змінити колір клинка на білий. Магія Даркена Рала вбила мого батька і позбавила мене брата. Вона принесла зло безлічі людей. — Він важко зітхнув. — Ненавиджу магію!

— У мене теж є магія, — м'яко сказала вона.

— І вона мало не розлучила нас назавжди.

— Але ж не розлучила ж! Ти знайшов спосіб. А не будь її, ми б не зустрілися. — Вона погладила його по руці. — Магія повернула Еді ногу і допомогла багатьом людям. А Зедд? Він теж чарівник, і у нього є дар. Не станеш же ти стверджувати, що це погано. Він завжди використовував свій дар на благо людям. Ти теж маєш магією, Річард. У тебе є дар. Ти повинен змиритися з цим. За допомогою дару ти відчув скрійлінга і врятував мене. За допомогою дару ти відчув вбивцю і врятував Чандалену життя.